Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

-Тобто, як у вас не має для мене роботи?- не розумію, що має на увазі секретарка на рецепшені, коли повідомляє що вільних вакансій у них не має, та й найближчий рік не було.

-Шановна!Я вам вдруге пояснюю, що посада фінансового директора зайнята вже майже два роки, а інших вакансій нажаль не має, можливо ви переплутали компанії?- дивиться на мене неначе на божевільну, а я намагаюся зрозуміти що ж тут відбувається.

-Почекайте справа в тому що я працюю на вашу компанію майже два роки, не офіційно звісно тому що не було диплому, але ваш ген- директор Станіслав Миколайович мені чітко дав зрозуміти що після отримання диплому посада генерального директора моя..

-Дівчино ви не перестаєте мене дивувати, нашого генерального директора звуть зовсім не Станіслав Миколайович, тому я вкотре наголошую можливо ви щось переплутали?

-Маячня якась.Виходить що мене просто обманули?-  вимовляю в голос свої думки, і вкотре переконуюся, що Діана мала рацію коли погано відзивалася щодо моїх підробіток в інтернеті.

-Що тут відбувається!- лунає ззаду знайомий чоловічий голос, який я б впізнала навіть серед мільйонів інших

-Андрію Кириловичу, ось ця дамочка наполягає що їй обіцяли посаду фінансового директора в нашій компанії- з глузуванням повідомляє секретарша, а я в цей момент почуваюся посміховиськом, та ще й при ньому..

Моє оціпеніння триває підозріло довго.Тому я опановую себе, та повертаюся обличчям до Андрія..

Він також як і я не очікував мене тут побачити..Ми мовчки дивимося, один на одного, і я не знаю що сказати..Хочеться вчинити, як маленька ображена дівчинка, розвернутися і втікти подалі звідси, але я вперто продовжую вдивлятися в знайомі риси..

-Тихонов Андрій Кирилович, власне і є наш генеральний директор, а ніякий не Станіслав Миколайович..- хочеться сказати що я знаю, як звати цього чоловіка, але вчасно прикуюшую язик..

-Вибачте, я напевне піду- швидко засовую всі свої документи в сумочку, і хочу швидше розчинитися з цього місця..

-Ану стій!- лунає вслід моїй постаті, що буквально заховалася в дверях ліфту- за мною до кабінету- таким же командним тоном, і не чекаючи мене йде до кабінету..

Звісно у цей момент, я могла б і не послухатися, проігнорувати, але зробити цього чомусь не змогла.

Я просто хотіла ще раз побачити нього.Почути знайомий голос, зловити його погляд на собі.Кого я обманюю, я ж досі його кохаю, хоч вперто переконувала себе у зворотньому..

-Ну привіт Мар'янно- з іронією вимовляє зайнявши своє робоче місце, постукуючи ручкою по столі.

Його вигляд ламає всі мої стереотипи щодо того як має виглядати великий бос..

Чомусь я завжди думала, що всі керіники відомих компаній віддають перевагу діловому стилю, вишукані костюми, краватки, щось у цьому напрямку.

Але Андрій вкотре доказав, що чхати він хотів на всі правила, і одіг те що найбільше любить.На ньому була світло- сіра футболка, і чорні джинсові штани, а на плечах накинута чорна кожана курточка.

-Треба ж таки, впізнав- не можу стриматися, щоб не фиркнути, адже минулого разу було зовсім інакше- привіт Андрію

-Так що тебе привело у мою компанію- вдає вигляд що йому цікаво, але насправді він просто насолоджується цим моментом, адже під час розлуки я стільки всього наговорила, а він ось добився всього без такої нікчемної дівчини як я- хоча дай вгадаю, ти прийшла просити в мене роботу, чи не так?- скидається зі спинки крісла, і впирається обома руками об стіл, тим самим наблизившись до мене.

-Я не знала що це твоя компанія- намагаюся не дивитися на нього, тому вдаю вигляд що розглядаю інтер'єр..

-Здивована?Як бачиш у мене все є, хоча одна моя знайома колись сказала мені що я невдаха..

-Я ніколи такого не казала!- кажу на більш підвищеному тоні, адже це речення стосувалося саме мене- не потрібно перекручувати мої слова- кидаю свій гнівний погляд, а потім опановую емоції.

-Але ти так думала- продовжує сканувати мене поглядом..

-Давай не будемо підіймати тему минулих стосунків, я краще піду..

-Ну якщо тобі не потрібна робота- байдужо розводить руками, і відкидається на спинку крісла, заклавши руки за голову.

-Мені сказали що посада генерального директора зайнята, не бачу сенсу продовжувати цю розмову..

-З чого ти взяла, що саме тебе приймуть на посаду фінансового директора?

Непомітно для себе, я взяла і все вивалила на нього і про те як запропонували онлайн- роботу, і те як обіцяли посаду після закінчення....

Андрій уважно вислухав, а потім почав сміятися з мене, і тут я зрозуміла що виставила себе ще більшою дурепою..

-Є речі які ніколи не міняються, це твоя дурість і легковажність Мар'яно..Який же ш божевільний дозволить займати посаду фінансового директора без досвіду роботи?Ти така...- обриває напвіслова, і робить серйозний вираз..

-Дурепа!- киваю запитальним жестом- я знаю про це- договорюю за нього- все, посміявся?Я можу йти..

-Як ти жила весь цей час?Чому тільки зараз отримала диплом?- хочеться сказати, що займалася вихованням нашої доньки, але розумію що не зможу, не можу зараз і ось так просто.

-Не важливо.У мене були на те причини..

-Одружена?- неочікувано, отже всетаки цікавиться, не з вічливості..

Я не довго думаючи підіймаю ліву руку поворошуючи пальцями.

-А чого ж так слабо?Як же ш той твій бойфренд, через якого ти кинула мене, і втікла з ним з дому..

-Ахахах!Втікла з ним з дому?З ким?Хто тобі сказав таку нісенітницю?- я починаю весело сміятися

-Я заходив до тебе додому: мама як завжди була на чергуванні, а ось твій вітчим..- серце починає шалено битися.

Він приходив?До мене?Додому?Але навіщо, чого хотів цим добитися?Я з ним розійшлася, він тут же без зволікань освідчився іншій...Так навіщо тоді приходити,

В голові проникають думки, що можливо якби мій вітчим не був такою сволотою, і розповів про мою вагітність можливо все було б інакше..

-Ооо.Ну то тепер зрозуміло звідки ноги ростуть..Ні розійшлися, давно..Як Сніжана?