Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Як зупинити час 📚 - Українською

Читати книгу - "Як зупинити час"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Як зупинити час" автора Метт Хейг. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 73
Перейти на сторінку:
після неї, навіть написав книгу про відьом! А він вважався інтелектуалом! До речі, першою технологією, що почала розповсюджувати фальшиві новини, став не Інтернет, а друкована преса. А книги тільки зміцнювали марновірство. Тож майже всі люди вірили у відьом. Існували мисливці на відьом, які подорожували країною та вистежували…

Раптом голову пронизує гострий біль, і я хитко спиняюся посеред речення.

Дівчинка, що позіхала на першій парті, схвильовано питає:

— Сер, з вами все гаразд?

— Так, просто голова болить. Пусте, це минеться.

А за нею якась дівчинка з задньої парти:

— А звідки вони знали, хто відьма, а хто ні?

Питання б’ється у моїй голові, наче птаха в темній кімнаті.

Звідки вони знали?

Звідки вони знали?

Звідки вони знали?

Саффолк, Англія, 1599 рік

Моя мати, як, мабуть, і належить батькам, була складною та суперечливою особистістю. Моралістка, вона полюбляла задоволення (їжу, музику, красу природи). Глибоко релігійну, її однаково заспокоювала як молитва, так і французька пісня. Любителя природи, її по-справжньому лякало будь-що за межами зáмку. Тендітна, але вперта та міцна. Не знаю, скільки дивних рис її характеру були вродженими, а скільки з’явилися після смерті батька. «У цьому світі немає жодної травинки, жодної барви, які б не були створені на нашу втіху, — сказала вона якось після нашого переїзду до Англії. А потім додала: — Так каже мсьє Ковáн».

Мені не подобався той мсьє Кован. Чи Кальвін[34], якщо вже говорити правильно. Від нього лише проблеми. Але я прийняв естафету. Наші справи дедалі погіршувались, і коли вони постукали у двері, я знав, що нам нíде дітися. Я знав, що у світі не існує місця, де ми могли б почуватися в безпеці.

Мисливця на відьом звали Вільям Меннінґ. Він був високий дужий чолов’яга з руками м’ясника. На одне око він був сліпий, хоча, може, так лише здавалося через катаракту на лівому оці. Ми не бачили, коли він приїхав до села, хоча я пам’ятаю, що якось уночі чув двох коней, що прогалопували на схід повз нашу хату. На другому коні вершником був мировий суддя. Я знав його як містера Ноя. Він гарно одягався та поводився як джентльмен. На зріст він був як Меннінґ, хоча шкіру мав сіру. Наче у мерця.

Ми стали новиною національного рівня, хоча не знали про це, аж поки не почули той стук у двері.

Вільям Меннінґ міцно схопив мене за руку, а другою рукою показав на маленьку рожеву пляму в мене на шкірі (намагаючись не торкатися її):

— Знак диявола! — мовив він із моторошним виразом тріумфу на обличчі. — Містере Ной, дивіться!

— Бачу. Найлихіший із лихих.

Я розсміявся, хоча мені й було страшно:

— Та це ж мене блоха вкусила!

Я й досі мав вигляд тринадцятирічного — вони не очікували опору від маленького хлопчика. Моя ж юнацька зухвалість їх розлютила. Меннінґ гаркнув на мене — іншого слова і не дібрати, — а потім звернув увагу на мою матір.

— Роздягайся, — тихо та рішуче мовив він.

Тут я його зненавидів. Просто в одну мить. Виявилося, що до того моменту я взагалі не знав, що таке ненависть. Так, я знав таке почуття, бо мав абстрактну ненависть до тих, хто вбив мого батька. Але я не знав тих людей, ніколи їх не бачив. А ненависть потребує конкретного обличчя.

— Ні, — мовив я.

Мама мала спантеличений вигляд. А коли вона збагнула, що відбувається, одразу відмовила та вилаялась французькою. Меннінґ був неосвічений, хоча і видавав себе за людину науки, тому й гадки не мав про жодні інші мови.

— Позначте її. Вона говорить як диявол — викликає духів!

Потому він наказав зачинити двері, бо на нашому порозі вже почали збиратися місцеві, щоб насолодитися видовищем: Розумниця Бесс була вже тут як тут, а поруч з нею стояла нещасна Еліс Гіффорд. Містер Ной зачинив двері. Я став між матір’ю та Меннінґом, а той вихопив кинджал та притулив мені до шиї.

Мати почала роздягатися. Сльози ринули з її очей. У мене теж защипало від сліз та провини. Усе це через мене, через мою фізичну «інакшість», через мою нездатність старшати, як решта людей.

— Ще одне слово, і я вб’ю твою матір-відьму просто тут раніше, ніж ти чи Марбас встигнуть щось вдіяти!

Марбас — пекельний дух, що міг лікувати від усіх хвороб[35]. Наступні кілька годин я часто чутиму це ім’я. Той день стане кошмаром наяву.

Гола мати. Просто в нас удома, поруч зі столом та мідним посудом на ньому. Я бачив, як на неї дивився Меннінґ: з ненавистю та хіттю. А потім він підійшов до неї та проколов кинджалом шкіру. Спочатку на руці, потім на плечі, тоді коло пупа. Проступили краплі крові.

— Подивіться, яка темна кров, містере Ной.

Містер Ной подивився.

Кров як кров, звичайного кольору. Як і належить звичайній людській крові. Але містер Ной побачив щось інше. А може, уявив це під впливом Меннінґа.

— Так. Найтемніша з темних.

Люди бачать те, що хочуть бачити. Я сотні разів думав, що вже засвоїв цей урок, але щоразу мене це дивує. Мати кривилася від болю з кожною новою ранкою, але Меннінґ був переконаний, що вона удає біль.

— Яка підступність! Видно, що біль удаваний! Видно з її обличчя! Вона уклала угоду з дияволом. Дивна смерть Джона Гіффорда стала платнею за вічну молодість її сина. Лиха угода з нечистим!

— Ми не маємо жодного стосунку до смерті Джона Гіффорда. Я працював у нього на даху і все. Моя мати з ним навіть не знайома: вона майже не виходить з хати. Прошу вас, припиніть!

Я більше не міг дивитися на це та схопив Меннінґа за руку. Він ударив мене руків’ям кинджала по голові, а рукою схопив за горло. А потім знову і знову бив в одне місце — я гадав, що він розтрощить мені череп. Мати відчайдушно кричала, але нічого не могла вдіяти.

Я впав долу, не в змозі навіть кричати. Мені паморочилося. Як же я хотів мати силу звичайного вісімнадцятирічного юнака!

І тоді Меннінґ помітив ще один укус блохи — на тілі матері, коло пупа. Та червона цятка скидалася на місяць, що обертається навколо планети-пупа.

— Той самий знак, що й у хлопчиська!

Матір били дрижаки. Вона стояла там гола, не в змозі вимовити ані слова.

— Це просто укус блохи! — мій голос увірвався. — Лише укус!

Я сперся руками на кам’яну підлогу та спробував підвестись, але на мою

1 ... 12 13 14 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як зупинити час», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як зупинити час"