Читати книгу - "Молитва Ябеца, Брюс Вілкінсон"

Візьмемо, приміром, нашу мудрість. У кращому випадку, вона допомагає нам лише час від часу, тому що природа зла така, що воно здатне обдурити нас, відкриваючи нам краєчок істини. Зауважте, не всю істину, але рівно стільки, скільки потрібно для обману. Адам і Єва не більше, ніж ми були схильні піддаватися спокусі. Більше того, вони, на противагу нам, були досконалі і мали можливість задовольняти усі свої потреби. І ось до цих довершених представників роду людського прийшов сатана — і розтрощив однією короткою «дружньою» бесідою.

Ось чому, подібно як Ябец, ми повинні молитися про захист від обману:

«Господи, зберігай мене від помилок, до яких я найбільше схильний тоді, коли приходить спокуса. Я визнаю, що все, що здається мені необхідним, привабливим чи таким, що служить мені на користь, занадто часто є лише красивим упакуванням гріха. Тому, будь ласка, Господи, не підпускай зло і близько до мене!»

Візьмемо тепер наш досвід. Чим далі ми поширюємо свої межі в ім'я Ісуса, тим менше захищені вони від нападів диявола. Хтось сказав: «Небезпека не в тому, щоб стояти на краю прірви, а в тому, щоб не оступитися по необережності». Найменша поступка гордості і самовпевненості — і стається катастрофа. Найстрашніші нещастя, які мені доводилося бачити в житті віруючих, ставалися саме з тими із них, хто отримав надприродні благословення, надприродно поширив свої межі і знайшов надприродну силу і владу… і після цього впали у важкий гріх.

Ось чому, подібно до Ябеца, ми повинні просити про те, щоб уникнути небезпечної самоомани:

«Господи, оберігай мене від болю і нещастя, які приносяться гріхом. Відгороди мене Твоїм надприродним захистом від тих небезпек, яких я не бачу, так само як і від тих, котрі я бачу, але на котрі йду, тому що по гордовитості і легкодумству сподіваюся на свій так званий досвід. Захисти мене, Батьку, Своєю владою!»

Візьмемо, нарешті, наші почуття. Чи відчуваємо ми, наскільки «американська мрія» насправді далека від того, про що мріє для нас Господь? Ми виховані культурою, чиї ідоли — воля, незалежність, права особистості і культ насолод. Ми поважаємо людей, які чимось жертвують в ім'я того, до чого прагнуть. Але бути живою жертвою? Розіпнути своє «я»?

Отже, подібно до Ябеца, будемо молити про те, щоб Господь зберігав нас від прагнень до того, що здається нам правильним, але що насправді в корені невірно:

«Господи, оберігай мене від спокус, корінь яких — мої почуття і тілесні потреби, що кричать моєму розуму про те, чого я заслуговую і чим я маю «право» впиватися і насолоджуватися. І оскільки лише Ти, Господи, є дорога, правда і життя, спрямуй мої ноги геть від усього, що не є Тобою».

Ось ті благання про визволення, які приємні нашому Батькові — і на які Він з радістю відповідає.

Отже, диявол найчастіше протистоїть тим із нас, хто для нього найбільш небезпечний. Тому чим більше Бог відповідає на ваші «молитви Ябеца», тим ґрунтовніше ви повинні готуватися протистати духовному нападу.

Однак буває і так, що вам не уникнути битви зі злом, тому що Бог Своєю владою велить вам певного дня перейти у наступ на сили пітьми. У такий день ви можете впевнено йти на ворога, озброївшись тією зброєю, про яку Павло говорить: «Зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь, — ми руйнуємо задуми…» (2 Кор. 10:4).

Мені пригадуються молитовні збори в період виникнення руху «Проміс Кіперс» («Виконавці обіцянки» — прим. ред.). Двадцять п'ять лідерів нашої команди, які повинні були вести ці збори, усамітнилися для молитви, у той час як десятки тисяч тих, що зібралися, вже з нетерпінням очікували нас на стадіоні. Протистояння було настільки сильним, що ми ніяк не могли виразити суть нашої молитви і нарешті просто замовкли, упавши на коліна. Ми знали: безглуздо починати збори, поки ми не зломимо опір диявола. Нарешті один із нас піднявся і зі словом Істини пішов у наступ на сили зла.

— Друзі, наша перемога вже в наших в руках, — упевнено проголосив він, у той час як ми усе ще продовжували стояти на колінах.

І з цією упевненістю він почав молитися, проголошуючи волю Божу для того дня і просячи Бога підтвердити її Своєю печаткою. Я назавжди запам'ятав цю молитву:

«Господи, ми зібралися тут на виконання Твоєї волі, шукаючи Твого благословення для безлічі зібраних тут людей і для їхніх родин! Ми знаємо, що Твоє найглибше бажання полягає в тому, щоб розширити межі Царства Твого для цього покоління, у цей історичний день, на цьому стадіоні! І ми дякуємо Тобі за те, що ти збираєшся зробити».

Краще, що в той момент могли зробити ми, інші, — це піти за ним у цій молитві, дозволяючи Господу діяти в нас і через нас. Тягар, який ми відчували на своїх плечах, здавався непосильним. Але той, хто повів нас у молитві, не збирався відступати:

«Отче, Твоя велика і ніким не відмінена мета — це щоб Твій Святий Дух був сьогодні тут. І Він уже тут, серед нас. І Він уже діє серед тих людей, що зібралися на стадіоні. Ти з'явився сюди, щоб творити надприродне — те, що ми навряд чи можемо до кінця зрозуміти, але ревно готові прийняти. І в ім'я Твоє, Господи Ісусе, всяка інша влада на землі повинна підкоритися або забратися геть».

У якийсь момент його молитви ми усі відчули прорив. Наші відчайдушні благання перейшли в прославляння і поклоніння. Ми зрозуміли, що одержали свідчення про волю в Дусі. І ми усі разом вийшли на арену, щоб з відвагою вершити дивовижні справи і пожинати