Книги Українською Мовою » 💛 Шкільні підручники » Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера 📚 - Українською

Читати книгу - "Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера"

1 164
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера" автора Ярослав Стельмах. Жанр книги: 💛 Шкільні підручники / 💛 Наука, Освіта / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13
Перейти на сторінку:
схрестивши на грудях руки. — Пустунчик! Василь щось белькотів, раз у раз пускаючи з рота фонтанчики. Видно, він здорово наковтався води. — Ря-ря-ряту-уйте! — проквилив зрештою перше розбірливе слово. — Та вже ж урятували, — відповів я. — Чи тебе ще в село віднести? — Ні-і, в с-е-ело не треба, — цокотів той досить жваво зубами. — Я с-сам. — Ну і чого ж ти домігся цим маскарадом? — спитав Митько. — Я хотів вас налякати, — схлипнув Василь, — та в ременях заплутався. — Ха! Налякати! — гордо мовив я. — Ми не з лякливих, правда, Митю? — Еге, не з лякливих, — протягнув Василь. Він іще не зовсім оговтався. — А каністри хто злякався? — Якої каністри? — І слідів. — Та яких слідів? — насторожився я. — Дивіться яких! — він важко відліз навкарачках у бік, понишпорив у темряві, повернувся з якоюсь дерев'янкою і з розмаху вдарив об пісок. — О! О! І сьо! Всюди, де опускалася та дерев'янка, з'являлися сліди, такі знайомі сліди Митькозавра. — То це ти? Це ти ставив оті сліди? — скрикнув я, дивлячись, як під ударами дерев'янки гине наша мрія про велике відкриття. — А хто ж, по-вашому? Звичайно, я. Вирізав із корча оцей от слід і ставив час від часу. А ви й повірили, дурні голови! І бурштин вам подарував, — у сестри з намиста зняв. Та то і не бурштин зовсім… І дерева граблями подряпав, і вороняче пір'я поклав. І в тромбон дудів — Фа-Дієзів, а ви й не впізнали. А бульбашки пам'ятаєте? Так то я прив'язав до дірявої каністри каменюку і пожбурив у воду. От вона й булькала. Сам я тоді в кущах сидів і од сміху помирав. "За ногу вхопить!" Хто? Каністра за ногу? Ха! А вони щось там шукають, до бібліотеки бігають… Легка тінь нашого Митькозавра змигнула востаннє перед моїми очима і зникла назавжди. Василь закашлявся і знов пустив ротом фонтанчик. — А здорово я вас, га, у дурні пошив? А ви й клюнули. — Ах ти ж… Ах ти ж брахіцефал, — засичав я, підступаючи до нього. — Ах ти ж диплодок нещасний. То ти нас дурити здумав! Ану, Митю, давай-но виб'ємо йому бубни! — Та кинь, Сергію, — озвався Митько. — Давай краще подякуємо йому, — мовив раптом. — Подякуємо? — дурнувато гигикнув Василь. — За що подякуєте? Я теж здивовано зиркнув на Митька. — Васю, — почув я голос мого друга. — А що ти знаєш про стегозаврів? — Стегозаврів? — перепитав той. — А про археоптерикса? — Кого-кого? — А про індрикотеріїв? — не став навіть повторювати Митько. — Та йди ти зі своїми птеріями. — Так от, Васю, ми тобі вдячні, Васю, за те, Васю, що ти влаташтував нам такі чудові канікули. Ми, Васю, відкрили для себе такий світ, якого тобі, Васю, і не снилося. Ти сказав, що пошив нас у дурні. Ти, Васю, коли хочеш знати, сам себе пошив у дурні. — Но-но, легше там, — озвавсь Василь. Він уже трохи оговтавсь, і видно було, як допекли й дошкулили йому Митькові слова. — От за це й спасибі тобі, Васю, — не звернувши уваги на цей застережливий вигук, закінчив Митько. — Ходімо, Сергію. І ми пішли. А Василь лишився на піску — мокрий і жалюгідний. Ніхто з нас не зронив і слова, та чи й була в них, у словах, якась потреба? Ось-ось уже мав спалахнути обрій там, де сходить сонце. Я крокував поруч із Митьком і думав: "Як здорово минув у нас цей місяць". "А колекція? — нараз виринуло в моїй пам'яті. — А як же колекція? Але ж у нас попереду ще півліта, — тут же заспокоїв я себе. — Ще цілий місяць. Теж, мабуть, не менш цікавий і переповнений новими подіями. І взагалі у нас попереду ще дуже багато цікавого, і завжди так буде, поки ми з Митьком". Поки ми з Митьком…
1 ... 12 13
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера"