Читати книгу - "Мерседес бенц. Із багажником, Павло Гюлле"
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мерседес бенц. Із багажником" автора Павло Гюлле. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
Відейко розтлумачував таїни ленінської та брежнєвської доктрин, і всі розмовляли більш-менш так, як інструктор Шкарадек: так само вибухали сміхом на власні жарти, так само по-змовницькому моргали до нас, щойно в їхньому відхилянні від сюжету виринала одна з двох безсмертних суміжних тем, а саме пиятика або трахання, вони так само намагалися бути з нами запанібрата, хоча водночас і в глибині душі зневажали все, що бодай за милю відгонило гуманітарним факультетом. — Отут я колись працював, — інструктор Шкарадек перервав мої військові рефлексії й показав на неон бару «Ліда», який було вимкнено о тій порі, — ось де колись було бабло, щохвилі фраєри знімали тут дівок, ну і їм треба було їхати на хату, до дешевого мотелю, на ті погодинні точки, то я й їздив, а тепер, відколи той скурвий син добудував горішній поверх, відколи він сам тримає погодинні кімнати, то транспорту більше не треба, ну, й уявіть, я мусив продати таксівку й тепер мучусь оцією хернею з такими, як ви, але ви, здається, письменник, — інструктор Шкарадек засміявся на весь голос, — то, певно, часто тут буваєте, нє, бо чи може бути якась ліпша тема, ніж отака собі курвега, що тріскотить про своє нещасливе життя, о, я мав би про що розповісти; якби ви знали якогось режисера, я міг би сколотити цілком непоганий баблосик; приміром, така собі Віоля — то була звичайна портова шалава, а потім вона піднялась у «Монополі», а коли вже з’явилась у «Ліді», це був чистий тобі Голлівуд на Картуській, але, уявіть, вона закохалась у педрила, і то аж так, що зробила операцію і стала хлопцем, ну, і через таку обставину відсмоктує тепер у нього вже не як Віоля, а як Валентій, бо саме таке ім’я вона наказала вписати собі в документи, а той її піжон працює офіціантом, коли його викинули з «Ліди», він перейшов у «Кристал», нє, ну ви таке уявляєте, — щоби поміняти стать через любов, я просто фігію з цього, оце речі, про які треба писати, а не так, як тепер усі — про комуняк, за комуняк узагалі було незле, просто люди розпаскудились, і, скажу вам, немає нічого гіршого, як дозволити їм вільно патякати, бо тепер у нас бордель, а ніяка не свобода, ну, візьміть хоча б машини: стільки їх понакуповували, що нема як проїхати й один великий затор з рання до ночі, а якби повернулися черги й талони, то було б рівно стільки моторів, скільки вміщають дороги. — Я мовчав, любий пане Богуміле, — тоді, на світлофорі біля бару «Ліда», потім на маневровому майданчику, врешті повернувшись на Картуську, звідки вже цілком плавно завернув просто на вуличку Совінського до фірми «Коррадо», мовчав і наступного дня, коли панни Цівле знову не було на роботі, і я знову мусив сісти за кермо поряд з інструктором Шкарадеком, мовчав і тоді, коли після цієї поїздки спинався на пагорб, розпростертий над містом, немов біблійний плащ пророка Іллі, підбитий візерунком із маленьких будиночків і шахівниць присадибних ділянок, у яких уже цвіли бузок і чабрець, у яких порослі мохом старі ванни чекали на дощівку, в яких репетували діти, з яких разом із побрязкуванням баняків долітали аромати обідів і ліниве пополудневе сокотання курей, я мовчав, підходячи до вікна дерев’яної повітки панни Цівле та її брата Ярека, де нікого не було, отже, я так само мовчки написав записку й застромив її в двері: «Зателефонуйте до мене, будь ласка, я в пазурях інструктора Шкарадека», — і в іще глибшій мовчанці я спускався вздовж старого цвинтаря униз, до міста, над яким темна хмарина вихлопних газів заслоняла тепер сонце й цегляну готику ганзейських костелів. Еге ж, пане Богуміле, я і справді був заручником інструктора Шкарадека і шкодував, що взагалі записався на ці курси, бо хоча змінити вчителя за власним бажанням було й можливо, але це завжди означало завалити підсумковий іспит щонайменше тричі, наслідком чого була доконечність повторних курсів, отож я заціплював зуби і цілковито, як на заняттях військової кафедри, удавав найвище зацікавлення, наче змія, вводячи деспота в оману, і щоразу, коли інструктор Шкарадек жартував, я вибухав сміхом, щоразу, коли він пригадував анекдот, я вимикав увагу й зосереджувався на водінні, що, зрештою, вдавалося мені дедалі краще, і додам іще тільки, що навіть наслідок, який зветься постзаняттєвим ефектом Довженка-Дауна, був такий самий, як і по восьми годинах муштри в нашому університетському війську, а саме, — потреба промочити горло. Ох, якби ми тоді, любий пане Богуміле, бодай раз бачили б оті ваші улюблені пиварні, якби замість ґданських сцяк ми могли попивати б тоді охолоджений «бранік» або великопоповський «козел», або «старопрамень», або й звичайний «пільзнер», може, ми виросли б цілковито іншими людьми, а так кожного четверга після військової кафедри, коли виникала потреба змити зі себе ті вісім годин ідіотизму, ми вирушали в обхід, починаючи від «Юрека» на розі вулиці Данусі, відтак перебиралися до «Шевців» на Лендзьона, потім мандрували до «Аґати» на Ґрюнвальдській, щоб дозріти в «Католику» на Гюбнера, а якщо хтось цього через неуважливість не робив, зоставався ще «Льонька» біля залізничної колії або «Ліліпут» навпроти кінотеатру «Вічний вогонь» як уже останнє пекельне коло, і всі ті забігайлівки, всі ті кубла, всі ті стічні канави, закладені за Бєрута, розквітлі за Ґомулки й занепалі за зрілого Ґерека, всі ті наші стації муки згадував я тепер за кермом маленького «фіата» інструктора Шкарадека, і з кожною миттю мене огортала чимдалі дужча жага до того смаку й запаху пива, яке, нехай паскудне й у додачу розбавлене водою, чаїло десь глибоко в собі беззаперечне діонісійське сяйво, і було це сяйво молодості, дароване лише раз у житті. Саме так воно й було, любий пане Богуміле: щойно я по годині їзди вивільнявся з рук інструктора Шкарадека, як негайно мусив випити, а тому просив висадити мене найліпше десь у Головному місті, бо на Картуській, щоправда, працювало кілька нічних крамниць, однак жодного бару, тому якщо він виконував моє прохання, я спочатку йшов до «Істри», тоді до бару «Старе місто» побіля велосипедного магазину, а потім до «Коттону», який відчиняли лиш о четвертій, і щоразу я замовляв інше пиво й перевіряв, майже як Ваш вітчим Францін, чи склянка абсолютно чиста, чи пиво має належну температуру, чи піна не зарідка, і по кількох таких пробах я відчував повну відразу й западав у радикальну меланхолію, бо все було в належному порядку, в ідеальній гармонії — антисептичне й правильне,
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мерседес бенц. Із багажником, Павло Гюлле», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Мерседес бенц. Із багажником, Павло Гюлле» жанру - 💙 Сучасна проза:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Мерседес бенц. Із багажником, Павло Гюлле"