Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Остання подорож Сутіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Остання подорож Сутіна"

247
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Остання подорож Сутіна" автора Ральф Дутлі. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 76
Перейти на сторінку:
зону?

Він відповідає негайно, немов навіть не мусить подумати над запитанням:

Там немає молока.


Чи то маршал Петен повипивав у Віші все молоко? Чи звідти повтікали всі корови? Чи корови залишилися ще в окупованій зоні на півночі? Хіба вони не боялися танкових гусениць і мотоциклетних колясок, чорних важких берців?

Він боготворить їхнє тваринне тепло, скарб їхнього вимені, заспокійливе молоко, що струменіє з дійок, молоко, змішане з сухим порошком бісмуту, дарує його шлункові на якийсь час заспокоєння. А корів, яких малював у вітебському небі Шаґал, приїхавши до Вулика в пасажі Данціґ, він ненавидить.

Що мені там унизу робити? Там немає молока.

І Хана розвертається хитаючи головою, бажає йому щастя, натягає на свої міцні руки скульпторки крила, голосно й виразно каже: «Стану кравчинею у Джаффі», підіймається над віллою Сера і тікає разом із сином до Швейцарії. Його давні друзі з Мінська і Вільна, як тільки з’явилися проходи в Арденнах, подалися на південь. Кікоін зупиняється в травні 1940 року в Тулузі у свого сина Янкеля. Кремень їде у забутий Богом Коррез, який майже так само далеко, як і Місяць, перебивається там на селянських роботах, щоб якось перебути війну. Сутін залишається.

Там немає молока.


Третього вересня 1939 року, в день, коли Франція оголосила війну, він разом з мадмуазель Ґард був у Бурґундії в Сіврі, зайшов там у сільську крамничку, набурмосено пошукав шелестких посланців нещасть, у яких було повно чорних розмазаних літер: LA GUERRE! Однак на заході війна, як виглядало, проспала свій початок. Сидяча війна на лінії Мажино, все спокійно, на фортечних мурах ріжуться в карти, регочуть, курять. Не відбувається нічого. Немає такого дня, щоб художник не розгортав у поспіху газети. Він не довіряє зловіщому спокою, не довіряє будь-якому спокою. Війна не поспішає, і спочатку це — план вторгнення до Польщі під кодовою назвою БІЛИЙ, немов би війна — художник. У Польщі ділять майбутні трофеї разом з країною Сталіна. Там немає молока. Війна продовжує малювати, після стадії БІЛЕ починається стадія ЖОВТЕ, західний військовий похід, 10 травня 1940 року. Тепер сидяча війна перетворюється на бліцкриг. Помах серпом, капітуляція Нідерландів та Бельгії, прорив до ла-маншського узбережжя. Починається вихід, достоту Exodus, сім мільйонів французів покидають північ і тікають зі своїми пожитками на південь.

Там немає молока.

Лінію Мажино обходять з півдня, німецькі війська в'їжджають в пролом під Седаном, 14 травня 1940 відбувається прорив через Арденни, наближаються танки, прорив прямісінько в серце, стугоніння чутно вже здалеку. Ще за місяць гусениці доповзають до Парижа, місто захоплюють без боїв. І врешті 22 червня у Комп'єні підписують перемир'я, починається період окупації.


Щасливчики встигли вчасно вшитися. Принаймні ті, які ще знають, куди тікати. Золота паризька епоха закінчилася. Генрі Міллер напише про це вже в червні 1939 року:

Це кінець тривалого перебування у французькому раю. Сьогодні ввечері я послухав знамениту промову Гітлера. Весь світ не хоче підняти дупу, чекаючи чуда.


Виїхати геть до Греції, мати змогу дихати європейським повітрям ще п’ять місяців поспіль, вдихати його жадібними ніздрями, наповнювати легені світлом, провідати Гомера, привітатися з Корфу, пити грецьке вино з присмаком живиці, збирати життєві сили, немов бджола для колоса в Маруссі, а тоді — геть до Бруклина, у давню батьківщину, яка розпростерла свої добрі руки, щоб знову стати надійною гаванню для розкиданих по світах. Напилися вже вдосталь аперитивів, арманьяків, коктейлів з перно і хініном, стаутів і лімончелло в розкішній паризькій еміграції. Напилися вдосталь «Амер Пікону». Набулися в салоні Ґертруди Стайн. Набачилися робіт Пікассо. Золоті роки. Минулося. Танки з дратівливою повільністю вкочуються в місто, місто, яке називали колись містом світла, танки гасять світло років.


Молоко — то було його все. Він харчується майже тільки молоком і бісмутом. Така комбінація заспокоює шлункові соки, що розтікаються його черевною порожниною. Якщо є молоко, гарне, біле, текуче, то можна зменшити біль. Яких тільки медикаментів не понавиписували йому лікарі: папаверин, ларистин і як вони там усі називаються. Мадмуазель Ґард приносила їх йому, а він їх спочатку розгнівано викидав. Він вірить лише в молочну силу, в молоко, змішане з божественним складником, з порошком бісмуту. Божественне коров’яче біленьке молочко, місячне сяйво шумерів, єдиний сік, що дарує життя. Єдиний струмінь з небесного вимені.

Він залишається у цій окупованій зоні, до якої належить Париж, просто зараз він перемістився на декілька топографічних квадратів нижче. Це місто для нього — центр світу, нехай собі окупанти як хочуть марширують по ньому, але центр усе ще існує. Зганьблений, так. Будь-хто з тих, що бачив котресь з цих радісно-задерикуватих військ у їхніх сірих одностроях чи чув рев юберменшів на Марсовому полі, відчував це. Їхні голоси і кроки відлунюють у переходах метро, начищені до блиску берці гупають апатичним відлунням кроків. Проте найпомітніша моторошна тиша. На вулицях міста-покійника небагато машин вермахту. Приглушене, розсіяне, тьмяне світло. Вони стоять широко розставивши ноги на перонах метро, сидять розкарячено в позах переможців у приміських електричках. Зі смішком ковзають поглядом по струнких блідих ногах молодої жінки, що сидить навпроти. Місто-привид. Мовчання. Видиво. Окупації не видно, але вона всюди. Чорні уніформи за дверима ЗІПО-СД доктора Кнохена на авеню Фош, резиденція гестапо на вулиці Лорістон.

Настане час, і місто підійметься, нехай пошрамоване, зігнене додолу втратами, втім ще і знову неймовірно прекрасне. І тоді з підвалів повиходять замальовані полотна, розповідаючи про короткий тисячолітній Райх.

1 ... 12 13 14 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остання подорож Сутіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Остання подорож Сутіна"