Читати книгу - "Диво-капелюх"

Вдалині в промінні вечірнього сонця мерехтів і мінився безлюдний острів.

— Я оце собі думаю: що ми зробимо з Хропиковим золотом? — сказав Мумрик-Нюхайлик.

— Обкладемо ним грядки, щоб гарно було, — відповіла Мумі-мама. — Звичайно, тільки більшими шматками, бо малі, здається, ні на що не придатні.

Всі замовкли й дивилися, як сонце пірнуло в море і барви поблякли, змінившись на сині й фіалкові. А «Шукач пригод», повільно погойдуючись, плив додому.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ,

де розповідається про Королівський Рубін, про Хропикову риболовлю і Мамелюкову смерть, а також про те, як будиночок Мумі обернувся на джунглі

Наприкінці липня в долині Мумі запанувала страшна спека. Жодна пташка не зважувалась випурхнути з гілля. Дерева були втомлені й закурені, струмок висох і тік через прив’ялі луки рудий, міленький. Вода в диво-капелюсі (його помилували й поставили на столику під дзеркалом) не встигала ставати соком, бо її випивали.

День у день сонце світило, припікало в долину, мов багаття, сховане за пагорбами. Всі плазуни поховалися в свої прохолодні нори, а пташки замовкли. Друзі Мумі-троля від спеки стали роздратовані й сварилися між собою.

— Мамо, — попросив Мумі-троль, — придумайте нам якусь роботу! Бо ми тільки сваримося. Та ще й ця спека!

— Так, синку, — сказала Мумі-мама. — Я вже помітила. І хотіла б вас хоч на трохи спекатися. Чи не могли б ви на кілька днів перебратися в печеру? Там прохолодніше, ви б собі хлюпалися в морі і бавилися цілий день, як хотіли.

— І спали б там? — спитав Мумі-троль.

— Авжеж! — відповіла мама. — І не приходьте, поки знову не повеселішаєте.

Страх як цікаво було поселитися в печері по-справжньому! Посередині вони поставили гасову лампу. Кожен викопав собі в піску ямку, якраз на своє тіло, й постелив постіль. Харчі поділено на шість однакових пайок. У них був пудинг з родзинками, гарбузова каша, банани, м’ятні коржики, кукурудзяні качани та ще пиріжки на сніданок.

Надвечір знявся легенький вітер і подув над порожнім морським берегом. Червоне призахідне сонце сповнювало печеру теплими барвами. Мумрик-Нюхайлик грав своїх вечірніх пісень. Хропка поклала кучеряву голову Мумі-тролеві на коліна.

Всі були в найкращому гуморі після пудинга з родзинками. Вони дивилися, як на море налягає присмерк, і всім було трошки лячно.

— Це я знайшов колись печеру, — нагадав Пхик.

І ніхто йому не сказав, що вже чув про це сотні разів.

— Ви не боїтесь почути щось страшне? — запитав Мумрик-Нюхайлик і засвітив лампу.

— Яке страшне? — поцікавився Гемуль.

— Десь таке, як звідси до дверей, або трохи довше, коли це тобі щось пояснює, — відповів Мумрик-Нюхайлик.

— Ні, не пояснює, навпаки, — сказав Гемуль. — Оповідай, а я скажу тобі, як почну боятися.

— Гаразд, — відповів Мумрик-Нюхайлик. — Зараз ви почуєте історію, яку мені оповідала стара Гафса, коли я був малий.

На краю світу стоїть височенна гора, чорна, мов сажа, і гладенька, мов шовк. Узбіччя її спадають стрімко в безодню, а навколо шпилів пливуть хмари. А вгорі, на самій вершині, стоїть Чарівникова хатка. Ось яка. — І Мумрик-Нюхайлик намалював на піску хатку.

— Як, без вікон? — запитав Пхик.

— Еге ж, — відповів Мумрик-Нюхайлик. — І без дверей також, бо Чарівник залітає до своєї хатки згори на чорній пантері. А ночами він їздить по світу і збирає у свій плащ рубіни.

— Що ти кажеш? — вигукнув Пхик, нашорошивши вуха. — Рубіни? Як же він їх дістає?

— Чарівник може обертатися на кого завгодно, — пояснив Мумрик-Нюхайлик. — Може залізти в землю, навіть спуститися на морське дно, де лежать сховані скарби.

— А що він робить з такою силою самоцвітів? — заздрісно запитав Пхик.

— Нічого. Тільки збирає їх. Десь так, як Гемуль рослини.

— Ти щось казав? — спитав Гемуль, прокинувшись у своїй піщаній ямці.

— Я розповідаю, що Чарівник має повну хату рубінів, — пояснив Мумрик-Нюхайлик. — Вони в нього лежать купами на підлозі і повтикувані в стіни, мов очі диких звірів. У Чарівниковій хаті немає даху, і хмари, що пливуть над нею, стають червоні, наче кров, від блиску рубінів. Очі в Чарівника також червоні і блищать у темряві.

— Я скоро почну боятися, — сказав Гемуль. — Будь ласка, розповідай обережно!

— Який той Чарівник щасливий! — зітхнув Пхик.

— І він не заспокоїться, — повів далі Мумрик-Нюхайлик, — аж поки не знайде Королівського Рубіна. Той рубін майже такий завбільшки, як голова його пантери, і коли дивитися на нього, то здається, що дивишся на палахкотливе полум’я. Чарівник шукає Королівського Рубіна на всіх планетах, навіть на Нептуні, але ніде не знаходить. Тепер він вирушив на Місяць обстежити кратери, але навряд чи йому й там пощастить. Бо в душі Чарівник вірить, що Королівський Рубін схований на Сонці. А туди він не може полетіти. Кілька разів уже пробував, та надто пече. Все це мені розповіла Гафса.

— Гарна казка, — сказав Хропик. — Дай мені ще одного коржика.

Мумрик-Нюхайлик хвилину помовчав, а тоді сказав:

— Це не казка, а все правда.

— А звідки відомо, що той Чарівник існує? — недовірливо запитав Хропик.

— Я його бачив, — сказав Мумрик-Нюхайлик і запалив люльку. — Бачив Чарівника і його пантеру на острові Гатіфнатів. Він летів понад хмарами під час бурі.

— І нічого нам не сказав! — обурився Мумі-троль.

Мумрик-Нюхайлик здвигнув плечима.

— Я люблю мати таємниці, — сказав він. — До речі, Гафса розповідала, що Чарівник носить високого чорного капелюха.

— Невже ти гадаєш… — вражено спитав Мумі-троль і не докінчив.

— Це напевне він! — вигукнула Хропка.

— Атож, — додав Хропик.

— Що таке? — спитав Гемуль. — Про що ви?

— Про капелюх, а про що ж? — сказав Пхик. — Про високий чорний капелюх, якого я знайшов весною! Диво-капелюх! Його, мабуть, здуло вітром, коли Чарівник летів на Місяць!

Мумрик-Нюхайлик кивнув головою.

— А що як Чарівник вернеться по капелюха? — стривожено сказала Хропка. — Я нізащо не зважусь глянути в його червоні очі!

— Він ще на Місяці, — сказав Мумі-троль. — А туди далеко?

— Далеко, — відповів Мумрик-Нюхайлик. — Та й скільки ще треба часу, щоб обстежити всі кратери!

Запала тривожна тиша. Всі думали про чорного капелюха, що стояв на їхньому столику під дзеркалом.

— Вкрути трохи лампу, — попросив Пхик.

— Ви нічого не чуєте? — прошепотіла Хропка. — Надворі…

Всі повернули голови до чорного отвору печери й прислухалися. Ледь чутний шурхіт — може, то скрадлива хода пантери?

— То дощ, — сказав Мумі-троль. — Почався дощ. Тепер лягаймо спати.

І вони позалазили кожен у свою ямку й позагорталися в укривала. Мумі-троль погасив лампу й заснув під шепіт дощу.

Гемуль прокинувся, бо його ямка була повна