Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Коштовний камінь, Андрій Гуляшки 📚 - Українською

Читати книгу - "Коштовний камінь, Андрій Гуляшки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коштовний камінь" автора Андрій Гуляшки. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 48
Перейти на сторінку:
був знайомий з Теменужкою, — ми були сусідами. Вона була молодша за мене на рік. Дівчина як дівчина. Від тітки чув, що батько віддав її в агрономічне училище. Добре, нехай вчиться. Господарство має потребу хороших спеціалістах. Правда?

У мене були свої турботи, і я майже не помічав її. Та й до агротехніки не мав великого потягу. Я вже говорив, що погано переношу запах пального.

Мій батько часто вживає слово «сукупність». Мені також до вподоби це слово. Отож за сукупністю усх цих причин я не звертав уваги на Теменужку.

В ту ж хвилину, коли я заглянув через тин, ця сукупність перетворилась у пустий звук, і вся моя увага полинула до дівчини, немов пташка, що вилетіла з клітки. Вона стояла біля колодязя, і сонце, кидаючи проміння на персикове деревце, освітило її коси і надало їм шовковистого блиску. В неї було світле русяве волосся, що мінилося золотом у ранкових променях.

Очевидно, дівчина щойно встала: вона була в сорочці, зібраній біля шиї, в ситцьовому фартусі, замалому для неї. Мені впало в око, що стан у неї дуже тонкий, а шкіра на колінах — молочно-біла, неначе дівчина одягла на них білі, як сніг, наколінники, що виділялись над загорілими литками.

Дивився я на неї і хоч впізнав Теменужку, але мені здавалось, що бачу її вперше. Я забув, що йшов рубати дрова, навіть не відчував, що в мене в руках важка сокира. І як це буває, коли стоїш десь на височині й дивишся вдалину і щось заспіває в душі, так і тепер у мене у вухах наче задзвеніла радісна пісня, ніби все навколо заспівало, — таку велику втіху я відчув.

На жаль, це тривало тільки одну-дві хвилини. Невідомо як, але вона помітила мене, повернулась у мій бік, і її очі зустрілися з моїми. Я й зараз певний, що у жінок в кожній клітинці тіла приховане гостре, спостережливе й хитре око. Вона злегка кивнула ї продовжувала крутити ручку — колодязь був глибокий, і щоб набрати води, треба було довгенько попомучитись. Чому не був цей колодязь бездонним? Тоді б я, звичайно, надивився на неї досхочу.

— Допомогти тобі? — спитав я дівчину. Колючий тин був мені по шию, але я спритно виліз на нього і, слово честі, не помітив ніяких колючок.

Вона похитала головою:

— І сама справлюсь.

Ще одне зусилля, і я вже був би за тином.

— Нема потреби, — повторила вона. — Адже це мені не вперше, — і засміялась.

А я отак мовчки і стирчав на тину, наче прибитий.

— Знаєш, — сказала вона і нахилилась, набираючи воду у відро, — батько купив мені дві кози. З завтрашнього дня пастиму кіз. Хочеш глянути на них? Обидві білі.

Дівчина випросталась і знову глянула мені у вічі.

— Батько забув спитати, як їх кличуть. Тепер я маю сама їх охрестити!

— Зараз прийду, — сказав я.

— Ні, приходь трохи пізніше, — промовила вона, усміхнувшись, — спочатку я віднесу відро. Батько чекає на мене, хоче помитись. Подам йому рушник і тоді свисну тобі.

Я постояв ще кілька хвилин, потім вона дійсно свиснула. Скочивши з тину, я побіг до їхньої хати.

Бай Дімо, розчервонівшись від холодної води, відгортав рукави сорочки.

— Ти гляди, і міські вміють скакати через тин! — усміхнувся він і подав мені руку: — Ну, будь здоров. — Рука в нього була велика, важка й волога, на ній випинались мозолі — великі і тверді, як вузли.

— Коли прийдеш до мене у млин подивитись машини? — спитав він. Бай Дімо був механіком на паровому млині.

— Коли-небудь прийду, — відповів я.

— Ти вчишся на інженера?

Ви знаєте, що я не захоплювався машинами.

— Можливо, і на інженера, — збрехав я.

— Анастасій прийшов подивитись на моїх кізочок, — втрутилась Теменужка. — Я йому сказала, що ти купив мені двох кізок.

Як вона встигла одягти кофтину і перемінити спідницю — не знаю.

— Гм, диво яке! — махнув рукою механік. — Купив їй, щоб мала чим бавитись удень. — І додав тихіше, наче відкривав таємницю: — Вона ж у мене одна-однісінька, сирітка, тяжко їй!

На столик під гіллястим горіхом дівчина поставила хліб, бринзу, налила меду в тарілку і запросила нас снідати. Запросила наче справжня господиня, до якої прийшли гості і яка робить все необхідне, щоб гості були задоволені. Бай Дімо дивився, як вона бігала по двору, і мовчки хитав головою; я помітив, що хліб наче застрявав йому в горлі.

— Моя хазяєчка! — сказав через якийсь час і зітхнув. Але зараз же схаменувся і, щоб приховати своє зворушення, відразу завів мову про паровий млин, про вальці, про те, як він винайшов спосіб потрійного пересівання білого борошна.

— Якість хліба треба весь час поліпшувати, — спокійно почав він. — Колись тільки сім'я Печеняків їла білий хліб. Я працював у млині і знаю, хто яке борошно молов. Ми Теменужку годували спочатку просяним хлібом. Першу кашку їй зварили з кукурудзяного борошна. А тому хочу, щоб тепер хліб був білий, солодкий, як булочка. Свій спосіб пересівання борошна я тобі покажу. Не думай, що це щось особливе, але уваги варте. Приходь коли-небудь і поглянь! Ось ти збираєшся бути інженером. Я освіти не маю. Отаким шмаркачем пішов працювати по чужих людях. А ти вивчишся і зробиш щось більше, ніж я. Люди повинні їсти смачний хліб, моя дитино. Смачний хліб полегшує польову роботу і робить веселішими дітей.

Бай Дімо ще довго розводив теревені, та я його слухав неуважно: до техніки я не мав особливого інтересу. Я думав про Теменужку. Чи я був сліпим до цього часу, що не помічав її краси? Яка дівчина могла похвалитися таким золотим волоссям, як у неї, такими

1 ... 12 13 14 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коштовний камінь, Андрій Гуляшки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коштовний камінь, Андрій Гуляшки"