Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Скорботна п'ятниця 📚 - Українською

Читати книгу - "Скорботна п'ятниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скорботна п'ятниця" автора Мігель Анхель Астуріас. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 78
Перейти на сторінку:
з тих, кого я знаю, не подобається її читати, бо надто близько вона від місця, де, напевно, спочиває хтось із його рідні («Твоєї — ось що тебе зачепило!» — подумала Смаглявка).

— Ви єдина людина, яка має право протестувати, бо ж ми перебиваємо вам діло.

— Яке діло?

— Як — яке діло? А хто вигукує, б’ючи у дзвони, коли привозять мерців: «Завозьте, завозьте добриво»? До речі, нещодавно я чула розмову між Сеполькрі й квіткарем. Останній казав, ніби ця ваша примовка «завозьте добриво» вульгарна і образлива…

— А хіба мерці не той матеріал, що може ставати перегноєм? — урвав її сторож.

— Та дайте мені доказати…

— Я квіткареві й не дивуюсь. Він мені просто гидкий. Він хотів би, щоб я заплющував очі на те, як його люди через два-три дні після похорону забирають з могили арматуру вінків, удаючи, ніби вивозять сміття.

— Він хотів би, щоб ви дарували її йому?

— Або ж продавав. Він якось приходив до мене з такою пропозицією: мовляв, половина прибутку йому, а половина мені.

— Замість того, щоб спалювати їх?

— Атож. А я з задоволенням кинув йому в очі: «Доне Раміріто, кожне добриво прибуває сюди зі своїм квітучим добривом навічно, тому не буде діла».

— Але цього разу, в отій розмові, що я згадувала, Сеполькрі захищав вас, казав, ніби десь є звалище королівських трупів, так званий Ескоріал, і якби ви, Тенасоне, приймали там королів-небіжчиків, то називали б їх не добривом, а сміттям. Тільки мені це здається ще гірше…

- — Мармурник і квіткар — базіки, — відказав Тенасон, — вони ніби змагаються, хто кого перебалакає, отже, це навіть не наговір на мене, але то саме вони найбільше каламутять воду в муніципалітеті, домагаючись познімати реклами з ваших пивничок.

— Якби бог дав свині роги… Але ж вони жалюгідні людці. Вони посилаються при цьому на заповіді того зборища старих багачок, що заснували, — певно, на свої гроші, — товариство захисту доброї слави міста. Це ті, що пишуть проти нас до газет, збирають підписи, тримають у руках самого архієпископа. Що вдієш, коли люди невігласи! А одного дня до нас завітав якийсь грінго, сказавши, що він професор. Цей грінго був справжня людина, бо й серед грінго теж є люди, не всі вони бидло. Він фотографував наші пивнички, вивіски й реклами, фотографував зблизька й з відстані, а потім привітав нас своєю мовою. Сказав, що після великого Мехіко тільки в нашім краї можуть так весело жартувати з приводу смерті. Що то коли чоловік вчений, а не тутешні дурники. Але якщо наші назви та заклики видаються їм непоштивими, гидкими, брудними, нескромними, мерзенними і не знаю вже, якими там ще, то чому вони не протестують проти голих жінок, що їх Сеполькрі виставляє на могилах? Хіба мармурові груди — не ті самі груди? І чому вони не кричать про неподобство, яке чиниться в «Ангелятках», про той привселюдний «ватер» і маски?

— An… an… ап… чхи! — Стара Клеотільда чхнула так виразно і смачно, що навряд чи Смаглявка й сторож могли б витлумачити цей звук як делікатний спосіб сповістити їм про свою присутність.

— Старе завжди не до речі, а надто коли перебиває…— мовила Клеотільда.

— Ніхто нічого не перебиває, —відказала Смаглявка. — Тенасон люб’язно згодився провести мене до пивниці.

— Але тепер вам уже є з ким дійти додому, — мовив Тенасон, розгладжуючи вуса кінчиками пальців, — тому я прощаюся.

— Е ні, вона мене ще злякається! — засміялася стара, худа, кощава жінка з запалими очицями; пасма її розкуйовдженого волосся спадали на чоло, зрошене каламутними крапельками якоїсь рідини.

— В усякому разі, — мовила Смаглявка, підступаючи ближче до Тенасона, — ви все знаєте. Головне, щоб ви це знали. Бо часом нам таки приносять речі, щоб продати, заставити, виміняти на склянку… -

— Звісно, але тільки з фактурою, — ще раз застеріг сторож, який з появою старої прибрав суворого вигляду.

— Про це не турбуйтеся: ми скажемо, що ці речі нам залишили клієнти па збережеппя.

— Послухайте, ось що мені спало на думку, — мовив сторож, знову беручи Смаглявку під руку. Стара Клеотільда дріботіла за ними. — Мені здається, я міг би стати вам у більшій пригоді, якби ми домовилися, що ви мені нічого не казали і я нічого не знаю. Отоді я міг би вам обіцяти, що все буде гаразд і вас не чіпатимуть. Але так чи так, а ви більше не повинні брати речей, не знаючи, яким шляхом, чесним чи нечесним, їх придбано, бо інакше вас зрештою посадять у тюрму, як переховувачів краденого.

Смаглявка важко дихала. Боялася схвильованою вертатися додому. Її біснуватий чоловік дасть їй чосу, коли дізнається, що вона втаємничила Тенасона в таку делікатну справу. Їхня підсобка давно вже скидалася на церковну ризницю. Розп’яття, хрести, свічники, канделябри, купелі, квіткові вази, портретні рами, ангели, що поклонялися і стояли на чатах, зі світильниками в руках. І все те посріблене або позолочене.

Сторожева обіцянка, що все буде гаразд і їх не чіпатимуть, — за умовою, якщо їхня розмова залишиться між ними, — була перемогою над усі перемоги, й вона відчула надзвичайну полегкість; ця перемога сповнила її таким блаженством, що вона навіть не помічала тремтіння пальців свого супутника, який, тримаючи її під руку, час від часу намагався провести ними по вигинові її грудей.

— Як на мене, — Смаглявка заговорила низьким голосом, щоб надати більшої урочистості тому, що збиралася сказати, — то я присягаюся моєю матінкою, яку я люблю понад усе на світі, що ми не тільки ні про що не говорили з вами, а навіть і не бачилися.

Тенасон у відповідь тільки стис їй пальцями руку, тут же випустив, попрощався й повернув назад — ні юнак, ані дід з його сивою, жовтавою, кольору січеного часнику, чуприною й гладенькою, без жодної зморшки, шкірою обличчя.

Стара Клеотільда, що дріботіла позаду, випустила губу, яку була прикусила з люті двома розхитаними зубами, наздогнала Смаглявку й мовила:

— А зі мною, бодай би його трясця вхопила, навіть не попрощався. Дарма, ще привітає отим своїм «завозьте добриво!», коли прийматиме в себе на вічний спокій. Це ж мрець серед живих і живий серед мерців. Отакечки він і живе, а тепер, видно, подався до того, що зветься генералом. Там збираються всякі пограти в кості. У нього, я чула, всюди багато друзів. А я, знаєте, саме до вас ходила, щоб розповісти дещо, але застала тільки вашого чоловіка. Що чула, те й вам кажу: то через отого мексіканського генерала нагнали сюди стільки поліції… — Засапавшись, вона урвала мову, а

1 ... 12 13 14 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скорботна п'ятниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скорботна п'ятниця"