Читати книгу - "Айвенго (укр)"

Наскільки можна судити про людину, заковану в бойовий обладунок, новий боєць був трохи вище середнього зросту і, здавалося, радше тендітної, ніж міцної статури. На ньому був сталевий панцир із багатою золотою насічкою; девіз на його щиті зображував молодий дуб, вирваний з коренем; під ним був напис іспанською мовою: «Desdichado», що означає «Позбавлений спадку», їхав він на чудовому вороному коні. Проїжджаючи уздовж галерей, лицар граціозним рухом схилив списа, вітаючи принца і дам. Спритність, з якою він управляв конем, і юнацька грація його рухів відразу прихилили до нього серця більшості глядачів.

Лицар піднявся на пагорок і, на подив усіх глядачів, наблизившись до середнього намету, з такою силою вдарив гострим кінцем свого списа у щит Бріана де Буагільбера, що почувся протяжливий брязкіт. Усі були вкрай здивовані такою сміливістю, але більше за всіх здивувався сам грізний лицар, діставши виклик на смертний бій. Анітрохи не очікуючи такого рішучого виклику, він у невимушеній позі стояв у ту мить біля входу до свого намету.

— Чи були ви сьогодні на сповіді, братику? — сказав він. — Чи сходили на обідню, що так відчайдушно важите своїм життям?

— Я краще за тебе приготувався до смерті, — відповідав лицар Позбавлений Спадку, який під цим іменням і був занесений до списку учасників турніру.

— То йди, ставай на своє місце на арені, — сказав де Буагільбер, — та подивися на сонце востаннє: нинішнього ж вечора ти заснеш у раю.

— Дякую за попередження, — відповідав лицар Позбавлений Спадку. — Прийми ж і від мене добру пораду: сідай на свіжого коня і бери нового списа: клянуся честю, вони тобі знадобляться.

Як не прикро було де Буагільберу вислухувати поради свого супротивника, проте він в усьому пішов за ними: його честь залежала від результату майбутньої боротьби, і тому він не міг зневажити нічим, що сприяло б успіху. Він наказав подати собі свіжого коня, сильного і баского, вибрав новий, міцний спис, побоюючись, що ратище старого не таке вже надійне після попередніх боїв, і змінив ушкоджений щит. На новому щиті де Буагільбера зображений був ворон, що летить, тримаючи в пазурах череп, а під ним напис: «Бережися ворона».

Коли обидва супротивники, що вирішили битися на смерть, стали один проти одного на протилежних кінцях арени, тривожне очікування глядачів сягнуло вищої межі. Мало хто думав, що змагання може завершитися благополучно для лицаря Позбавленого Спадку, але його відвага й сміливість привернули до нього більшість глядачів.

Як тільки труби подали сигнал, супротивники зі швидкістю блискавки ринулися на середину арени і зіткнулися з силою громового удару. Їхні списи розлетілися уламками по самі рукояті, і якусь мить здавалось, ніби обидва лицарі впали, бо коні під ними знялися дибки і позадкували. Однак умілі вершники впоралися з конями, пустивши в хід і шпори, і вудила. Якусь мить вони дивились один на одного просто в очі; здавалось, їхні погляди кидають вогнем крізь забрала шоломів; потім, повернувши коней, бійці поїхали кожен у свій бік і біля воріт отримали із рук своїх зброєносців нові списи.

Давши коням і вершникам кілька хвилин відпочити, принц Джон подав знак сурмачам грати сигнал до бою. Знову суперники помчали на середину арени і зіткнулися з такою самою швидкістю, такою ж силою і спритністю, але не з рівним успіхом, як доти.

Цього разу тамплієр цілив у саму середину щита свого суперника і вдарив так влучно і сильно, що спис розлетівся вщент, а лицар похитнувся в сідлі. У свою чергу, лицар Позбавлений Спадку, який спочатку також цілив у щит Буагільбера, в останню мить змінив напрям списа і вдарив по шолому супротивника. Це було набагато важче, але в разі успіху удар був майже невідпорний. Так воно і сталося, удар прийшовся по забралу, а вістря списа зачепило перехват його сталевої решітки. Однак тамплієр і тут не втратив самовладання і підтримав свою славу. Якби попруга його сідла випадково не лопнула, можливо, він і не упав би. Але вийшло так, що сідло, кінь і вершник звалилися на землю і сховалися у стовпі пилюки.

Виплутатись із стремен, вилізти з-під упалого коня і підхопитися на рівні ноги було для тамплієра справою однієї хвилини. Не тямлячи себе від люті, яку ще збільшували голосні радісні вигуки глядачів, що вітали його падіння, він вийняв із піхов меча і замахнувся ним на свого переможця. Лицар Позбавлений Спадку зіскочив з коня і також звів меча. Але маршали підскакали до бійців і нагадали їм, що за законами турніру вони не мають права починати подібний двобій.

— Ми ще зустрінемось, — сказав тамплієр, гнівно позирнувши на свого супротивника, — і там, де нам ніхто не завадить.

— Якщо не зустрінемось, у тім буду не я винний, — відповідав лицар Позбавлений Спадку. — Пішим чи на коні, списом, сокирою чи мечем — я завжди готовий битися з тобою.

Вони б, мабуть, ще довго обмінювалися гнівними словами, коли б маршали, схрестивши списи, не примусили їх розійтись. Лицар Позбавлений Спадку повернувся на своє колишнє місце, а Бріан де Буагільбер — до свого намету, де провів решту дня в гніві й розпачі.

Не сходячи з коня, переможець зажадав кубок вина і, відстебнувши нижню частину забрала, проголосив, що п'є «за здоров'я всіх чесних англійських сердець і на погибель іноземним тиранам». Потім він наказав своєму сурмачеві просурмити виклик призвідникам і попросив герольда передати їм, що готовий битися з кожним із них у тому порядку, який вони самі встановлять.

Першим виїхав на арену Фрои де Беф, величезний богатир, у чорній броні і з білим щитом, на якому була намальована чорна бичача голова, зображення