Читати книгу - "Пристань Ескулапа, Едмунд Нізюрський"

— Якби ж воно так було, — похмуро зітхнув Трепка. — В усякому разі я не виїду звідси, доки ви не пообіцяєте виконати мої прохання.

— Ну добре… добре… — скривившись від болю, Містраль посміхнувся.

В двері постукали.

— Це професор Касіца, — сказав Містраль. — Ви, здається, маєте грати в бридж.

Ми вийшли.

— Люди добрі, і що воно діється в цьому домі! — обурено вигукував Касіца. — Нікчемної партійки в бридж ніяк не можна почати!

В цю мить на сходах з'явилася Мацьошекова з підносом і доктор Протоклицька.

— Чи вам, панове, часом не жарко? — промовила лікарка, відчиняючи вікно. — Пані Мацьошекова топить, немовби в неї ціла шахта вугілля.

— Не кожного серце гріє, — буркнула у відповідь Мацьошекова, розставляючи чашки для кави.

Через відчинене вікно чути було гавкання собак, калатання дзвонів і поодинокі постріли. Мацьошекова побожно заслухалась.

— Уже великодня утреня… Боже мій!

— А ви не збираєтесь на утреню? — спитав Трепка.

— Не кожен має таку змогу, а ті, що мають, — не хочуть! — Вона докірливо глянула на розкладені карти.

— Хазяєчко, що це знову за натяки? — насупилася доктор Протоклицька.

— Ви не ображайтесь, але грати сьогодні в карти — недобре. Не треба спокушати бога. Це ж воскресіння. Кара божа ще впаде на нас.

— То ви йдіть собі, пані Мацьошекова, — доброзичливо сказав Касіца.

— Ще подивлюсь, чи професорові Містралю не потрібно чого. Не спить, мабуть… — і вона постукала у двері.

— Не ходіть туди, професорові вже нічого не треба, — квапливо сказала доктор Протоклицька.

Але професор Містраль уже почув голос Мацьошекової і прочинив двері.

— Що ж це ви, Мацьосю, забули про мене? Зайдіть на хвилинку.

З цими словами він впустив Мацьошекову до кімнати.

З лабораторії вийшов спітнілий Йонаш, несучи два порошки. На порозі кімнати професора він ледве не стукнувся лобом з Мацьошековою.

— Що ви там робили? — спитав Йонаш підозріливо.

— Постелила професорові, — сказала Мацьошекова й квапливо збігла по сходах.

Йонаш увійшов до кімнати й зачинив двері. За кілька хвилин він вийшов звідти обурений.

— Не розумію, що сталося! Професор Містраль не хоче порошків. Людина мучиться, але не знати чого грається в аптекаря…

— Чому ви нервуєте, приятелю? — заспокоював його Трепка. — Ви ж самі не радили професорові вживати снотворні ліки.

— Але коли вже ліки готові, то звичайна пристойність вимагає прийняти їх. Не люблю витрачати даремно час.

— А ви недаремно його витратили, — спокійно відповів Трепка. — У мене безсоння, і я був би вам дуже зобов'язаний, якби ви мені їх подарували.

— О ні! — запротестував Касіца. — Без поради лікаря не можна, я рішуче забороняю і конфіскую ці порошки. Дайте їх мені, докторе.

— Це неможливо, — сказав Йонаш, — я залишив їх у кімнаті.

— Залишили!.. — Трепка не міг приховати свого розчарування.

— Я залишив на всякий випадок. Може, професор знову передумає. Ви правду казали, — звернувся він до Касіци, — лікарі — найгірші з пацієнтів.

— Пане майоре! — почувся знизу хриплий голос. На сходах з'явився мокрий від дощу Мацьошек. — Пане майоре!

— Що там таке? — Касіца відклав карти. — Не заважайте нам.

— Пане майоре, дозвольте вас на хвилинку?..

В голосі Мацьошека дзвеніли якісь нотки тривоги, а на обличчі відбився страх і збентеження. Касіца вийшов і незабаром повернувся.

— Дуже вибачаюсь, але мушу негайно вийти. Цей бридж від самого початку був приречений на невдачу, я знав, що з нього нічого не вийде.

— Що сталося, професоре? — запитав доктор Йонаш.

— Мене кличуть до пацієнтки. Несподівано захворіла знайома з Пясечного, — засопів Касіца, збігаючи по сходах.

Трепка підійшов до вікна й почав дивитися в темряву, немовби до чогось прислухаючись. Але знадвору чути було тільки виття і гавкання собак.

— Зачиніть уже вікно, — сказала раптом доктор Протоклицька дивно схвильованим голосом.

— Ви ж казали, що жарко, — зауважив Трепка.

— Я хотіла тільки провітрити, але ж не можна вічно слухать отих собак, це жахливо! Дивуюся, що ніхто не подумав щось зробити з цими потворами. Треба їх витруїти.

— Витруїти? — повторив Трепка.

— З мене вже досить цього несамовитого виття.

Протоклицька підійшла до вікна і різко захлопнула його.

— Ну то що ж робитимемо? — запитав Трепка. — Продовжимо партію бриджа?

— Здається, найкраще буде піти спати, — стримуючи позіхання, відповів Йонаш. — Уже пів на десяту. — Глянувши на годинник, він почав збирати карти.

Раптом на мить завмер.

— Ви чули?

Не встигли ми відповісти, як пролунав несамовитий жіночий крик, а потім унизу застукотіли кроки. Всі кинулися до сходів.

Через вестибюль бігла Мацьошекова.

— О боже! О боже!.. — задихаючись, перелякано повторювала вона.

— Що сталося? — запитав Трепка.

— У вікні на кухні я бачила чиєсь обличчя!

— Ну що ви кажете, Мацьошекова! — рознервувалася доктор Протоклицька.

— Клянусь господом богом… Бачила обличчя… Ніс біля самої шибки… Страхіття таке, що хай бог боронить.

— Чиє обличчя?

— Хіба ж я знаю? Чи то людина, чи мавпа. З роззявленим ротом.

— Це вам здалося, — сказав із сумнівом Йонаш.

— Можу присягнутись!

— Побудьте тут, панове, — сказав Трепка. — Зараз перевіримо. Заспокойтесь, пані Мацьошекова.

— Ви сприймаєте це серйозно? — посміхнувся здивований Йонаш.

Але Трепка нічого не відповів. Разом з Мацьошековою ми зійшли в кухню.