Читати книгу - "Роман юрби, Шевчук Валерій"

Стояв і важко дихав; дощ, здається, вже кінчався — з-під дерева вийшов, обтріпуючись, наче кішка, сірий чоловічок. Він позирнув на шевця, начебто це той напустив сьогодні дощу й так немилосердно змочив його, і підтюпцем потрюхикав геть. Біг, ледве перебираючи ногами, немов бігун, котрому треба подолати ще сотню кілометрів. За спиною гучно вдарив молот, і сірий чоловічок, навіть сподіваючись того удару, здригнувся. Потрюхикав швидше, хоч насправді йому тільки видавалося, що біжить швидше, зрештою, і від цього йому млоїло в очах; здавалося, ще мить і він звалиться долі під той оглушливий і страшний молот. Але він трюхикав і трюхикав, викидаючи з грудей перепалене повітря, він димів, як димить у цей час ціла долина, дощ сіявся на нього, як із сита, дрібнюсінький і мерехкий, обличчя в нього змокріло від поту й води, він облизував вряди-годи солоні вуста, а за спиною гупав і гупав молот, наче наздоганяв його і грозив, зведений над головою, розтрощити йому карк.

Сірий чоловічок спинився, ловлячи, як риба, ротом повітря. В нього голосно тахкотіло серце й дрібно трусилися руки. Звів обличчя вгору, звідки сіявся дрібний надокучливий дощ і прокляв той момент, коли за приписом лікаря чи за своїм власним, рушив і сьогодні на прогулянку.

7

Вітер у цей час сидів у закапелку. Він добряче нагулявся і мав право передихнути. Йому було затишно й гарно. Бо закапелок, який він обрав між скель, був сухий і теплий, звідси добре було оглядати річку й долину, окрім тою, сюди любили заходити й родичі: Грім та Блискавки. Розмовляли вони про вітер — говорив це Вітер, розмовляли й про Грім — говорив це Грім, а блискавки нахвалитися не могли блискавками. Потім вони розійшлися: Грім та Блискавки спати, а Вітер захотів посидіти на самоті. Тоді він і побачив у долині малу смішну постать, яка, не зважаючи на дощ, махала іграшковим молотом і лупила камінь. Дощ у цю хвилину припинився; з хвіртки вийшла жінка з парасолею, вона рушила, обходячи калюжі, якраз до того дивака. Подивилася на нього з-під парасольки сердито, бо зовсім не похваляла його безрозсудності. "У тебе зовсім нема в голові розуму", — сказала вона і в тому голосі чулося більше ласки, ніж. Чоловік засміявся. Бо в тіні своєї парасольки жінка була чудова, гарними здавалися навіть павутинки довкола її великих, лагідних очей. "Раденький, що дурненький!" — буркнула вона й повернулася, щоб іти назад. "Я зараз кінчу!" — гукнув він їй услід, але вона була сердита й не повернулася. Він підняв над головою молота й кількома ударами добив каменюку.

Тоді відчув і жаль. Була то остання каменюка і для паркану матеріалу досить. Не треба вже бігти щовечора на річку й лупати камінь, не треба буде боротись із сірими, кошлатими чудиськами! Відчув жаль, і в очах у нього народилася сива хмарка.

Диміла в тиші річка, у воді лежали ніким не діткнені камені, тепер їм забезпечено спокій, вони можуть полегшено зітхнути. Зелене волосся їхнє може вільно розвіюватись у течії і до нього вільно можуть збиратися малі рибенята. Покусуватимуть те зілля й жуватимуть, і воно від того гойдатиметься у швиді, зовсім певне свого спокою. В печерах вестимуть розмови ліниві пічкурі, вони оповідатимуть про небезпеки, які чатують їх щокроку, і про те, що останнім часом немає спокою й під камінням. "Окрім того, — скаже найстарший із них, — бруднішає вода і ще невідомо чи ми виживемо!"

Вітер вийшов зі свого закапелка й розімнувся. Від довгого сидіння заніміли йому плечі, й Вітрові раптом захотілося гульнути.

8

Цілу ніч скаженів вітер. Немов зірвався з припону, налітав несамовито на дуби й немилосердно жбурляв сухим дробом крапель у шибки. Цілу ніч ганяв він по місту, зламав кілька акацій та кілька осик і порвав чимало дроту на стовпах.

Сірий чоловічок лежав, увіткнувшись носом об подушку, і не міг заснути. Власне, борсався між сірих, як і він сам, видив і прокидався щоп’ять хвилин. Вітер трусив погано приправленими шибками, перекидав картонні коробки біля магазину і шурхав ними по асфальті…

Сірий чоловічок аж на постелі сів: до вікна притулилася біла постать. Виразно побачив голову, плечі, нічну сорочку — біла постать трусила погано приправленим склом і просилась у хату. Серце в сірого чоловічка впало, він сидів блідий і безмовний, тільки ворушив закляклими вустами. Бо йому згадалися раптом казки про мітичних жінок, котрі ходять від оселі до оселі — жінки-хвороби і жінки-дні. Вони мають кожна зосібна свої промисли, а коли люди чинять переступа, туляться до погано приправлених шибок і просяться в хату.

Сірий чоловічок закричав, від чого підхопилася його дружина. Груба й розколошкана, вона позіхнула так, що на сірого чоловічка повіяло запахом пустки. Витягнув руку, палець його трусився, очі вилізали з очниць, він весь був білий, як полотно, витягував пальця в напрямку вікна, і жінка його, зирнувши туди, ще раз позіхнула. Всунула ноги в капці й заколивалася, велика й могутня, до вікна. Була широка, як дзвін — білий дзвін серед морочної й вітряної ночі, і йому раптом захотілося югнути під ковдру, замотатись і заплющитися. Білий дзвін повільно підпливав до вікна, звівся навшпиньки, показуючи могутні литки — калатало до того дзвона, — і притулився до скла. Сірий чоловічок перевів тимчасом подиха. "Що це?" — спитав він хрипким голосом.

Дзвін уже повертався. Махало внизу калатало, беззвучно лунав удар за ударом — билось у сірого чоловічка серце; вдаряло махало-калатало — білий дзвін простував до нього. "Що це?" — вдруге перепитав він. "В голові тобі замакітрилося, — позіхнув білий дзвін, овіюючи його запахом пустки. — Вітер газету приклеїв!"

Тоді сірий чоловічок засміявся. Від серця йому відвалився тягар, бо жінки-хвороби і жінки-дні знову відійшли у казки, де цікаво блукати тільки дитячому розуму. Насправді все є, як є. Все узвичаєне й просте. І можна спокійно спати.

Сірий чоловічок ліг біля жінки, котра вже посапувала носом і задоволено приплющився. Він хотів спати, а коли заснув, йому не снилося нічого.

9

Вранці швець оглядав те, що накоїв вітер. Він зламав деревце, під яким ховався учора від дощу сірий чоловічок, загнув на сараї толеву покрівлю, а шматок тієї покрівлі відірвав. На подвір’я прикотив бозна-звідки обруча і той уклеївся в заспокоєне і пригусле болото. Стежки покрилися рівчаками і в них ще й зараз поблимувала вода. Швець обійшов паркана В одному й другому місці каміння завалилося й лежало безладною купою.

Він дивився на ту купу спокійно. "Ну то що? — спитала дружина — Завалився твій паркан?" — "Нічого страшного", — коротко відказав він, і вона раптом здивувалася: був задоволений.

Швець розглядав паркана Його й побачив тут сірий чоловічок, який за приписом лікаря чи своїм власним вирішив ходити ще й на ранішні прогулянки. Прогулянка перед роботою, прочитав він у журналі "Здоров’я", зміцнює нерви, особливо коли робота у вас сидяча. Робота у сірого чоловічка таки була сидяча, через це він і вийшов сьогодні так рано. Він сардонічно всміхнувся, зирнувши на розгубленого, як йому здалося, шевця, а очі його спалахнули жовтим вогнем. Сірий чоловічок задер угору писка, і це його радісне обличчя освітило ранішнє сонце.

Деревце, під яким учора ховався, було зламане. Сірий чоловічок здригнувся: а коли б він тут сидів? Корона деревця мочилась у калюжі, світлів свіжо-жовтий злам — чоловічок поспішив відійти від цього місця. Сірий чоловічок переступив через кілька каменюк, що відкотилися від зруйнованого паркану й подався до Тетерева. Там зупинився й подививсь на воду. По річці їхав великий голубий човен. На веслах сидів Йонта з наймиролюбнішим виразом обличчя, на кормі, важко вчавивши її у воду, розлога жінка — Валька, а посередині мале їхнє подобенство — Вова; вони в незаконний спосіб ловили сіточками рибу.

Чоловічок пройшов далі, спинився біля квітучої бульби і задивився крізь маленькі, схожі на соняшникові, суцвіття на той бік. Кущі були намоклі й ніби присоромлені — в них тепер не ховалася жодна закохана пара. Чоловічка пробрав холод: ранок випав свіжий та й пора йому було вертатися. Він закотив сірого рукава й позирнув на годинник. Брови його з круглих стали трикутні, й він швидко пішов геть, обганяючи по дорозі одна за одною рябу Надьку, Магаданшу, Броню і Людку, які вибралися зарані в магазин по молоко.

— Чи не тому ти такий радий, — сказала шевцева жінка, — що знов возитимешся коли свого паркану?

10

Увечері швець таки лагодив паркана Клав камінь до каменя, уважно припасовуючи й приміряючи. Коло нього крутилися двоє його хлопців, креслили на землі лінії і стрибали — хто далі. Погукували дзвінкими голосами, коли хтось перемагав, а швець позирав на них добродушно. Плечі його темніли від смаги, на руках і спині грали м’язи, і дівчата, котрі поверталися з пляжу вже в застебнутих халатиках, цікаво на нього зирнули. Вітерець кошлатив шевцеві чуприну, а коли він звівся, волосся заворушилося на голові, як живе. Дивився туди, де кручі й скелі, де острів зі своїми деревами й річка — горів у його погляді сивий вогник, наче нічний каганець. Серед цього каміння він начебто посірів, і сірий чоловічок подумав про це не без відради. Презирливо скривив вуста й кинув поглядом на дівчат, котрі розмлоєно проходили повз нього. Дівчата пахли літнім сонцем і густим серпневим вітром, були наче піщані створіння, і їм, як таким, цікаво було кинути оком на м’язистого силаня.

З глибини двору дивилася жінка, біля очей якої вже плуталися павутинки, погляд був спокійний і простий: вона не заздрила піщаним дівчатам, котрі пахнуть сонцем і вітром. Погляд став мудрий: їй доводиться стояти на сторожі обійстя, яке обвів таким смішним парканом господар: чоловікові треба мати химерне відчуття сили. Вона не перешкоджає йому бавитися — в тому й ховається мудрість, тож сила її тим більша, чим старанніше огороджує своє гніздо цей химерний силань.

Сірий чоловічок сплюнув і пішов. Зрештою, він весь час спльовує, мов викидає із себе скверну. В нього малий крок і примружені оченята. Руки його висять, як нитяні: згинає й розгинає пальці. Він іде собі, попльовуючи, наче це так важливо, і на нього ніхто не зважа, бо це, очевидно, й не важливо…

11

Вечорами вони сидять на лаві. Лава під кленом, біля неї грядки з квітами: матіола, настурція, кручені паничі, майори й чорнобривці.