Читати книгу - "Шахмати для дибілів: цейтнот доктора Падлючча, Михайло Сергійович Брініх"

Капабланка знову прищурився не хуже Ілліча, - й моментально розгадав заховане у зморшках і якихто нездорових пятнах обличчя давнього знакомца.

- Да-да, я помню вас. Нічья вічним шахом на вечірньому сиансі, - Капабланка намагався припомнить, як називалась та конюшня. Собитія того дня невипадково закарбувались у його мозгах. - Позвольте мені спустя много лєт ісправити тодішню негречність і сказать, шо ви сиграли напрочуд ізобрітатільно! В аналізі я не найшов за білих способ ізбіжать повторення ходів!

- Дваццать чітири года прошло! Дваццать чітири! А він все помне! Непереможний Капабланка! Віват!

Секретар парткома почав недовольно шикать, питаясь отогнать фаната, - но з тим таки успіхом він міг би ополчитись проти іюнської жари, катора в 1936 році не знала пощади.

Інтілігєнтний очкарік тим часом заговорив до Капабланки по-французкі, й це остаточно збило з толку плєшивого камуніста.

- Я чув, шо цього разу ви до нас приїхали надовше?

- Да-да, мені устроїли тут настояще турне. Ваша молода страна не устає мене поражать. І ваш прекрасний город… Рішитільно, я не впізнаю його! Тепер він кажицця мені раз у двєсті луччим, ніж тада.

- Повірте, мосьє Рауль, для нас це дуже важно… Ваша прихильність… Я надіюсь, шо завтрашній сеанс у нашому Дворці пройде луччим образом! О, ксаті, забув прецтавитись: я - Платон Нікалаївіч Цейтов, діректор кієвського Дворца Піонерів…

- Ах, вот оно шо! - Капабланка розцвів. - Признаюсь вам, шо я волнуюсь чрезвичайно: ніколи раньше не давав сиансів дітям. Це така відповідальність…

- Таваріщ Капабланка, і ви… таваріщ… ізвінітє, але нас ждуть рабочиє! - одчеканив сєкретар парткома.

Яка все ж таки суєта роз’їдає цей мір ізнутрі! Казалось би, чого спішить, чого гнать коней… Просто надо подождать німного. Не більше, ніж сто год, - і вся гордость заоблачного гінірала упала би сама у наші руки, як согнивший прямо на дереві плод. Впрочім, він - наш вєчний апанєнт - усе це кльово просікає. Тому і вимага риваншу прямо щаз. Так нікстаті.

Дєніс Іванович, увльокшись цими мислями, которі розчинялися в пісенній нєжності фм-радіва, одкинувся на спинку крєсла. Взмахнувши куцими руками, він задрожав - і ця внєзапна дрож перекинулась спершу на стіл, потім на стєни, на підогу, й вскорє нею було охвачене все приміщення. Комната на глазах преображалась. Язики пламіні злизували пластік з підвісного потолка; ковролін, оповитий димом, покрився трєщинами, сквозь які пробивалось кроваве зарєво; окна розплавились і потекли по стєнах, будто на картінах Сальвадора Далі (там, правда, похожі коники викідували чаще разні годинники), обнажая тисячилітній камінь, ісцарапаний ногтями. Весь цей мілий офіс Дворца Піонерів за мить ніззя було узнать. Вскінув голову, Дєніс Іванович довольно глотнув слину, - з агромної висоти звисали піраміди сталактітов.

- Ну шо жи, - довольно потер руки злобний недомірок, - тепер проведем сілєкторне совіщаніє.

На протилежній од нього стіні, в прямоугольніку тумана, проявились якіто признаки двіженія. Спустя мінуту туман перетворився на кристалічний щит, який очінь сильно напоминав грамадний плазмінний екран. В його глибині бігло сущіство, не похоже на людину. Када воно, захекавшись, подошло ближче, Дєніс Іванович закашлявся од ізумлєнія:

- Мій мілий друг Аббадон, невже ти шастав по Манхеттену в таком нілєпом відє?

Подив Дєніса Івановича нетрудно було понять: істота по той бік загуслого тумана могла би напугати до всерачки дажи закальонного ідолопоклонніка. Це було чувирло, істочающе кашмар і ненависть, таке грамадне, шо жодні порівняння з тваринним світом тут неумєсні. Прецтавте собі нєчто середнє між цегельним заводом і невеликою атомною станцією, і при тому - живе і дишаще сєрним газом.

- Ви зря іронізуєте, монсеньор. Тепер така публіка пішла, - ні на шо не реагірує, крім СМС-повідомлень. Я дажи не знаю, як з ними говорить, єслі сначала не скрутити голову і не ізжарить душу в адовому пламєні.

Дєніс Іванович раздражонно махнув рукою.

- Харош про це. Мені немає діла, як ви там усі работаїте. Дай мені лучче відповідь на простий вопрос: ти нашов її?

Гіганський обломок гієни стидліво потупився.

- Одвічай жи, мій гнєвний Аббадон…

- Монсеньор, я пройшов по слідах етого доктора. Я повністю востановив картіну його мислєй, поступків і обманних реверансів, на які він мастєр.

- Я радий за тебе, но вот тянуть не нада.

Дєніс Іванович начинав нєрвнічать. Про це можна було судить по іспарєніям красновато-бурого дима.

- Він успів навістить княгіню Ольгу Чубарову-Кларк прєждє, чим ми змогли забрать її в свої лабети.

Дєніс Іванович подпригнув, внаслідок чого пісьминний стол перекинувся й розколовся пополам. Його дівної красоти туфлі репнули, обнаживши довольно таки неестетичні ратиці.

- І ето все, з чим ти осмілився явитися до мене на прийом?! Я й сам прекрасно знаю, шо ця дрожаща тварь, котора возомнила себе одним із ізбранних, об’їздила півсвіту включно із Внєшньою Монголією! І шо з того?

Аббадон окончатільно понік, но рішив, шо луче вивалювать все начистоту:

- Путьом нехитрого расслєдованія вдалося установить, шо він так і не вициганив у вдови нічого. Вона на старость здєлалась жеманною і вредною, - пасібо Асмодею.

- Дальше! - проричав Дєніс Іванович.

- Послі смерті княгіні всі її архіви перешли у власність одного глупого старікашки, який опікувався Ольгою до самої смерті оної. Но в кучі цього барахла її немає.

Діректор Дворца Піонерів раздражонно вишкірився:

- Мій глупий Аббадон, єслі ти не в курсі - нам уже нема часу іграцця в шерлокхолмса. Весь краткій курс отмазок і атсрочок вичерпаний. А потому ігра відбудецця в бліжайші дні. Мої попитки ліквідірувать істочнік небезпеки привели тіки до худшого - сьоні я получив дипешу від гєнірала ангєлов, шо єслі ми позволимо собі хотя би ше одну неспортівну виходку - буде війна, а не партєйка в шахмати.

Я