Читати книгу - "Після кави, Абдул Рашид Махмуді"

— Він ще отримає! — вигукнув Шабана. — Він пішов із нею на кукурудзяне поле?!

— Так, клянуся Богом. Він забрав її на кукурудзяне поле і, мабуть, збезчестив.— Поможи нам, Боже. Як ти його побачив, дитино, на кукурудзяному полі? Ти пішов за ними?

Мідхат не відповів, а натомість швидко встав і рушив зі своїм собакою.

— Гей, хлопче! Мідхате! — гукнув до нього Шабана. — Збережи таємницю, дитино. Присягайся, що нікому не скажеш про це.

Хлопець повернувся й урочисто пообіцяв:

— Клянуся своїм життям, що нікому не скажу. Ось Фарід мій свідок, — він показав на свого собаку й усміхнувся.

Тоді п’ятирічний хлопчик пішов, а з його капелюха звисав амулет від лихого ока. Шабана видав характерний регіт, протяжний і надмірний, з відтінком вульгарності. Він думав про те, що щойно сталося. Йому спало на думку, що Саламу можна вибачити, і що дівчина теж не винна. Завжди була мить, протягом якої відбувається неминуче. Можливо, юнак бачив, як дівчина набирала воду, або стояв у полі, коли вона саджала рис, з голими грудьми в сирвалі. І, можливо, він бачив, що дівчина похитувала стегнами, коли йшла, балансуючи з глиняним горщиком на голові, край шарфа звисав на її спині. Цього було б достатньо, щоб спалахнула іскра, а іскра розлетиться — з волі Всемогутнього — урізнобіч, обпікаючи їхні серця. Хлопця вибачили, дівчину теж. Ну, його, того маленького диявола, Мідхата. Можна подумати, що він мавпа на арені цирку! Або подивіться на собаку, яку він прозвав Фарідом! Хто називає собаку Фарідом, людським ім’ям?

* * *

Раді відмовився від вечері, запропонованої дружиною. З того часу, як Закія зникла, він майже не торкався їжі.

— Коханий мій, як довго ти будеш так поститися? — запитала його Сакіна. — Що користі від голоду?!

Він запитав жінку, де Халіль, і вона сказала, що той вийшов.

— Куди він пішов, якщо його крамниця зачинена? — поцікавився чоловік.

Вона не наважилася сказати йому, що той поїхав у село Салех, щоб зустрітися з Ібрагімом Абу Заїдом.

— Я не знаю, куди він подівся, — відповіла жінка, трохи повагавшись. Якби її чоловік знав, куди подівся їхній син, то відразу зрозумів би, що саме вона дала Халілю ідею помститися Саламі, він би розлютився, і їхній план був би зірваний. Вона довго розмовляла зі своїм чоловіком і не змогла переконати його помститися за честь доньки. Обличчя чоловіка набрякло, очі випирали з орбіт, а груди здіймалися, неначе в нього ось-ось буде серцевий напад. Cакіна швидко принесла йому глиняний горщик із водою. Чоловік спітнів, тож жінка допомогла йому зняти тюрбан і тюбетейку й притулитися спиною до стіни.

— Це кінець шляху, Сакіно? — промовив він.

Це була довга подорож. Коли його дід привіз свою сім’ю в цей район з провінції Бухайра, вони були бідними й знедоленими людьми, і Мансур, великий землевласник, прихильно поставився до них. Він залишив їх у себе й найняв діда Раді та деяких його синів для роботи на землі. Раді було дванадцять років, коли Мансур відправив його в університет аль-Азгар разом із чотирма іншими юнаками: його синами Фарні й Рабі, його племінниками Саїдом і Фаделем, сином рабів, яких Мансур звільнив. Існувало неявне розуміння, прийняте Раді та його батьком, що в Каїрі він, разом із Фаделем, будуть служити синам і племіннику великого землевласника Мансура. Але жоден із п’яти юнаків не досяг успіху в навчанні, крім Фаделя, сина рабів, і він був єдиним, хто отримав диплом і став шаріатським юристом. Фарні, їхній старший син, серйозно навчався кілька років, поки не втратив цікавість до науки. Потім він проводив час, спілкуючись зі співаками, акторами й танцюристами, їздив із ними на гастролі по селах. Люди казали, що він «супроводжував» одну зі співачок, поки вона не віднадила його від навчання в аль-Азгарі. Потім чоловік зовсім зник. Подейкували, що він брав участь у революції 1919 року і його хотіли заарештувати, тому хлопець утік до Леванту й більше ніколи не повертався. Що стосується Рабі, Саїда й Раді, то вони зневірилися в аль-Азгарі та афамії. Усі один за одним повернулися в село. «Упертість», — сказав Мансур, віддаючи свою проблему в руки Аллаха. Раді недовго сумував, що покинув аль-Азгар і Каїр. Він оселився в провінції зі своєю родиною й заробляв собі на життя, читаючи Коран на похоронах і сільськогосподарських роботах. Так тривало кілька років, поки він не виявив, що торгівля є ключем до справжнього багатства, тож почав вирощувати худобу для продажу на районних ринках і торгував пшеницею. Його дружина почала продавати курей, яйця, масло. У базарний день вона стояла біля сільської дороги вдосвіта, щоб спродати свій товар. Вони роками докладали неабияких зусиль, продаючи власну продукцію, щоб накопичити грошей. Потім перед чоловіком відкрився цілий новий світ, коли він почав торгувати бавовною. Він заробив достатньо грошей, щоб купити орну землю, починаючи з кіратів[15], а потім федданів[16]. Так, син бідняка піднявся до рівня поміщиків. Мало того, він став найбагатшою людиною в селі та на околицях, а також найвпливовішою й найбільш поважною особою. Якби ділянку землі пропонували на продаж, він перший, хто б ухилився від цього.

Подорож була довгою. Коли він читав Коран на могилах, йому платили випічкою, яку готували як невід’ємну частину траурного ритуалу. Його голос був недостатньо мелодійним, щоб конкурувати з іншими відомими декламаторами, яким щедро платили. Минуло багато часу з тих пір, як він читав Коран за гроші, так само як Сакіна перестала продавати свої товари на сільській дорозі (хоча вона продовжувала вести торгівлю вдома, покупці приходили до її дверей). Тепер Халіль мав крамничку на головній дорозі. Аллах благословив їх і огорнув своєю благодаттю, але Закія поклала кінець їхньому життю, і з цього дня воно добігало кінця.

Він відчував біль і стогнав, як хворий.

— Як я можу показати своє обличчя, Сакіно?

Минув тиждень після зникнення дівчини, тиждень, коли вона була в стані цілковитої апатії, не могла нічого робити. Чоловік не міг звернутися до поліції зі справою. Що сказати обер-офіцеру, який знав його особисто, про свою доньку? Неможливо було попросити ні його, ні когось іншого знайти її. І що б він удіяв із нею чи зробив для неї, якби знайшов? Навіть за