Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Брама 📚 - Українською

Читати книгу - "Брама"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Брама" автора Фредерік Пол. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 95
Перейти на сторінку:
в доку 5-33. На жаль, Маклену не поталанило повернутись, і хоча він зміг подати знак про свою присутність, підірвавши паливний бак посадкового модуля свого корабля, до того часу, як дослідники дісталися Брами, він уже помер.

Маклен був відважним та винахідливим хлопцем і дощечка з його ім’ям у доку 5-33 увічнила його унікальні заслуги перед людством. У визначений час представники різноманітних конфесій організовують служіння в його пам’ять.

Розділ 7

Я лежу на килимку, і почуваюся не дуже комфортно. Фізично, маю на увазі. Нещодавно мені зробили операцію і, схоже, шви ще не загоїлися.

— Робе, ми розмовляли про твою роботу, — говорить ­Зіґфрід.

Нудно. Але безпечно. Я кажу:

— Я ненавидів свою роботу. Хто ж не буде ненавидіти харчові шахти?

— Але, Робе, ти й далі на них працював. Ти жодного разу не намагався змінити роботу. Ти ж би міг займатися марикультурою. Одначе ти кинув школу.

— Тобто ти хочеш сказати, що я застряг у рутині?

— Я нічого не кажу, Робе. Я запитую, як ти себе почуваєш.

— Нууу…в деякій мірі, ти маєш рацію. Проте, я хотів щось змінити, — відповідаю я, згадуючи перші яскраві дні із Сильвією. Пам’ятаю, тієї січневої ночі ми сиділи у кабіні припаркованого планера — іншого місця ми не знайшли — і говорили про майбутнє, що будемо робити і як досягатимемо успіху. Але, на мою думку, Зіґфріду ця інформація не дасть жодної користі. Я розповів Зіґфрідові усе про Сильвію: вона зрештою одружилася з акціонером. Однак ми розійшлися за­довго до цього.

— Мені здається, що тоді просто спрацював інстинкт смерті — кажу я, намагаючись бути лаконічним і якнайбільше скористатися із сеансу, за який сплачено гроші.

— Робе, було б краще, якби ти не вживав психіатричних термінів.

— Ну, ти розумієш, що я маю на увазі. Я знав, що час минає. Чим довше я залишався у шахтах, тим важче було звідти вибратись. Але нічого кращого не було, до того ж, траплялися й гарні моменти: Сильвія, моя дівчина, мати, коли вона була ще жива. Навіть якісь розваги: польоти на дельтаплані. Було круто літати над пагорбами, а згори Вайомінг мав вигляд не такий вже й кепський, до того ж, не смердів нафтою.

Я замислився, потираючи живіт. Тепер у мене там є майже півметра нового кишківника. Це все коштує шалені гроші й іноді в мене виникає відчуття, що попередній власник кишок хоче їх собі повернути. Мені завжди цікаво, ким були донори, як померли (якщо взагалі померли). Можливо, він чи вона ще досі живі. В якій же бідності треба жити, щоб продавати свої органи, як, скажімо, декотрі вродливі дівчатка продають свої гарненькі груди або вуха?

— Робе, ти добре знаходив спільну мову з дівчатами?

— Зараз знаходжу.

— Ні, Робе, я питаю не про зараз. Мені здалося, що ти говорив про те, що в дитинстві ти ні з ким не товаришував.

— А що, в когось було по-іншому?

— Якщо я правильно зрозумів питання, Роббі, то ти маєш на увазі, чи хтось вважає пору дитинства винятково щасливою та легкою. Звичайно, я відповім «ні». Але для декого дитинство має значний вплив на доросле життя, порівняно з іншими.

— Авжеж. Згадуючи той час, можу сказати, що я трохи боявся своїх однолітків — вибач, Зіґфріде! Маю на увазі інших дітей. Здавалося, вони усі знали одне одного і знаходили спільну мову: секрети, досвід, захоплення. А я був одинаком.

— Ти був єдиною дитиною в сім’ї, Роббі?

— Ти чудово це знаєш. Авжеж. Можливо, це і було причиною. Мої батьки працювали й не хотіли, щоб я грався біля шахт. На їхню думку, це було небезпечно. Ну, для дітей — дійсно. Можна було поранитись об якусь машину, а іноді траплялися зсуви на звалищах або витоки газу. Тому я сидів удома, дивився шоу чи відеокасети і їв. Я був товстим, Зіґфріде. Я полюбляв солодощі та їжу з крохмалем. Батьки мене зіпсували, купуючи більше їжі, ніж потрібно.

Мені й зараз подобається балувати себе. Зараз у мене краща дієта, яка сприяє схудненню. Але вона в тисячу разів дорожча. Я часто їм ікру. Справжню. Її ловлять у акваріумі в Галвестоні. Я можу дозволити собі справжні шампанське і масло…

— Пам’ятаю, як я лежав у ліжку, — розповідаю я. — Здається, мені тоді було три роки. В мене був ведмедик-говорун. Він розповідав мені історії, а я тикав у нього олівцем і намагався відірвати вуха. Мені це подобалося.

Я замовкаю, і Зіґфрід одразу ж перехоплює ініціативу.

— Чому ти плачеш, Роббі?

— Не знаю!

Я ридаю. Сльози течуть по моєму обличчю, а я дивлюся на годинник і бачу зелені цифри, як у тумані.

— Ой, — невимушено зойкаю я, підводячись. Сльози досі течуть, але я вже не ридаю. — Зіґфріде, мені дійсно треба йти. У мене побачення. Мою дівчину звуть Таня. Вона дуже гарна і грає у Г’юстонському симфонічному оркестрі. Таня любить Мендельсона і троянди. Хочу підібрати їй якісь темно-сині гібридні квіти, що пасуватимуть до її очей.

— Робе, в нас залишилося майже десять хвилин.

— Іншим разом.

Я знаю, що не вийде, тому додаю:

— Можна скористатися твоїм туалетом? Дуже треба.

— Хочеш вивести з організму свої почуття, Робе?

1 ... 12 13 14 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брама», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Брама"