Читати книгу - "Приватна клініка доктора Аугусто Буатрегано"

— Та я, хвала Ісусу, так і гадав. За свої шістдесят добре вивчив людське поріддя…

— От-от. Хай іде санітаром…

— …і прибиральником водночас!

— …санітаром і прибиральником водночас на поверсі для буйних. Коли хоче заробити, хай попрацює! Часу в нього мало, отже, спішитиме. А ми з нього очей не спустимо! От на чомусь і попадеться. А ще зв’язок… Асьєнда від міста далеко…

— А радіо?

— Це деталі, ми все перевіримо, патроне, все, що він з собою принесе, до нитки, він і не знатиме. А от як виходитиме на зв’язок — простежимо. Він буде ізольованим, і в нього мало часу. Якщо вивідувач — розкриється. А ми до часу й виду не подамо. Ні, нам таки пощастило. Аби тільки він виявився шпигуном!

— Гм, а коли вони там якраз і розраховують на отаку нашу реакцію?

— Може, й так, але малоймовірно, бо дуже складно, їм не було за що вчепитися, це я гарантую. А посилати на вірну смерть недосвідчене хлоп’я, на таке вони не підуть. Я знаю комуністів, — а тут, коли брати отой один шанс зі ста, що інформація десь просочилася, без комуністів не обійшлося — , з тридцять дев’ятого року, і стверджую, що на таке вони не підуть. Тут же шансів — нуль. Та й, окрім того, як би там не було, гра є гра, хто кого. Нам ця гра вигідна. Будемо грати!

— Оцим і все сказано, любий Гюнтере. Зіграймо ще й у таку гру. Розроби детальний план операції… Ну хоча б під назвою… під назвою «Гра в міражі».

— Ну, як ваш підопічний, Гюнтере, що новенького?

— На жаль чи на щастя, патроне, нічого. Наші друзі-сусіди передали вичерпні дані про цього Феліппе Альвареса. Все збігається: студент-медик…

— В цьому я переконався, маючи з ним бесіду. Люб’язний і начитаний, скажу вам, молодий чоловік!

— … політично нейтральний. Як і його названі батьки. Та й той, хто його рекомендував Шері, теж давно відійшов від політичної діяльності. Якийсь Уго Піко, ваш колега, до речі.

— Чув. Знаю. Товариш Вільяма.

— То, може, й Вільям пішов «на пробу»?

— Хай собі як знає — його справи. Далі?

— Словом, вчепитися немає за що. Ми зі свого боку передали фото й прикмети. Все збігається, він той, за кого себе й видає. Речі його ми перевірили до нитки, навіть зуміли зняти рентгенограму з натільного хрестика. Абсолютно порожньо! Ага, великий любитель бігу: і в себе вдома щоранку ганяв, і навіть у містах, коли мандрував, щоранку в будь-яку погоду на вулицю виходив. Ось і тут…

— Він просив у мене дозволу… Молодець, хто ж, окрім самої людини, потурбується краще про власне здоров’я? Це ми за вічними клопотами занехаялися…

— …оббіг довкола плантацій, вздовж колючого дроту. Потім пішки пішов, сказав черговому на брамі, що трохи розтренувався.

— Правильно…

— Співав у душі…

МАЛИЙ — КОАЛІЦІЇ: Приступив до виконання. Роботу дали. Доступ у межах клініки вільний. Вихід вільний. Усе в порядку. Речі таємно перевірили.

— Виходить, Гюнтере, ми «пустушку» смокчемо?..

— Якби ж не Вільям… Підсунув невідомо що…

— Я ж казав: не втручаймося в справи американців. У нас визначене поле діяльності. Тим більше, часу залишилося обмаль — зо два тижні. Власне, ми вже давно готові, сусіди баряться. І з переказом гонорару, до речі, теж! Так ми в трубу вилетимо. Всього двадцять п’ять відсотків авансу! Решту, мовляв, коли отримаємо товар. То, може, нам ще чекати, доки об’єкт запустять у дію?! Розберися, Гюнтере! Здається, остання акція підтвердила гарантії фірми цілком і повністю!

— Не хвилюйтеся, патроне, все буде як годиться.

— Покладаюся на твою компетентність. От тільки як ми вирішимо з Альваресом? Якщо це й справді «пустушка», то чого маємо з ним бабратися, відволікатися від основного? Воно й дрібниця, коли «пустушка», а в мізках сидить…

— Хай буде й «пустушка»… Навіть коли й не розкусимо його, тобто виявиться не «пустушкою», поїде до себе й скаже: в клініці доктора Аугусто Буатрегано — чисто…

— Старієш, Гюнтере. А як ви в себе там, у рейху…

— Патроне!..

— …нічого, ми свої люди. Отож, як ви там, у рейху, чинили в таких випадках?

— Тих, кого підозрювали, підштовхували до дії. Відкривали трішки завісу…

— Про це й мови не може бути!

— …або ловили на приманку.

— От-от! У цьому щось є. От і давайте організуємо щось таке, щоб його зацікавило.

— Справді, треба змусити його діяти. Правда, він наглядає за буйними й прибирає в палатах упродовж дванадцяти годин, потім спить або читає, трохи гуляє у дворі — і більш нічого. На зв’язку треба ловити, на зв’язку! А він поза клінікою ні з ким не зустрічається і в місто не рветься.

— Думай, Гюнтере, думай.

— До речі, патроне, в останньому, тринадцятому, боксі на поверсі, де працює Альварес, Буппо…

— Ну, й що з того? Куди його подіти? Дослід треба довести до кінця. Буппо скоро перетвориться в живу ляльку, котра не бачить, не чує, не говорить, взагалі нічого не відчуває. Не забувай, Гюнтере, що нам і за випробування препаратів платять.

Великої мороки Феліппе з буйними не мав. То, власне, так мовиться, що буйні. Напади безпричинної агресії чи «виходи з себе» у цих нещасних, звичайно, траплялися, але це можна було завбачати, скажімо, в одних хворих приступи траплялися тільки в той само час, інші задовго до приступу починали нервуватися — тож таких заздалегідь тихенько й