Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

винятковою особистістю, він ніколи не робив чудес. Чудеса було приписано йому наступними поколіннями. Я переконаний, що моральний кодекс, про який ми згадували, не його справа. І навіть справа не його епохи, а пізніша вигадка чисто практичного розуму. Кочове плем’я, яке зі зброєю в руках прокладало собі шлях до землі обітованої, навряд чи могло керуватись заповідями, вирізьбленими на скрижалях. Наприклад, «Не убий!» Чи могла виникнути така зрозуміла і природна моральна настанова в час походу і війни? Мені здається це малоймовірним.

Богомолов замовк, витяг з кишені зім’яту носову хустку, витер обличчя. Студенти й далі не зводили з нього захоплених поглядів.

— Відкриття археологів XXII століття незаперечно доводять, що для свого часу Мойсей був винятково освіченою людиною. Він був обізнаний з усіма сучасними йому науками, деякі з них були порівняно добре розвинуті. На жаль, сьогодні ми ще не можемо напевно сказати про джерела деяких його знань, що набагато випереджали можливості його епохи. Мушу зізнатись, мені соромно, що не можу дати цьому пояснення. Та все ж найменше вбачаю в цьому втручання інших цивілізацій. Скоріше мова може йти про згаслі цивілізації, досконаліші, аніж атланти. Коли я говорю про досконалість, то не маю на увазі технічний рівень. У той час шляхи до досконалості пролягали в глибини людського розуму і духовності. Інакше, як пояснити цю дивну сентенцію, зафіксовану в одному з Мойсеєвих папірусів: «Людино, ніколи не забувай, що з найменшого яйця вилетить найбільша птиця…» Безсумнівний натяк на будову матерії або на енергію кварків, яка відкрила перед людством нові обрії. Навіть панночка Ельза, напевне, не зможе одразу поясняти іншу думку Мойсея: Не забувай найпростішого — коли ти в човні, відпливають береги, коли ти на березі, рухається човен…» Що ви можете сказати на це, панно Ельзо?

Миле синє волосся стрепенулось. Я не бачив її обличчя, але переконаний: вона зніяковіла.

— Говоріть, говоріть! — підбадьорив її Богомолов.

— Думаю, це спроба пояснити сутність часу, — нарешті відповіла зніяковіла Ельза.

— Так, панно Ельзо! — натхненно вигукнув Богомолов. — Дякую вам. Ніколи не міг зрозуміти, серйозно чи жартома Богомолов називає своїх студенток «панночками». Це милозвучне слово нині можна було зустріти лише на сторінках старих романів.

Він галантно вклонився Ельзі і знову повернувся до аудиторії:

— Часто Мойсей спонукає нас замислюватись над його словами та ділами. Ось, наприклад, уважно роздивіться цю карту. — Його обличчя прибрало урочистого виразу. — Ось копія оригінальної карти середини XX століття, — продовжував він. — Хоча і не зовсім точно, але тут відтворено шлях Мойсея з Єгипту до землі обітованої — Ханаана… На перший погляд він видається дивним, навіть, я б сказав, безглуздим, цей похід…

Професор мав рацію. Лінія походу нагадувала безпомічний рух незрячого, позбавленого можливості користатися будь-якими орієнтирами. Вона то йшла по колу, то виписувала зайві зигзаги, то повертала в зворотний, стосовно визначеної мети, бік.

— Бачите? — мовив професор, в задумі похитуючи головою. — Я вам говорив, Мойсей був високоосвіченою людиною. Він добре знав, де лежить земля обітована, мета їхнього походу. За свідченням Біблії, він навіть відрядив туди Ісуса Навіна, щоб ознайомитися з нею. Тоді чому він не провів своє плем’я прямо в Ханаан? Довгих сорок років Мойсей блукав пустинними і малонаселеними просторами цієї давньої землі. Протягом цього часу на долю його людей випало немало страждань. Питаю вас — чому?

Це було не риторичне запитання. Богомолов стояв, широко розставивши ноги, сховавши руки в кишені, і чекав відповіді.

— Чому? — повторив він. Студенти мовчали.

— Історики дають цьому загадковому факту пояснення, — зрештою провадив він. — Вони вважають, що Мойсей свідомо обрав цей довгий і тяжкий шлях. Він хотів загартувати свій народ, підготувати його до майбутніх важких випробувань. Як бачите, вони пояснюють це досить правдоподібно і переконливо. Але. як на мою думку, це скоріше зовнішній бік істини. Замислившись глибше, ми побачимо тут певні суперечності. Ви вже знаєте, що доля єврейського народу в Єгипті була важка й безрадісна. Люди без того були загартовані в тяжкій праці й випробуваннях. Вести їх від однієї біди до іншої, ще більшої, — значить, чинити не вельми розумно і переконливо. Твердять, що Мойсей хотів загартувати свій народ у війні, оскільки до того його люди були простими пастухами. І це ймовірно, але не зовсім! Справді, в той час на території Ханаану існувало декілька сильних невеликих держав, з якими довелося б воювати. Але погодьтеся, сорок років дуже багато для підготовки. Якби Мойсей хотів дати їм сильний військовий вишкіл, то вибрав би для цього кращий маршрут. А, як бачите, він блукав малонаселеними місцями, де мечі могли швидше заіржавіти. Тоді як пояснити ці сорок років мандрів?

Богомолов безпорадно розвів руками. Я мимоволі посміхнувся, але студенти й далі напружено стежили за ним.

— Бачите, як важко відповісти. — з гіркотою провадив він. — Тож не чекайте від мене якихось особливих відкриттів чи істин. Я поділюся з вами своїм здогадом, який навіть не можна назвати гіпотезою. Мойсей свідомо вибрав довгий і важкий шлях. Цим величезним походом до обітованої землі він мовби хотів виразити своє мислення, свою філософію сутності людського існування. Як бачите, досить претензійне пояснення, але, може, найближче до істини. Тоді, що випливає із усієї цієї історії, мої молоді друзі? Очевидно, те, що Мойсей цю сутність бачив у постійному русі до великої мети, чи, точніше, до омріяної мети, осяяної надією. Мойсей знав, що найвище цінується те, що найважче досягти. Рух до мети він вважав суттєвішим за саму мету. Цілі можуть бути скороминущі й перехідні, великі й тривалі, але всі цілі, що їх людство ставило перед собою, рано чи пізно стають досяжними. Вічний лише рух до них, а цілі, які ми перед собою ставимо, — його внутрішній мотор. Неможливий рух без мети, чисто механічний рух абсурдний для людського суспільства. Сенс людського існування — у безперервному русі до наших цілей, у переборюванні труднощів і перешкод, у досягненні нових обріїв, у вічному пошуку. А швидко і легко досягти обітовану землю, поселитись там, як у християнському раю, без зусиль користуватись плодами її достатку, брати, нічого не віддаючи, — все одно що самому знищити в собі людину.

І тут сталося несподіване — в залі бурхливо зааплодували професору, хоча це й