Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вождь червоношкірих (Збірник) 📚 - Українською

Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вождь червоношкірих (Збірник)" автора О. Генрі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 83
Перейти на сторінку:
в її очах відблиск сумнівів і переживань, що нуртують в її серці, — це так характерно для більшості жінок.

— Тисяча доларів? — нарешті каже вона. — Звісно, що так!

— Тоді саме час побалакати з Едді.

Ми пішли до крамниці Кросбі й викликали Едді надвір. Хлопець був густо посипаний ластовинням, але поважний на вигляд; від моєї пропозиції у нього аж мурашки побігли по шкірі.

— О п'ятій годині? — прошепотів він. — Тисяча доларів? Благаю, не кажіть, що це сон! Ви — заможний дядечко, який розбагатів, торгуючи індійськими спеціями, але вирішив відійти від справ. Та я викуплю бакалію Кросбі й буду її власником!

Тож ми зайшли всередину, підійшли до старого Кросбі й пояснили йому суть справи. Я виписав чек на тисячу доларів і вручив крамареві. Якщо Едді й Рибоза одружаться о п'ятій годині, він віддасть їм чек.

Потім я поблагословив майбутніх молодят і пішов поблукати лісом. Я сів на колоду; думки про життя і вік, про зодіак, жінок і ввесь безлад, якого сповнене наше існування, заполонили моє серце. Я привітав себе із порятунком старого Мака від фатального вчинку. Переконаний, коли пристрасне захоплення мине, він зніме патентовані черевики і ще мені подякує. «Не дати старому Маку втнути таку дурість вартує набагато більше, ніж тисяча доларів», — сказав я собі. Але найприємнішою була думка, що я вивчив жінок і мене не може ошукати їхня витонченість і загадковість.

Було десь пів на шосту, коли я повернувся додому. Першим, що впало мені в око, був старий Мак, який розсівся в улюбленому кріслі, в домашньому вбранні й синіх панчохах, поклавши ноги на підвіконня, з розгорнутою «Історією цивілізації» на колінах.

— Щось не схоже, щоб ти готувався до весілля о шостій годині, — мовив я якомога делікатніше.

— Ой, — махнув рукою Мак, потягнувшись по тютюн, — вони перенесли церемонію на п'яту годину. Мені прислали записку про те, що час церемонії змінено. Уже все позаду. А ти де вештався так довго, Енді?

— Ти чув про весілля? — запитав я.

— Я провів церемонію, — відповів він. — Я ж казав тобі, що мене обрали мировим суддею. Панотець поїхав на схід відвідати родичів, і по закону я єдиний у місті можу спарувати людей. Я ще місяць тому пообіцяв Едді й Рибозі, що одружу їх. Він тямущий хлопець, і одного дня стане власником крамниці.

— Ага, — промимрив я.

— На весіллі було чимало жінок, та я не помітив нічого на підтвердження твоїх ідей, друже, — сказав Мак, запалюючи люльку. — Хотів би я так розумітися на них, як ти.

— Як я два місяці тому, — сказав я, беручи до рук банджо.

Щирий друг Телемах

Одного разу, повертаючись із полювання, я застряг у містечку Лос-Пікос у Нью-Мексико. Потяг, що мав відвезти мене на південь, затримувався на годину. Я сидів на ґанку готельчика «Зустріч» і обговорював мінливість життя з Телемахом Гіксом, його власником. Вирішивши, що це не образить співрозмовника, я поцікавився у Телемаха, яка тварюка колись викрутила і покалічила його ліве вухо. Як мисливець, я небайдужий до нещасть, якими може закінчитися моє захоплення.

— Це вухо — пам'ять про щиру дружбу, — пояснив Гікс.

— Випадковість? — перепитав я.

— Дружба не буває випадковістю, — відтяв Телемах, і на ґанку запанувала тиша.

— Єдиний приклад щирої дружби, який мені трапивсь у житті, — нарешті повів далі мій новий знайомий, — була сердечна прив'язаність між чоловіком з Коннектикуту і мавпочкою. Це було у Барранкільї. Тваринка видиралася на пальми і жбурляла вниз кокоси. Чоловік підбирав їх, розпилював навпіл, а зроблені таким чином черпаки продавав по два реали кожен. На вторговані гроші він купляв ром, а мавпа ласувала кокосовим молоком. Обоє раділи своїй долі й були наче брати.

Але між людьми все по-іншому. Дружба — короткочасна насолода, яка швидко минає і забувається.

Був у мене товариш, Пейслі Фіш, із котрим, як мені здавалося, нам судилося бути разом на віки вічні. Довгі сім років ми пліч-о-пліч гарували в копальнях і на ранчо, продавали патентовані маснички, переганяли овець, займалися фотографією та іншими незвичними речами, майстрували огорожі з дроту, збирали сливки. Я гадав, ні вбивство, ні підлабузництво, ні гроші, ні софістика, ні випивка ніколи не стануть між мною і Фішем. Важко описати словами, наскільки близькими були ми. Разом прокручували справи, але дружні стосунки не обмежувались діловими зв'язками; нас поєднувала і праця, і години відпочинку та нестримних веселощів. Дні й ночі ми проводили, як Дамон і Фінтій[16].

Якось улітку ми з Пейслі, вбрані в простий невигадливий одяг, поїхали в напрямку гір Сан-Андреаса, щоб місяць відпочити й побайдикувати. Набрели на містечко Лос-Пікос, схоже на рай земний, де течуть ріки із молока і меду. Одна-дві вулички, повітря, дешева забігайлівка — все, що було нам потрібно.

В'їхали ми до міста ввечері й щонайперше вирішили перевірити, чи варто харчуватись у забігайлівці, розташованій біля залізничної колії. Не встигли ми роздивитися прибори, що лежали на червоній масній скатертині, як наше усамітнення перервала вдова Джесоп із гарячим печивом і смаженою печінкою в руках.

То була жінка, котра навіть ченця змусила б забути обітницю. Вона була не так приземкуватою, як дебеленькою; привітність, наче шлейф незвичайного аромату, супроводжувала її повсюди. Рожева барва обличчя видавала кулінарні здібності й добру душу, а усмішка змусила б кизил розцвісти у грудні. Вдова потеревенила з нами про клімат, історію, Теннісона, чорнослив і дефіцит баранини і врешті-решт поцікавилася, звідки ми приїхали.

— Долина Весни, — кажу я.

— Велика Долина Весни, — виправляє Пейслі з повним ротом картоплі

1 ... 12 13 14 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих (Збірник)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вождь червоношкірих (Збірник)"