Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Між орлами і півмісяцем 📚 - Українською

Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Між орлами і півмісяцем" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 149
Перейти на сторінку:
хутчіш побили до ноги наші козаки.

— А старий Гук і Гучиха, про те відають? — догадується Домна, що молодята щось уже собі, мабуть, вирішили.

— А нащо їм про те заздалегідь відати із їхньою «капельою», як каже Лаврусь? Ми з ним побудуємо он на тому острівці, що поряд із водяними свинями, хату. Горба там і під обійстя вистачить, і під город та сіножать буде, і худобу до пасовиська не треба буде гнати та наглядати за нею, і ушкали трикляті нас там не дістануть зненацька серед плавнів. А риби скільки, а дичини всілякої та яєць пташиних весною!..

— А як же ви будете туди добиратися від села? На плотах, чи що?

— Згодом греблю насиплемо, а спершу плотом та човном добиратимемося.

Корній, підслухавши із ванькирчика ту розмову дівчини з Домною, віри не йняв. Зовсім ще дівчисько ж, а вже все обмислило собі, все обдумало, передбачило, як доросле. «Не дай Бог поляже Лаврик, то все життя пропаде у дівчини»,— подумала про себе й Домна, випроводжаючи до ворітні юну гостю.

Дарма й говорити про те, що і батьки Прихідьки — Дмитро та Ївга — не могли навтішатися і слухняною, і неледачою, і кмітливою та весело-привітною донькою, особливо тоді, як обидва хлопці, Максим і Нестор, пішли до Хмельницького. Настка лишилася їм і втіхою та радістю, і сподіванкою та надією на прийдешнє. Дмитро навіть другу половину хати звільнив від полови й сіна, прилаштувавши для того шопу. Опоряджуючи «другу хату», пробив у стінах вікна і вставив у них не слюду, а справжнісіньке скло, а Ївга з донькою та Домною і долівку змазали, і пошпарували та вибілили стелю і стіни, і аж засвітилася від того хата.

Настка жила вже своїм життям. Що б не робила, де б не ходила, з ким би не говорила,— а в душі на денці носила думку про Лавра. Тужні були вечорниці в усіх капулівських дівчат, а в Настки по від'їзді Лавруся вони стали душевним плачем. Отож, співаючи за шитвом, прядінням, чи товченням проса, або й за полінням, вона в уяві бачила лише свого милого.

Часом сили не мала дівчина стримувати в собі тугу за ним, тікала від усіх, щоб наодинці вдосталь виплакатися. І Бога молила, і клялася та звірялася Богоматері, яку носила під грудьми на дукачі, привезеному Лавриком в зимі ще.

Що й казати, полюбила Настка Лавруся самовіддано. Ба, навіть численних його братиків та сестричок, що вбогою «капельою» бігали навіть у холод напівроздягненими, обожнювала. «Плодовитий у них рід, то, може, і ми з Лавриком такими будемо?» — думала потайки про себе. І не сховалося те від підтоптаного вже, із багрово-синім рубцем над витеклим оком Йосипа Гука та теж геть зношеної щорічним приплодом Гучихи. Настка знала, що майбутній її свекор одразу по народженні Лаврика був у ясирі, що викупили його звідти у Валуйках Яцько Притул а, дядько Корній Слимаченко, отець Гнат та її тато Дмитро Прихідько.

Знала, що Йосипиха із усіх сил намагалася наздогнати втрачене в розлуці осімнення, не відстати від решти жінок-односельчан в дітоприношеннях... Ні-ні! Вони із Лавриком, маючи свій решпект, не будуть жити в «капелії», а оселяться окремо! Їм допоможуть і війт Корній, і тато Дмитро, і брати: Іван, Максим та Нестор, не кажучи вже про матір Ївгу та паніматку Домну. Коли б швидше тих дзяблів-ляхів побили до ноги козаки і наголову зігнали геть з України!

Отим і жила тепер Настуся, скніючи всю весну. Ще перед Явдохою поїхали з дому хлопці, а ось уже невзабарі й літо спливе, а Лавруся все немає. Тішилася і полегшувала собі муку розлуки тим, що й інші здорові не прибувають додому. Приходили, правда, в села, поверталися потрохи, але тільки як лабзи-жебраки, каліки: одні ще з тогорічного походу, вилікувані та зцілені бозна-ким у дорозі чи й незцілені, нездорові геть.

Вони ж приносили з собою й вісті всілякі, все більше про вбитих та полеглих, аж лякаючи людей їхньою чисельністю. Переказували дещо і про живих: про Максима навіть та про Нестора, про Івана Сірка і про найдорожчого для Настусі — Лаврика. І вона, Настка, вбираючи в юне серце ті вісті й чутки разом з повесняними пахощами, вірила, захобзована-збуджена, що отой її славний зведенець, Іван Сірко, не дасть на поталу ні своїх братів, ні її Лавруся, а свого джуру, нікому.

Були б у неї крила — лебідкою, голубкою, горличкою, ластівочкою полетіла б до милого хоч на часину. Коли б то можна — вершницею на лошиці Ластці понеслася б до нього. Хіба ж раз вітром летіла верхи, переганяючи і хлопців, отих верещак-лобурів, а не те що дівчат. Вміє вона тепер і з лука поцільно стріляти, навіть добротного сагайдака свого має. Та й не дивно. Севрючани-присічники навчені захищати себе від людоловів, і жінки теж. Таке життя в них!..

Весна капулівчанам судила дорідні і щедрі врожаї: і сходило, і кущилося, і зацвіло все не так, як минулого року, та й дощі перепадали частіші й тепліші, особливо в травні, ніби на замову. А травневі дощі завжди на врожай, як липневі — на збитки...

Хороше у них, спокійно, зелено. Птаство просто під вікнами співає, а соловейки ночами витьохкують так, що душу Настці зате плюють виспівами та трелями. І найбільше отого заливного тьохкання на «їхнім острові», в осокорах. Навмисне вони оселилися там чи випадково? Як наслання якесь!.. Заснути дівчині не дають, кляті. А при безсонні мучить Настку те, що довго доводиться чекати їй любого, бо ж казав, як прощалися перед Явдохою, що хіба на осінь верне, а тепер переказав, що похід затримується, що вони досі сидять у Чигирині і ніби нарочито зволікають іти на ляхів. Горе їй, бо чим пізніше підуть вони в похід, тим довше вертатимуть з походу. Ні, Настка не сумнівалася, що козаки

1 ... 12 13 14 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між орлами і півмісяцем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Між орлами і півмісяцем"