Читати книгу - "Ось ваш вінець, леді"

— Привіт, красунечко, — мовив я, — як ся маєш?

Вона видала гортанний, муркотливий сміх — достоту, як той, завдяки котрому Мей Вест[17] зажила собі слави.

— Проведеш мене додому, любчику? — запитала вона, поклавши мені на рукав свою затягнуту в рукавичку долоню.

Я подумки посміхнувся. Ще б пак, я проведу цю хвойду додому, а коли ми туди дістанемося, на неї чекає збіса велика несподіванка.

— Аякже, — запевнив її, — я ж бо цілий вечір тільки й шукав отаку крихітку, як ти.

— Невже справді, любчику? — Вона знову засміялася. Мені дуже хотілося, щоби вона бодай ненадовго припинила називати мене «любчиком». Подумки я заспокоював себе, що вже скоро вона зватиме мене якось геть інакше.

— Ходімо... — сказав я.

— Це зовсім поруч, — промовила Блонді, змахнувши рукою кудись у кінець вулиці.

Ми прямували хідником, і вона була першою жінкою, яка йшла зі мною в ногу, не відстаючи ані на крок. Я почекав якусь секунду, а тоді промовив:

— Аромат твоїх парфумів неймовірно вабить.

— Вони тобі подобаються, любчику?

Ну от і знову вона за своє.

— Аякже, — сказав я. — Вони немовби тягнуться за тобою, чи не так? Я ладен закластися, що хай би куди ти пішла, усюди залишаєш по собі слід оцих парфумів.

Вона відстала на крок, і тепер її права нога ступала водночас із моєю лівою. Я підлаштувався під її ходу, аби знову йти нога в ногу.

— Але й кумедний ти хлопчина, любчику, — мовила супутниця, глипнувши на мене з-попід крисів свого капелюха.

— Еге ж, — відказав я, — шалена муха вкусила за вухо.

Вона зупинилася навпроти дверей поруч з їдальнею, що працює цілу ніч. Я невиразно побачив, що до тих дверей прикручена невеличка мосяжна табличка. Я креснув сірником і прочитав на тій табличці напис: «Андреа Керш».

— Овва, — сказав я, — то ти розмістила своє ім'я на дверях!

— Ну звісно, любчику. — Вона покопирсалася у своїй сумочці, поки, зрештою, знайшла у ній ключа. — Я ж хочу, щоби ти легко мене знайшов, коли прийдеш до мене знову.

Я подумав, що ця пані вельми помиляється. Якщо я завітаю до неї наступного разу, вона вітатиме мене, озброєна праскою.

Я підійнявся слідом за нею коротеньким прогоном, проминувши вестибюль їдальні, потім ми здолали ще кілька сходинок угору, пройшли попри двоє дверей, що також мали на собі мосяжні таблички, а тоді знову піднялися на кілька сходинок.

Вона вийшла на невеличкий сходовий майданчик і відчинила перед собою ще одні двері.

— Ось ми й прийшли, любчику, — сказала жінка.

Я ступив до кімнати. То була одна з отих малесеньких квартир. Варто відчинити вхідні двері — і ви одразу натикаєтеся на двоспальне ліжко. Власне, воно займало майже усю площу кімнати.

Протиснувшись поміж білявкою та стіною, я пройшов у дальній кінець кімнати. Тепер нас розділяло ліжко. Я мусив визнати, що ця жінка завдала собі неабиякого клопоту з тим, аби привести цю квартиру до ладу. Тут було повно всіляких чепурних витребеньок, а деякі з тих картин, які вона порозвішувала на стінах, навіть змусили мене зупинити на них погляд.

— Але ж і шикарну квартиру ти маєш, — сказав я.

Вона зняла капелюха та розпушила своє біляве волосся. Ми поглянули одне на одного. Маю віддати цій Блонді належне — її обличчя не було звичайним жорстким і нахабним обличчям вуличної проститутки. Власне, вона була би доволі привабливою, якби її підборіддя не було таким гострим. Воно робило обличчя цієї жінки дещо суворим, а втім, якщо зважити на її тяжку працю, Блонді була цілком собі нівроку. Якби я сьогодні не просидів годину в товаристві Марді, то, гадаю, ця хвойда могла би неабияк мене зацікавити.

Я кинув свого капелюха на вішак і всміхнувся до білявки. Вона зупинила на мені довгий, допитливий погляд, явно оцінюючи мене. Усмішка, якою Блонді відповіла на мою, була сповнена обіцянок.

— Тобі тут подобається, га? — запитала жінка.

Оце ще одна річ, яку я люблю. Коли пані кажуть «га».

У головах ліжка, по обидва боки від нього, було двоє дверей.

— Повернуся за хвильку, — сказала вона, і, перш ніж я встиг її зупинити, прочинила одні з дверей та вийшла.

Я всівся на ліжко та запалив цигарку. Десь у цій квартирі лежали мої п'ять тисяч, якщо, звісно, ця жінка не поклала їх на зберігання до банку. Якщо вона так і зробила — я вскочив у халепу. Однак я добре знав, як ті курви полюбляють тримати грошенята під рукою, і розумів, що навряд чи мене спіткає таке розчарування.

Блонді повернулася. Зараз на її вустах вигравала манлива усмішка.

Я шкодував, що не почав діяти раніше, перш ніж Блонді вийшла з кімнати. Однак було вже запізно.

Вона підійшла та сіла на ліжко.

— Чи можу я отримати свого подаруночка, любчику? — запитала господиня квартирки.

Ось тут і почнеться найскладніша частина моїх відвідин. Я похитав головою.

— Ти хибно усе зрозуміла, крихітко. Це я правитиму з тебе гроші за цю прогулянку, а не ти з мене.

Я вже казав, буцім її обличчя не було звичайним жорстким і нахабним обличчям вуличної проститутки. Що ж, я вельми помилявся. Треба було геть втратити глузд, аби подумати інакше. Її яскрава усмішка та сяйливі очі водномить поблякли, приязнь щезла з лиця, немовби стерта губкою. Її обличчя раптом застигло.

— Що ти хочеш цим сказати? — запитала вона голосом, у якому зненацька залунала різка хрипка нота. Зараз ця пані мала суворий вигляд.

Я струсив попіл зі своєї цигарки.

— Лише те, що сказав, — промовив я, повільно змінюючи своє положення на ліжку так, аби мати змогу швидко підвестися у разі, якщо ця жіночка надумає щось утнути. Щось підказувало мені, що вона, найвірогідніше, щось таки утне. — Гадаю, нам варто відрекомендуватися одне одному, крихітко, — провадив я далі. — Мене звати Нік Мейсон.

Блонді виказала себе лише на якусь секунду, а тоді до неї повернулося звичне самовладання й вона знову стала самою собою.

— Чи ти, бува, не налигався, любчику? — запитала жінка. Відтак узяла з ліжка подушку та тримала її перед собою.

— А зараз спустімося з небес на землю,