Читати книгу - "Варвар у саду"

Арль мав усі, як то кажуть, підстави, — і матеріальні, й духовні, щоб стати столицею Провансу. Тутешня міська комуна була доволі сильною, а голос арльських архієпископів лунав далеко поза мурами міста. Тут відбувалися численні собори, а у середньовіччі Арль називали «галльським Римом». Хрестові походи незмірно пожвавили торгівлю й інтелектуальне життя. Здавалося, епоха блиску Авґустів і Костянтина повернеться знову, коли у 1178 році Фрідріх Рудобородий коронувався в Арлі, у кафедральному соборі Св. Трохима.

Коли я скажу, що цей собор, який вважають скарбом європейської культури, є доказом славного минулого Арля, то в уяві читача може постати образ велетенської будівлі, яка спливає оздобами. Насправді ж, церква у сірій сутані суворого каменю, втиснута поміж будинків, настільки скромна, що її можна було б проминути, не зауваживши, коли б не скульптурний портал. Це не готичний кафедральний собор, що наче блискавка розтинає горизонт, домінує над усім довкола, ні, — це будівля, вся велич якої полягає у пропорціях, вона міцно прип’ята до землі, присадкувата, але не важка. Романський стиль, зокрема у Провансі, є щонайріднішою дитиною античності. Він довіряє геометрії, простим числовим законам, мудрості квадрата і статики. Ніякого жонглювання камінням, а тільки його статечне й логічне використання. Естетичне задоволення, яке отримуєш, оглядаючи ці будівлі, полягає у тому, що елементи виразно видимі, оголені для очей спостерігача, тож він легко зуміє відтворити в уяві процес поставання твору, зуміє розібрати і скласти в уяві камінь за каменем, блок за блоком те, що має таку переконливу й невідпорну єдність.

Портал багато прикрашений скульптурами, втім, усі ці шати тримає міцна рука архітектора, підпорядковуючи цілому. Барельєфи виринають, наче хвилі великої ріки, проте не втрачаючи зв’язку із головною течією.

Над головним входом в овалі ореолу величний Христос. Над ним півколо товстої, міцно заплетеної коси з ангелів. Фриз апостолів. Праворуч процесія спасенних, ліворуч — густа, присадкувата юрба осуджених. Поміж колонами, спертими на хребти левів, ієратичні святі, наче підняті сторч намогильні плити. Вся композиція інспірована греко-римською та ранньохристиянською скульптурою.

Поміж сценами зі Старого та Нового Заповітів ми не без здивування знаходимо Геркулеса. Що робить цей грецький герой на романському порталі? Вбиває немейського лева. І це аж ніяк не приблудна сторінка міфології.

Середньовіччя не знало жорсткого поділу на епохи. Історія роду людського творила зв’язну, мов гобелен, тканину. В уявленнях і легендах герої давно минулих століть поверталися на землю, аби впрягтись у нові труди на службі новій вірі. Невтомний Геракл змагається з гріхом у постаті немейського лева.

Інтер’єр кафедрального собору — пристань спокою. Портал був піснею надії та страху; він провадив до передсінку віковічної тиші. Центральна й бічні нави вузькі, що створює ілюзію висоти, але не втечі вертикалей у безконечність. Склепіння замикає арка, повновида, мов веселка над краєвидом. День просвічує крізь невеликі вікна у товстому мурі, проте кафедральний собор не тьмяний. Він світиться внутрішнім світлом, наче незалежним від зовнішнього джерела.

Посередині прилеглого до собору монастиря розташований двір. Невеликий, розміром із сажалку, самшитовий садок, оточений колонадою. Її збудували у XII та XIV століттях, тому вона наполовину романська, наполовину готична, втім романські рамки такі міцні, що спершу ця суміш стилів непомітна.

Над делікатно зарисованими аркадами височать масивні мури кафедрального собору й важкий східчастий дах монастиря. За всіма правилами це оточення мало б стиснути монастирський двір, позбавити його повітря, перетворивши на нутро оцямрованого колодязя. І незрозуміло, яким чином майстри живого каменю зуміли перемінити цей невеличкий простір у сад, повний делікатної легкості та принадності.

Скульптури, якими оздоблено колонаду, мають різну мистецьку вартість, але принаймні кілька з них є безумовними шедеврами. Особливо св. Стефан — перший патрон кафедрального собору, Гамаліїл — відкривач його реліквій, і св. Трохим. Цей грецький апостол із гарним пласким обличчям, облямованим хвилястим волоссям, має відкриті уста й велетенські розумні очі, які назавше западають у пам’ять.

До кінця XII століття Арль був столицею Провансу. Кафедральний собор Св. Трохима — остання будівля періоду величі. Пізніше політичний центр був перенесений до Екса, а Марсель економічно опанував свого колишнього конкурента. Відтоді Арль стає тихою сільською столицею. Від моря і Камаржі — підмоклого гирла Рони, де випасають табуни диких коней і биків, на місто віє вологим вітром. Гарячий подмух з Альп приносить пахощі лаванди, спекоти й мигдалю.

Видатні події не трапляються. Імператор уже не приїжджає до міста. Зате календар повен свят, забав і тавромахій. У такі дні Арль оживає. Бульвар де Ліс кипить приїжджими.

В останній день мого перебування в Арлі я пішов поклонитися Містралеві.

Провансальці згадують його з таким же ж сентиментом, як доброго короля Рене, князя Анжуйського, графа Прованського, останнього оборонця незалежності цієї країни. Він був типовим представником середземноморської раси. Король любив і заохочував музику, малярство й видовища, писав вірші, був непоганим юристом, а також захоплювався математикою й геологією. Історики закидають йому брак політичних і військових талантів. Легенда не зважає на такі дрібниці. Провансальці пам’ятають і завше пам’ятатимуть, що bon roi[15] Рене започаткував культивування нового ґатунку винограду — мускату.

Містраль був сином селянина; проте його влада над Провансом була справді королівською, ба більше, він зумів воскресити цей край. Батько поета прочитав лише дві книги: Новий Заповіт і Дон Кіхота. Треба було мати віру блідого лицаря, щоб відродити розчавлену сім століть тому велику поезію трубадурів, і то мовою, вигнаною зі шкіл та установ, мовою, що стала народним наріччям.

Початки провансальського відродження були скромними. Заснований у 1854 році сімома молодими поетами гурток Félibrige, попри високі цілі, міг би легко перетворитися на товариство веселих шанувальників келиха і шампура, коли б не геній та працьовитість фелібра «з Чудовим Поглядом» — Фредеріка Містраля.