Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Брати, або Могила для «тушки» 📚 - Українською

Читати книгу - "Брати, або Могила для «тушки»"

270
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Брати, або Могила для «тушки»" автора Василь Андрійович Базів. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 45
Перейти на сторінку:

— То я йому колядувати не буду. Нехай маму відпустить додому, — з плачем і образою устами дитини промовляла істина.

Дівчинка направду плакала. Як їй не тлумачив батько, що мама сама поїхала в інший край по роботі, Софійка ніколи так і не повірила, що мама сама покинула їх. Їй завше ввижався якийсь поганий вуйко, що забрав маму з хати. І тепер той вуйко, чужий і осоружний, злий і жорстокий, стояв перед нею.

— Не плач, дитинко, той пан її не тримає. То нужда наша не пускає її додому, — пригорнув дитинча до себе Василь, але й сам був готовий розридатися у цю мить незбагненної ніяковості.

— О, Марічка мої бамбіно плакати? Ні плакати. Сміятися. Діти — сміятися, — метушився італієць, котрий все більше втрачав здатність знаходити у цій хатині спільну мову.

— Скільки років мають ваші діти, пане? — враз озвався Михась і зміряв його дорослим пронизливим поглядом.

Бранделлі вперше втратив дар розуміння мови цих тубільців, бо й сам розхвилювався не на жарт.

— Ви можете з ним англійською. Він розуміє, — втрутився батько.

Бранделлі охоче скористався підказкою і на улюблену тему розбалакався, вдаючись у деталі і нюанси, як це переважно роблять щасливі батьки, розповідаючи про своїх щасливих дітей. Вони, десятирічний Джованні і восьмирічна Крістіна, були ровесниками Михася й Софійки, і від того радів чомусь невимовно лише гість.

— Мені одинадцятий пішов, а Софійці — вісім. А коли ми востаннє бачили маму, мені було сім, а Марічці — чотири. Вона й не пам’ятає маму. Тільки бачить її по скайпу.

— О, скайп — добра штука, ай-ті-технолоджі. Ви найс генерація. Нью генерація, — спохватився італієць. Але його модерне мислення чомусь не знайшло відгуку у цій немодерній українській хаті.

— А може, мама вмерла, а може, її нема і він бреше, що вона живе у його хаті, — знову розридалася Софійка. Дитячі сльози, як горох, котилися по долівці, й у передзвоні їхньому вчувався похоронний реквієм, від якого здригалися пригнічені душі.

— Знаєте що, пане, ви скажіть нашій мамі, що вона може не вертатися до нас, раз вона більше ваших дітей любить, ніж нас. — Михась тут був присутній уже поза часовими межами свого дитинства, яке тільки розквітало і яке чомусь прийнято вважати найщасливішою порою у житті людини на Землі.

— Ой, не гніви Бога, синок. Не вона винна, і той пан не винен, що занесли її до його хати злі вітри, — зірвався при цих словах батько. — Ти знаєш, хто винен. Вампіри ті, що п’ють людську кров і кривляються перед нами у телевізорі. Прийде на них кара Божа, і потече, як писав Шевченко, кров рікою у синє море. Ой потече потоками, ріками, море крові потече!

Бранделлі вперше відчув страх. У його прагматичній голові вперше майнула думка, чи варто було їхати у це пекло, у якому валяються під ногами мільйони дармового заробітку, але довкруж чигає небезпека, осіяна ворожбою між людьми, котрі не вміють спільно жити під одним небесним дахом. Європеєць ще тісніше закутався у свою теплу шубу і задкував від того, що бачив, якнайдалі. Коли враз, як навіжений, зірвався з місця під кухнею Стефко Юродивий. Вихопивши із печі обгорілу голоблю, пустився посеред хати у несамовитий танець, виспівуючи, як справжній, в очах італійця, язичник, якісь веселі прокляття:

Горіла сосна, палала! Горіла сосна, палала!

Натанцювавшись, винувато глянув на батька і знову присів коло порога. Цей шал виглядав як пропасниця, як дитячий вулканічний зрив, що втихомирився так само несподівано, як і вибухнув.

— До школи він не ходить, бо не беруть таких, а інтернат у сусідньому селі закрили, бо нема грошей. І врізалася йому у голову ця пісенька. Бігає по селу і виспівує. Дільничний міліціонер каже: ви вгамуйте його, пане Василю, ще біди наробить у селі. Ще кого підпалить. Воно ж дурне і ще таке буйне.

— Синьйор Василь. Я співчувати, я співчувати. Італія — не винна. Іспанія — не винна. Португалія — не винна, — розводив руками Бранделлі, наївшись переляку від такого юродивого танцю. Туристичну допитливість, з якою приїжджають європейці в Україну, почав перекривати страх, який навідує людину, що стикається із ситуацією, коли не знаєш, чого можна далі чекати від того, що відбувається. Маестро вперше відчув, що йому захотілося чимскоріше повернутися додому.

— Я знаю, що ви, європейці, не винуваті. — Василь бачив, що гостя треба заспокоїти. — Ні італійці, ні іспанці, ні турки з поляками. Винні ми самі, що терпимо. Ну що ми можемо? Ну полягаємо на асфальт у Києві і крикнемо «так» черговому ненаситному дурневі. Ну будемо ночувати у наметі на Хрещатику, щоб усунути від корита одних кнурів і присунути інших. Ото все, на що ми здатні. Їздили усім селом на Майдан, а потім проголосували за виродка. Як його тільки земля носить. А вони за нього голосують, як стадо баранів.

— У нас політика також бруд. Бруд. Фу. — Цікаво, що флорентійський художник говорив те, у чому був переконаний.

— Та що ви порівнюєте, синьйоре. І у вас також є жирні коти, що напхатися не можуть. Де їх немає, цих шлункоподібних. Але різниця між вами і нами у тому, що у вас, у Європі, людей за бидло не мають. І не мали ніколи. З часів Спартака і

1 ... 12 13 14 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брати, або Могила для «тушки»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Брати, або Могила для «тушки»"