Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Де зерно, там і полова, Кропивницький 📚 - Українською

Читати книгу - "Де зерно, там і полова, Кропивницький"

227
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Де зерно, там і полова" автора Кропивницький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15
Перейти на сторінку:
class="v">Ніхто не спи­няє,

Та тілько ж йо­му си­вий со­ко­лонько


Над го­ло­вонькой літає.




"Сивий со­ко­лоньку,


Ти ви­со­ко літаєш,


Чи да­ле­ко мо­го си­на


В ва­тазі ви­даєш?"




"Твій син на мо­гилі


Коня по­па­сає,


Та тілько ж йо­му си­вий со­ко­лонько


У го­ло­воньці ськає!"





Виходить Андрій, одяг­не­ний по-до­рожньому, з клун­ком за пле­чи­ма і з па­ли­цею.


Андрій (зняв шап­ку). Сла­ва тобі, ми­ло­серд­но­му, що довів ме­не бла­го­по­луч­но до рідно­го се­ла! (Приг­ля­дається). Щось стоїть!.. Нев­же Оле­на? Я пи­сав їй, щоб у су­бо­ту ме­не сподіва­лась! Оле­но, ти?


Стеха (підхо­дить до нього). Ні, це я, мій лю­бий зя­те!


Андрій (зрадів). Здрас­туй­те, паніма­ту­сю! А чо­му ж Оле­на не вий­шла? Мо­же, хво­ра, зас­лаб­ла? (Хо­че поцілу­ва­ти її ру­ку).


Стеха (відпи­хає йо­го). Геть, іро­де!


Андрій. Панімат­ко, що це з ва­ми? Кажіть, кажіть: у вас щось страш­не на думці?..


Стеха (стов­беніє). Ні, це не Андрій, це ма­на!..


Андрій. Бог з ва­ми, паніма­ту­сю! При­дивіться до ме­не, хіба ж я так ду­же змарнів, що не пізнаєте?.. Та і як не змарніти? Тяж­ка ро­бо­та, аж зас­лаб був; і та­ки за Олен­кою ду­же ску­чив: здається, що, як­би мав си­лу, вітром би летів! Я й не знаю, що зо мною бу­де, як по­ба­чу свою вірную, свою лю­бую дру­жи­ну! Ходім, ма­мо, швид­ше до­до­му, сер­це по­ри­вається і як не вис­ко­чить з гру­дей!.. Що, ду­же зраділа Олен­ка, як про­чи­та­ла лист від ме­не? То я, ма­мо, сам пи­сав, ме­не, спа­сибі, мій ха­зяїн нав­чив доб­ре гра­мо­ти: я й перш тро­хи знав, а те­пер мо­жу на­пи­са­ти у кни­гу усе, що є в ха­зяй­стві, і на що­тах доб­ре знаю лік. Та що це з ва­ми, панімат­ко?.


Стеха (мов збо­же­воліла). Оду­ре­но нас, об­мо­ро­че­но!.. Про­пащі, про­пащі… (Біжить від нього).


Андрій (ди­вується). Що та­ке?! Ко­го об­мо­ро­че­но? Хто про­па­щий? Побігла… Ку­ди ж це во­на? Тре­ба до­до­му швид­ше, чи не тра­пи­лось чо­го з Оле­ною! (Швид­ко пішов у се­ло).






ОДМІНА ДРУГА



Хата Бич­ка. Ве­ли­ка кімна­та, як у панських бу­дин­ках, де­рев'яні дзиг­ли­ки, стіл, пок­ри­тий ки­ли­мо­вою ска­тер­кою, у кут­ку бож­ни­ця і дві лам­пад­ки го­рять.



ЯВА 1



Бичок (хо­дить по хаті). Ду­маю-ду­маю і ні на чім не зу­пи­нюсь! Ніко­ли мені ще не до­во­ди­лось бу­ти у такій при­годі, як те­пер: не сьогодні-завт­ра по­ви­нен Андрій прий­ти, тре­ба б її як-не­будь з ха­ти спро­ва­ди­ти, а са­мо­му б на який час ку­ди-не­будь поїха­ти або­що, по­ки все те уля­жеться та вти­хо­ми­риться. І як ти її спро­ва­диш, ко­ли зовсім сте­ря­лась?.. Цілісінький день і ніч все щось ба­ла­ка та ре­го­че… То поч­не го­ло­си­ти, так го­ло­сить, аж лу­на по хаті йде. А учо­ра ма­ло ме­не не за­да­ви­ла, як ухо­пи­ла за гор­ло, то лед­ве-лед­ве ру­ки їй роз­няв!.. На­пи­сав сьогодні до ста­но­во­го, про­сю у нього совіту й по­ра­ди. Чорт мені дав пус­ти­ти її до се­бе, хай би собі сиділа у ма­те­риній хаті, певніш би бу­ло діло!.. Увесь вік ро­зум­но ро­бив діла, так кінці хо­вав, що й най­мудріший не розп­лу­тав би, а під старість та­ко­го нат­во­рив, що вже й не знаю, як і вик­ру­ти­тись!.. А як­що ста­но­вий завт­ра не приїде, поїду сам до нього, і там вже якось він ме­не по­ра­дить!.. (По­мов­чав). Отак тре­тю ніч ход­жу, як вар­то­вий, бо­юсь і при­ляг­ти, щоб ча­сом сон­но­му чо­го не по­ро­би­ла. Ну, на­ро­бив я ха­ле­пи, ус­ко­чив аж по самісінькі ву­ха! Прав­ду ка­жуть: що ко­го бог за­хо­че по­ка­ра­ти, то перш усього па­мо­ро­ки одіб'є!.. І як це ста­ло­ся, що во­на впер­ла­ся у мою гос­по­ду, я й не уро­зумію?.. (Підхо­дить до бо­ко­вих две­рей і заг­ля­дає). Ле­жить… Мо­же, зас­ну­ла? (Одхо­дить). Про­сив сусідніх мо­ло­диць, щоб прий­шли до неї на ніч, і гроші обіщав зап­ла­ти­ти, ко­ли ж усі жа­ха­ються від неї!.. Ну, ска­зать би, що вже нав­че­ний я на цій по­гані! Скортілось на старість! Чи ма­ло ж я бідкав­ся хоч би й з своєю жінкою, до­ки во­на не вкра­ла у ме­не двісті кар­бо­ванців та не пішла у бай­бу­зи? І го­ло­дом її мо­рив, і в льох за­пи­рав, і по­се­ред зи­ми у опо­лонці ку­пав, і бив, і ніве­чив!.. Та­ки призвів її до то­го, що втек­ла! Те­пер ще гірша ха­ле­па! Ну, по­мо­роч, Йо­си­пе, го­ло­ву, розміркуй!.. Ні, вже зарік дам, до­ки віку мо­го: не за­ли­ця­ти­ся до то­го прок­ля­ту­що­го зілля, до гас­пидських мо­ло­диць. Ко­ли б гос­подь до­поміг цього ли­ха збу­тись, поїду на про­щу у свя­тий Київ, по­жерт­вую аж двад­цять п'ять на мо­нас­тир!.. Вже сьогодні аж дві лам­пад­ки засвітив… Ї хоч би тобі ля­леч­ка у подвір'ї!.. Од­но­го робітни­ка дер­жу, та й той у сте­пу,- ко­ней па­се… Ро­зір мені з нею! Зв'язав­ся з ди­явольською доч­кою і те­пер та­кий роз­хід піде, що й ска­за­ти страш­но!.. Щод­ня лам­па­ди світю, що­ночі дві свічки го­рять… І не при­ве­ди, гос­по­ди! (Па­да нав­колішки пе­ред об­ра­зом). Бо­же ми­лий, на­пу­ти ме­не у моїй при­годі!.. Виз­воль ме­не, ми­ло­серд­ний, із цієї оказії! (Ти­хо мо­литься).



ЯВА 2



Входить Оле­на.


Олена (ти­хо ви­хо­дить). Яку чуд­ну іграш­ку ви­ду­мав Андрій: за­хо­вав­ся, а ти йо­го й шу­кай! Усі за­ку­точ­ки об­хо­ди­ла… Не­ма!.. Я спа­ла, він підійшов крадько­ма та й поцілу­вав ме­не… а сам і за­хо­вав­ся!.. Ач, як га­ря­че поцілу­вав ме­не, усе ли­це па­шить!.. Знай­ду, знай­ду те­бе та й при­гор­ну до сер­ця… щільно-щільно обійму ру­ка­ми. Де ж це він? (По­ба­чи­ла Бич­ка, ки­дається до нього).


Бичок (одска­кує з ля­ком). Бог з то­бою, де ти тут Андрія ба­чиш?


Олена. Він тут!.. Я за­раз чу­ла йо­го го­лос!.. (Ти­хо). Цить, мов­чи! Ми йо­го зду­ри­мо!.. Ходім, ходім зо мною, я знаю, де схо­ва­тись!..


Бичок. Опам'ятай­ся, від ко­го нам хо­ва­тись? Кра­ще ста­ла б нав­колішки та по­мо­ли­лась бо­гу. Він од­же­не від те­бе зло­го ду­ха! Ти дав­но не мо­ли­лась, і че­рез те тобі не знать що сниться…


Олена. Хіба я сплю?


Бичок. Ка­жу тобі: по­мо­лись бо­гу, то й не бу­де тобі нічо­го та­ко­го вви­жа­ти­ся!..


Олена (ди­виться дов­го). Бо­гу? Хто ж то та­кий бог?.. Який він? Чуєш, як щось у ко­мині гу­де?.. То відьми при­летіли за мною, кли­чуть з со­бою на бен­кет!.. (Зри­ва з се­бе пла­ток). Роз­пат­лай мені во­лос­ся, да­вай швид­ше мітлу!.. По­ра, по­ра летіти!.. А гроші дай сю­ди, я за­хо­ваю так, щоб ніхто не знай­шов!.. З грішми доб­ре жить, а без них луч­че про­пас­ти!.. (Шу­ка по за­кут­ках чо­гось).


Бичок (убік). Що мені з нею ро­би­ти? Побіг би ко­го-не­будь пок­ли­ка­ти, та страш­но її по­ки­ну­ти, щоб ча­сом ще ха­ти не підпа­ли­ла!..


Олена (біжить до нього). Осьдеч­ки Андрієва прав­да, ось у жмені дер­жу! Не дам, не дам тобі! (Про­мов­ляє чу­ло).





А вже тая прав­да


Та

1 ... 14 15
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Де зерно, там і полова, Кропивницький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Де зерно, там і полова, Кропивницький"