Читати книгу - "До зір крізь терня, або хочу бути редактором"

Щождо ляпасів, стусанів, запотиличників, бебехів, то їх по-нашому не отримують, а дістають. Цитую: “Хай ще дістає він… від матері запотиличника, але має і… шану…” (О. Гончар). Так само наші горе-зальотники дістають, а не отримують по пиці, (в пику, в лице тощо). Дієслово діставати “задіяно” й коли йдеться про інформацію, назви, відповідь і т. д.: “Крейсер дістав назву Олег”. Декому ці речі вищі від зрозуміння, тому й читаємо такі перли: “…феномен отримав назву глобалізації…”, “…отримати відповідь неможливо”.

Наше слово доробок – те, що зроблене, створене – не мало аналога в російській мові. Але мови розвиваються, тож і росіяни здобулися на слово наработка з подібним до доробку значенням. Цей факт дивним дивом відбився і на нашому мовному просторі. З’явилося нове слово наробок. Говорить поетеса: “Я вдячна… В.О. …, який узявся видати мою збірочку як наробок своєї землячки…”. Тут слово наробок око-в-око те саме, що й доробок. Чому ж така зміна? Бачте, доробок декому звучить патріярхально, по-хуторянському, а наробок – престижно, бо копіює наработку. Ще дехто йде далі й українізує наработку: “…культури… неевропейського походження… погано витлумачуються з залученням лише європейських напрацювань”. Чи ж так уже тут потрібен новотвір (до речі не дуже зграбний) напрацювання, коли можна легше і краще сказати “із залученням лише європейського доробку”? Напрацювання (наработки) у множині, - це те саме, що доробок у однині.

Пише публіцист “…тепер таких контор розвелося видимо-невидимо”. Сказати, що видимо-невидимо неукраїнське слово не можна. Але воно вже терте-перетерте і на язиках і на папері! Я навів лише три можливих заміни цього слова. А їх є більше: як зірок на небі, як маку, як сарани, як черви, як піску морського, як сміття, хоч греблю гати (теж заяложений зворот). Якби на мене, я б сказав так: “…тепер таких контор розвелося як мурашви”.

“Лікарю, – сказав майор С., - Ви просто зобов’язані повернутися і святкувати Різдво разом з нами”. Це витяг з перекладу англійського оповідання. Чому тут у живій мові героя перекладачка вжила протокольне слово зобов’язаний? Чи ж так по-повстяному говорять за морем? По-англійськи ці слова мали б виглядати так: “Doctor, You just must return…”. Must – якраз і відповідає нашому мусите або повинні. Але на перешкоді цим словам став англо-російський словник, що ним, як видно з перекладу, користувалася перекладачка. Цей словник саме й переклав англійське must як быть обязанным, бо слова мусити росіяни не знають. З цього російського перекладу і постало українське зобов’язаний, бо РУСи совєтських видань, (а їх майже без змін повторюють “незалежні” видання), і на дух не терпіли слова мусити, обминаючи його десятою дорогою. Наслідком такого запланованого державою лінгвоциду української мови, герої творів, перекладених з інших мов на українську, балакають не людською мовою, а дерев’яним язичієм. Чи ж дивно тоді, що на українську книжку невеликий попит? Читач воліє читати якісний продукт. Висловлене людською мовою наведене вгорі речення звучатиме так: “Лікарю, – сказав майор С., - Ви мусите повернутися і святкувати Різдво з нами”.

У цьому ж перекладі є й такий пасаж: “Герміона не змусила довго себе чекати”. Це теж наслідок сліпої віри словникам. Можливо, що в деяких ситуаціях такий закрутистий зворот і треба вжити, але перекладаючи з іншої мови не конечно вживати канонізовані у словниках звороти. У перекладі своєю мовою слід віддати зміст перекладаного, але заразом вживати найдійовитіші засоби своєї мови, давши їй шанс показати свої можливості. Нашою мовою наведений пасаж можна без втрат для змісту передати простіше: “Герміона не забарилася”.

Багато хто з писучої братії механічно перекладає з російщини, забуваючи, що такий переклад – це здебільшого карикатура. Читаю: “Друзі були такі: ледь що і біжать жалітися мамі…”. Ледь що – це механічний переклад російського чуть что. Переклад штучний, натягнутий. Знову таки подібні мовні “знахідки” не сприяють популярності української книжки. Читач хоче читати літературу із знаком якости. А для цього “писателям” треба глибше вивчати рідну мову. Ледь що українці не говорять. Натомість вживають раптом що: “Друзі були такі: раптом що й біжать жалітися мамі…”. Раптом що – це живий, непритягнутий за вуха зворот. Його нема у словниках – це правда. І це великий недолік. Державі – саме державі! – треба взятися до вишколу лексикографів та видання словників. І це позначиться на попиті на книжки.

Порядок слів у вкраїнських текстах часом підпорядковано вимогам ритміки. Це один з проявів “солов’їности” нашої мови. Наприклад, у реченні “Вислухавши анекдот, ми всі засміялись” (1) пару ми всі не можна розміняти місцями: фраза “Вислухавши анекдот, всі ми засміялись” (2) звучить недоладно. Очевидно, у мовному потоці грає роль чергування наголошених і ненаголошених складів, бо припустити, що тут якась інша причина, нема підстав: уже фразу “Нас усіх попередили”, де ми всі вжито в похідному відмінку, можна вимовити і так “Усіх нас попередили”. Отже пара ми всі нероздільна лише в реченні (1), там, де наголошені склади утворили певну лексичну єдність.