Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Тарас. Повернення 📚 - Українською

Читати книгу - "Тарас. Повернення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тарас. Повернення" автора Олександр Денисенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 81
Перейти на сторінку:
на руку. Ната була задоволена. А батьки вперше за цей день замирилися.

— Это кто был, Ната?! — спитав тато доньку й поцілував у щічку.

— Верблюд! — сказала мала.

Ускова підійшла збоку й погладила доньці коротке волосся. Стрижена під хлопчика, Наташа всіх вражала не по-діточому мудрим поглядом. Допитливість дівчинки приваблювала багатьох. І хоч маленя потішно шепелявило, виговорюючись у чотири рочки, та в інтонації вже вчувався розум і цікавість.

— А ведь сколько тут живем, а фельдфебель верблюда с плаца отогнать никак не может! — тереблячи русявий йоржик доньки, сказала Ускова.

Наташа несподівано схопила мамину руку, притримала рухливі пальці й, делікатно прибираючи їх із голови, відповіла:

— Вашьши пальтсы мешьшают моим мышьлям.

І, сконцентрувавшись на думці, Ната з усією серйозністю звернулася до тата:

— Отетьс, вы умеете говорить правду?

Питання було настільки несподіваним, що комендант про всяк випадок вирішив віджартуватися:

— До некоторых пор.

— До каких некоторых? — від двозначності відповіді Ната нахнюпилася, й Іраклій Олександрович, щоб заспокоїти, пригорнув доньку, яка от-от розплачеться, і турботливо спитав:

— Что случилось, Наташа?

— А потшему его нет? — спитала Наташа.

— Кого нет? — здивувався Усков.

— Моего Горитша! — захлипала мала. — Отьшего дядя Тарашь третий день к нам не приходит?

Агата й Іраклій перезирнулися. Іраклій Олександрович вирішив продовжити гру з донькою, нахилився їй над вушком і промовив до неї по секрету:

— Ты знаешь, он, должно быть, с великанами бьётся.

— Один в пустыне! — Агата підтримала чоловіка, проказуючи Наті слова в друге вухо.

Від тих нашіптувань дівчинка затулила вуха долоньками. Очі її зробилися круглими. Вона захитала головою і категорично заперечила:

— Шь великанами? Я была в пушьтыне! Там вшьо ровное!

— Ты была там днем, а великаны в пустыне вырастают из глубины земли только ночью, — продовжив вигадувати Усков.

— А жачем великанам рашьти? Они ше и так жьдоровые!

Усков звернувся до доньки, як до дорослої:

— Нет такого существа, Наташенька, чтоб ему не захотелось стать повыше.

— Отетс, тьшего вы меня дурите, когда нушно его ишькать!

Ната вирвалася від батька й побігла до вхідних дверей.

— Ната! На улицу сейчас нельзя! Там пылевая буря!.. — скрикнула Агата й поспішила за нею.

— Подождите нас тут, — наказав Ферт Михайлу Мєшкову, спускаючись камінним тунелем у найнижчий ярус тюрми, видовбаний у скелі під Новопетровським укріпленням.

— Позвольте, господин поручик! Тюрьма — это моя парафия! — запротестував Мєшков і рушив за Фертом і Косарєвим.

— Тюрьма — ваша, а моя — всё Новопетровское, — відрізав поручник.

Та Мєшков ніяк не вгамовувався і тільки відкрив було рота, щоб сперечатися далі, як Косарєв притримав його за лікоть:

— Ты всё проспал, Миша… Побудь здесь. Если надо, мы тебя позовём.

І Мєшков спинився, отетеріло глипаючи на капітана, котрий ішов униз перед поручником видовбаними в піщанику сходами, вказуючи молодшому за званням дорогу.

Коли тунель повернув двічі ліворуч, Косарєв тихо й категорично заявив:

— Это всё. Больше в карцере я прятать его не могу. Комендант Усков его ищет. И по голове ваши зря его ударили.

— Ударили? Разве… Что-то не припомню, — байдужливо відповів Ферт.

— Милостивый государь! Ваши опричники так его отделали, что он теперь только стихами разговаривает, по-малоросски! — обурювався капітан.

Здалеку, з глибин підземних лабіринтів, до них долинав незрозумілий гугіт, не схожий на ревіння пилової бурі. І що глибше вони спускалися, то чіткіше те гуготіння виокремлювалося в слова:

— …Нехристияни!

Чи не між вами ж я, погані,

Так опоганивсь, що й не знать,

Чи й був я чистим коли-небудь…

— Это он? — призупинився на мить Ферт.

— А кто же ещё может тут так орать? — лютився позад нього Косарєв.

— Etwas zu einfach[9], — кинув поручник і знову рушив.

— Что? — не зрозумів німецької Косарєв.

— Он в бреду? Или намеренно декламирует? — спитав, не вшановуючи капітана відповіддю, Ферт.

— Его не разберёшь. Он тот ещё артист!

Вірші не стихали. Однак що ближче підходили до Шевченкової камери, то очевидніше було, що вірші читалися

1 ... 12 13 14 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тарас. Повернення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тарас. Повернення"