Читати книгу - "Врятувати неможливо забути, Ксенія Мур "

У дні, що залишалися до занять, ми в основному гуляли по академії в супроводі старост. У групи ми були розподілені так само, як сиділи за вечерею. Так що я, врешті решт, дізналася як звали цих двох дівчат - Сорі і Лорін. Їх схожість так само стала зрозуміла - вони кузини.

 Найбільше мене вразила бібліотека. І як тільки випаде можливість, я хочу туди навідатися без свідків. Можливо вийде щось дізнатися про королівську династію і те, чи можна вилікувати мої магічні канали.

А ще мені видали зілля, що притупляє біль при чаклунстві. У Беллум мені іноді виходило його самій готувати, але, через дороговизну інгредієнтів, було це дуже рідко. Так що я безмежно вдячна. Аделію, незрозумілим чином штормило в настрої, - вона то була надто радісною, то починала ридати без причини, а бували і напади гніву. У такі моменти вона, примудрялася знищувати свої вишукані сукні і прикраси. Я навіть подумала, чи не при надії вона часом. Але діагност, кинутий на неї поки вона спала, нічого не виявив. Так що, я ще один раз переконалася, що вона дивна.

З правилами нас також ознайомили. Основне з них полягало в тому, що не можна шкодити студентам і співробітникам академії, потрібно вчитися добре, розвивати свій дар і не замовчувати про свої проблеми. За отримані травми, в результаті провини професорів, відповідає академія. За умисне нанесення іншим студентам каліцтв середньої тяжкості, передбачені покарання, за важкі каліцтва - суд і виключення.

Мене правила влаштували цілком і повністю.

Сьогодні у нас перші заняття. За розкладом :

медитації;

маготеорія;

основи менталістики;

фізичний розвиток.

З трьома останніми, все зрозуміло. Але навіщо нам медитації? Втім, зовсім скоро це стане відомо.

Пролунав перший удар дзвону. Це означає, пора вставати і відправлятися на сніданок. А годинник нам доведеться начаклувати самостійно, це я з'ясувала у старости. Саме тому нам їх не видали, щоб мотивувати вчитися.

Аделію чекати не стала, вирушила на сніданок самостійно.

В цей час студентів в коридорах ще мало. Я подумки намагалася накидати список тем для вивчення в бібліотеці, коли почула плач. Він лунав немов з-за стіни і прислухавшись, мені здалося, що це дитячий плач. Але звідки тут могли бути діти? Я заозиралась навколо, але поруч нікого не було.

- Гей, є тут хто-небудь?

Тиша була мені відповіддю. Можна було піти далі і забути про все, але я не могла. Цей плач був такий тужливий і сумний, він прямо-таки врізався в серце і хотілося допомогти щоб там не було.

Я спробувала дослідити стіну на предмет таємних ходів, але нічого не знайшла. А ридання, тим часом, ставали все сильніше. Я впала на коліна і прикрила вуха руками, та це не допомагало. Мені здавалося, що плач звучить вже у мене в голові. Хотілося закричати, але з моїх губ не зірвалося ні звуку.

Раптово все припинилося, по тілу пройшла тепла хвиля, чиїсь руки лягли на мої плечі і я почула шепіт:

- Дихай глибоко.

Тільки після цих слів я зрозуміла, що справді не дихала. Головний біль почав відступати, я знову потроху усвідомлювала себе.

 Спираючись, на мовчки запропоновану, руку я піднялася на ноги. Моїм рятівником виявився темноволосий староста. Бурштинові очі з вертикальною зіницею уважно вдивлялися в мене.

 - С-спасибі за допомогу! - злегка заїкаючись, видавила з себе я.

- Що з тобою трапилося?

Я вказала пальцем на стіну.

- Там начебто хтось плакав. Дитина. А потім - не знаю.

Хлопець уважно подивився на стіну, провів по ній рукою, промовляючи невідомі мені закляття. Під його маніпуляціями на стіні проявилася магічна печатка і спалахнула, не залишивши після себе й сліду.

- Знайду хто - відпрацьовуватимуть мішенями!

Його голос, і без того низький, став риком.

 - Пішли, я проведу тебе до твого куратора.

Йшли ми швидко, я ледве встигала за ним. Хотілося задати купу питань, але через темп це було дуже незручно.

Біля їдальні ми завернули за ріг, там недалеко знаходився кабінет грема О'Ларса, який, до речі, і був куратором нашої групи. Про це нам теж повідомили під час екскурсії.

Ледве староста постукав у відповідь пролунало гучне:

- Заходьте!

У кабінеті, за столом сидів О'Ларс, а перед ним винувато опустивши голови стояли ті самі брати-сільфи. Не відриваючи від них погляд, куратор запитав.

- В чому справа Айтварас?

- У третьому коридорі виявлено печатку Мовер. Студентка потрапила під її вплив.

Погляд ельфа став льодяним.

- Ви вважаєте це смішно? - процідив крізь зуби він.

 - Але ж печатка Мовер дарує чудові видіння. Ми тільки хотіли, щоб перед заняттями усі розслабилися. - тихо сказав Зухар, а його брат закивав.

- А криво накладені, викликають кошмарні галюцинації! - крикнув О'Ларс. Староста поруч прошипів щось на кшталт "криворукі кретини".

- Студентка Лібор постраждала?

Важко сказати. Не встигни староста мені допомогти і був би труп, в перший же навчальний день. З усіма цими правилами і веселими розмовами я занадто розслабилася. Подумки дала собі по лобі.

 - Я вчасно опинився поруч, так що сильно студентка не постраждала.

Тільки гордість моя стиснулася в клубочок і б'ється в конвульсіях. Це ж треба було натрапити на таку дурницю ?!

- Усі троє зараз відправляєтеся на сніданок. Після занять, вас двох я чекаю у себе в кабінеті і повідомлю ваше покарання. Айтварас, затримайся!

Йти поруч з цими двома не хотілося.  Може вони і не навмисно, і дійсно хотіли зробити щось хороше, але вийшло що вийшло.  Хоча це і було стусаном мені особисто, варто бути обережною.

 - Імміт, вибач, будь ласка!  Ми не хотіли нікому нашкодити!

 - Будь ласка, не гнівайся на нас!

З обох сторін заговорили брати.  Я кивнула, але забувати не збиралася.

  На сніданку Зухар і Гуркан були пригнічені.  Всі намагалися їх розбуркати і дізнатися, що сталося, але ті лише відмахувалися і понуро колупалися в тарілках.