Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

7. Газові підприємства Чикаґо

Старий Лафлін, помолоділий і натхнений сміливими задумами Ковпервуда, посилено сприяв процвітанню фірми. Він повідомляв своєму компаньйонові біржові чутки та плітки, а також власні, часом дуже тонкі, здогади про те, що затіває та чи інша група або той чи інший біржовик. І Френк обертав на свою користь цю інформацію.

На ранок після майже безсонної ночі в своєму самотньому ліжку стариган нерідко казав Ковпервудові:

— Я, здається, здогадався, куди ці молодики гнуть. Це все та ж банда зі скотобоєнь орудує. (Під бандою він мав на увазі впливових біржових спекулянтів на кшталт Арніла, Генда, Шрайхарта й інших.) Знову всю кукурудзу скупити хочуть. Або я більше вже нічого не тямлю, або нам також потрібно негайно купувати про запас. Як ви на це дивитеся, Френку?

Ковпервуд уже осягнув багато невідомих йому раніше вивертів місцевих підприємців і з кожним днем набував усе більшого досвіду, зазвичай тут же приймав рішення.

— Ну що ж, ризикнемо на сотню тисяч бушелів. Мені здається, що залізничні «Нью-Йорк сентрал» впадуть пунктів на два найближчими днями. Давайте продавати їх на пункт нижче курсу.

Лафлін дивувався, як це Ковпервуд ухитряється так швидко орієнтуватися в місцевих справах і не менш хутко, ніж він сам, приймати рішення. Коли справа стосується акцій та інших цінностей, що котируються на східних біржах, — це зрозуміло, але як він примудрився так стрімко осягнути всі тонкощі біржі чиказької?

— Звідки ви це знаєте? — спитав він якось у Френка, дуже заінтригований.

— Та дуже просто: вчора, коли ви були на біржі, сюди заходив Антон Відер (один із директорів хліботоргового банку), він усе й розповів мені, — відверто пояснював Ковпервуд, і зі слів Відера змалював Лафліну біржову кон’юнктуру.

Лафлін знав Відера, багатого, підприємливого поляка, котрий за останні роки помітно пішов угору. Просто вражає, як Ковпервуд легко сходиться з багатіями, як швидко здобуває їхню довіру. Лафлін розумів, що з ним Відер ніколи не був би таким відвертим.

— Гм! Ну, якщо Відер сказав — то це справді так. Треба діяти.

І Лафлін діяв, а фірма «Пітер Лафлін і Ко» виявлялася у виграші.

Та хоча хліботоргова і комісійна справи й обіцяли кожному компаньйону тисяч двадцять річного доходу, Ковпервуд дивився на це лише як на джерело інформації. Боячись розпорошувати кошти, щоб не опинитися в такому ж скрутному становищі, як у часи чиказької пожежі, Френк підшукував собі справу, яка з часом могла б приносити відчутний і постійний прибуток. Йому вдалося зацікавити своїми планами невелику групу чиказьких функціонерів — Джуда Едісона, Александра Рембо, Міларда Бейлі й Антона Відера. Хоча це були не бозна-які магнати, але всі вони мали вільні кошти. Ковпервуд знав, що вони охоче відгукнуться на будь-яку серйозну пропозицію.

Найбільше цікавили Френка газові підприємства Чикаґо. Тут була можливість захопити нишком невичерпне джерело наживи — заволодіти ніким ще не зайняту галузь і встановити там своє безроздільне панування. Отримавши концесію (яким шляхом, читач здогадається сам), він міг так само, як Гамількар Барка, котрий проник у саме серце Іспанії, або Ганнібал, котрий підступив до воріт Риму, постати перед місцевими газопромисловцями та зажадати капітуляції й розділу награбованого.

У той час освітлення міста перебувало в руках трьох газових компаній. Кожна з них обслуговувала свій район або, як казали в Чикаґо, «сторону» — Південну, Західну та Північну. Найбільшою та процвітаючою була «Чиказька газова, освітлювальна та коксова компанія», заснована 1848 року в південній частині міста. «Загальна газова, освітлювальна та коксова», що забезпечувала газом Західну сторону, виникла на кілька років пізніше і зобов’язана була своєю появою на світ дурнуватій самовпевненості засновників і директорів «Південної компанії», котрі вважали, що вони повсякчас зуміють отримати дозвіл муніципалітету на прокладання газогону в інших частинах міста. Та вони ніяк не очікували, що західний і північний райони почнуть так хутко заселятися. Третя компанія — «Північно-чиказька газова» — була заснована майже одночасно із «Західною» і в силу таких же причин, бо ті виявилися настільки ж завбачливими, як і «Південна». Втім, при отриманні концесій всі засновники заявляли, що припускають обмеження своєї діяльності лише тією частиною міста, де вони проживають.

Спочатку Ковпервуд мав намір скупити акції всіх трьох компаній і злити їх в одну. З цією метою він став з’ясовувати фінансове та суспільне становище акціонерів. Підприємець вважав, що, запропонувавши за акції втричі або навіть вчетверо більше, ніж вони коштували за курсом, він зуміє заволодіти контрольними пакетами. А потім, після об’єднання компаній, можна буде випустити нові акції на величезну суму, розплатитися з кредиторами і, знявши багатий урожай, залишитися на чолі справи самому. Перед­усім Френк звернувся до Джуда Едісона, вважаючи його найбільш підходящим партнером для здійснення свого задуму. Втім, Едісон був потрібен йому не стільки як компаньйон, скільки як вкладник.

— Ось що я вам скажу, — уважно вислухавши його, заявив Едісон. — Ви напали на блискучу ідею. Навіть дивно, як це досі нікому таке не спало на гадку. Але якщо не хочете, щоб вас хтось випередив, то тримайте язика на припоні. У нас у Чикаґо не бракує спритників. Мені ви імпонуєте, ви це знаєте, на мене можете розраховувати. Правда, відкрито брати участь у цій справі мені не годиться, але я подбаю, щоб вам відкрили кредит. Дуже непогана думка — заснувати компанію-тримача або трест під вашим головуванням. Впевнений, що ви з цим впораєтеся. Але повторюю: буду брати участь у справі винятково як вкладник, а вам доведеться підшукати ще двох-трьох достойників, котрі б разом зі мною гарантували потрібну суму. Є у вас хтось на прикметі?

— Так, безумовно. Просто я насаперед звернувся до вас, — відповідав Ковпервуд і назвав Рембо, Відера, Бейлі й інших.

— Ну що ж, буде дуже добре, якщо зумієте їх залучити, — закивав