Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Менгеттен, Джон Дос Пассос 📚 - Українською

Читати книгу - "Менгеттен, Джон Дос Пассос"

690
0
30.11.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Менгеттен" автора Джон Дос Пассос. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 102
Перейти на сторінку:
провела його до темної вітальні.

— Я не відчинятиму вікониць, щоб ви не бачили розгардіяшу.

— Дозвольте зазнайомитися, місис Мак-Нійл. Я Джордж Болдвін, улиця Мейн-Лейн, 88. Моя спеціальність — випадки, такі як ваш. Спробую з'ясувати все коротенько. Вашого чоловіка переїхали, мало не вбили, через злочинну недбайливість службовців Нью-Йоркської Центральної залізниці. Це цілком поважна й законна причина, щоб скласти позов супроти Залізничої компанії. Потім ще маю підстави думати, що молочна фірма «Ексцелсіор» забажає відшкодовання за втрату коня, візка і т. ін.

— На вашу думку і сам Ґес теж може одержати відшкодовання?

— Безумовно.

— Скільки, ви гадаєте, він може дістати?

— Це залежить од того, чи дуже його скалічено, від ставлення суду і, можливо, від спритности адвоката… Гадаю, приблизно, десять тисяч долярів.

— А самі ви не вимагатимете грошей попереду?

— Гонорар адвокатові рідко оплачується раніш, ніж справа доходить до щасливого кінця.

— А ви справді адвокат? Щось надто ви молоді, як на адвоката.

Сірі очі метнули на нього швидким поглядом. Обоє засміялися. Він відчув, як його залила якась невимовно тепла хвиля.

— Еге, я справжнісінький адвокат. Спеціалізувався саме на таких випадках. У вівторок на минулому тижні одержав шістнадцять тисяч долярів на користь клієнта, що його збив з ніг кінь на поворотці. І саме тепер, як і вам, може, відомо, йде аґітація за те, щоб упорядкувати рух на Одинадцятій Авеню. Отож, це дуже слушний час.

— Слухайте, ви завжди говорите так, чи тільки у ділових розмовах?

Він засміявся, відкинувши назад голову.

— Сердешний, старенький Ґес, я завжди казала, що йому щастить.

Із-за переборки долинув тоненький плач немовляти.

— Що це?

— Дитина. Весь час тільки те й знає, що верещить.

— То у вас є діти, місис Мак-Нійл?

Це якось розхолодило його.

— Тільки одне… а ви гадали як?

— Ваш чоловік у шпиталі швидкої допомоги?

— Так. Я думаю, вони пустять вас до нього поговорити про справу. Він жахливо стогне.

— Якби ще можна було дістати кількох свідків…

— Майк Дойні бачив усе… Це полісмен… Він приятель Ґесові.

— Присягаюся, це певне діло… Ми виграємо в суді… Я піду просто до шпиталю.

З другої кімнати знову долинув вибух плачу.

— О, це пискля! — прошепотіла вона, скривившися. — Нам дуже в пригоді стали б гроші, містере Болдвін!

— Ну, я піду! — Він узявся за капелюха. — І, звичайно, зроблю все, що тільки в моїй силі. Чи можна заходити часом до вас повідомляти про те, як посувається справа?

— Будь ласка.

Прощаючися з нею у дверях, він, здавалося, не міг випустити її руки. Вона зашарілася.

— До побачення. Дякую, що завітали, — мовила поважно.

Болдвін задурманений, спотикаючись, спускався сходами. Кров прилила йому до голови. Найвродливіша дівчина, яку я досі бачив. Надворі вже йшов сніг. Холодні пластівні боязко пестили йому гаряче обличчя.

-----

Небо над парком рябіло куцохвостими пухнатими хмарками, немов поле білими курчатами.

— Слухай, Алісо, побіжімо цією стежкою.

— Але, Еллен, тато велів мені йти із школи просто додому.

— Боягузка!

— Але, Еллен, ці жахливі люди, що крадуть дітей…

— Я ж казала тобі не звати мене Еллен.

— Ну, нехай Еляйн, дівчина-лілея з Есталоту.

Еллен була одягнена в нову чорну картату суконьку. Аліса носила окуляри, а ноги її скидалися на шпильки.

— Боягузка!

— Дивись, які страшні люди сидять там на лавці. Ходімо! Еляйн, голубонько, ходімо додому.

— Я не боюсь їх. Я могла б літати, немов той Пітер Пен якби хотіла.

— А чому ж ти не летиш?

— Бо тепер не хочу.

Аліса стала хлипати.

— Ой, Еллен, яка ти погана! Ходімо додому, Еляйн.

— Ні, я хочу погуляти в парку.

Еллен почала сходити вниз східцями. Аліса постояла якусь мить нагорі, розмахуючи одною ногою, тоді другою.

— Боягузка! Боягузка! Боягузка! — гукала їй Еллен.

Аліса побігла плачучи.

— Я скажу твоїй мамі!

Еллен пішла асфальтовою стежкою поміж кущів, високо викидаючи ноги.

Еллен у новій картатій чорній суконьці, що мама купила їй у Герна, бігла асфальтовою стежкою, високо викидаючи ноги. На плечі нової її суконьки, що мама купила у Герна, блищала срібна брошка — будяк, Еляйн із Ляммермуру йшла до шлюбу. Наречена. Тра та-та, та-та-та, там десь у житі грає коза. У чоловіка, що на лавці, пов’язка на оці. Чорна пов’язка, пов’язка чорна. Чорний шотляндець краде дітей. Шотляндець з чорною пов’язкою шиється поміж кущів. Еллен уже не викидає ніг. Еллен страшенно боїться чорного шотляндця, що краде дітей, величезного смердючого чоловіка з чорною пов’язкою на оці. Боїться навіть бігти. Ноги обважніли й чіпляються за асфальт, коли вона намагається наддати ходи. Страшно озирнутися, бо чорний крадій дітей позаду. Коли я дістануся до ліхтаря — побіжу до няньки з дитиною. Коли дістануся до няньки з дитиною — побіжу до великого дерева. Коли дістануся до великого дерева… ой, як я стомилася! Побіжу Центральним Західнім парком і вниз улицею просто додому. Вона боялась повернути. Бігла, аж у боці їй кололо. Бігла доки у роті їй пересохло.

— Чого ти біжиш, Еллі? — спитала Ґлорія Дрейтон, стрибаючи через мотузку.

— Бо так хочу, — задихано мовила Еллен.

-----

Заграва заходу кольору вина плямами проступала на тюлевих завісках і цідилася в блакитний сутінок кімнати. Вони стояли біля столу. Зорясті нарцизи в горщику, ще обгорненому в тонкий папір блимали фосфоричним блиском, розливаючи дух сирої землі, змішаної з гострими пахощами.

— Як гарно, що ви принесли мені квітів, містере Болдвін. Завтра я понесу їх Ґесові до шпиталю.

— Ой не називайте мене так.

— Алеж мені не до вподоби ваше ім’я Джордж.

— Дарма! А мені ваше до вподоби, Неллі.

Він стояв, дивлячися на неї. П’янкі пахощі оповивали його. Руки йому висіли немов порожні рукавички. Її поширені очі видавалися чорними, вуста тяглися до нього з-за квітів. Звівши руки, вона затулила собі обличчя. Він оповив худенькі її плечі.

— Слово чести, Джордже, нам треба бути обачнішими. Ви не повинні так часто приходити сюди. Мені не хотілось би, щоб усі старі брехухи в нашому будинку почали плескати язиками.

— Не турбуйтеся про це… Не варто ні про що турбуватися.

— Останній тиждень я поводжуся немов божевільна… Треба покласти цьому край.

— А хіба ви вважаєте, що я поводжуся розумно? Присягаюся, Неллі, що я ще ніколи не виробляв такого. Не така я людина.

Вона засміялася, показавши рівні зуби.

— Ну, щодо чоловіків, то можна й не говорити!

— Невже на вашу думку, я міг би впадати так за вами, як би не мав якогось надмірного, надзвичайного почуття до вас? Я ще нікого не кохав крім вас, Неллі.

— Так-таки й не кохав?

— Щира правда. Ніколи дотепер не думав я про кохання. Надто багато працював в університеті, щоб мати час на дівчат.

— А тепер хочете надолужити те, що втратили?

— Ой, Неллі,

1 ... 12 13 14 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Менгеттен, Джон Дос Пассос», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Менгеттен, Джон Дос Пассос"