Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Надруковано в Бейруті 📚 - Українською

Читати книгу - "Надруковано в Бейруті"

257
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Надруковано в Бейруті" автора Жаббур Дуейгі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 49
Перейти на сторінку:
ваги в його очах: — І ще інколи перекладаю.

10

Робочий набір Фаріда складався з нарукавників, які він використовував, щоб зберегти чистими манжети своєї білої сорочки, великої кількості червоних ручок фірми «Бік» та довідника «Найпоширеніші помилки в арабській мові» Мухаммада Зейда аль-Кахтані, виявленого в одній із шухляд столу в перший день роботи. Він не знайшов у ньому чогось корисного, але залишив і тримав під рукою на випадок, якщо трапиться якийсь мовний виняток, щодо котрого він не матиме певності.

До нього на посаді коректора працював старий, чиї руки не знали, як обходитися з клавіатурою. Він уникав друкарських машинок у роки юності й залишився осторонь комп’ютерів. Роками він сидів за столом, який виділили потім для Абу Шаара, а тоді несподівано пішов з друкарні. Його називали Професор, бо він пішов на пенсію з державного викладання, де був фахівцем із навчання в середніх класах. Він жив сам: був одружений кілька тижнів, а потім його молода дружина втекла і не повернулась, а причина її втечі так і залишилася таємницею, про яку заборонялося говорити. Свій олівець він завжди тримав за вухом, готовий виправити ним будь-що, навіть рахунок за електрику, ще до того, як понарікати на суму в ньому. У нього була одна невелика праця, так і не надрукована: вона називалася «Трактат про коми та крапки». Він поблажливо ставився до всіх помилок і неточностей, які мав виправляти, але одного дня його терпець урвався і він пішов без жодного попередження. Піднявся зі стільця, тримаючи в руці стос паперів, які переглядав із зусиллями, що явно виснажили його. Тоді кинув свої окуляри на підлогу, наступив на них каблуками і почав топтати, аж доки повністю не розмолотив. Потім розірвав папери й кинув їх у сміттєвий кошик, сказавши, що те, що на них написано, — «не слова, а послід мушви», а також попросив попрощатися з «месьє Карамом» від його імені (він промовив це в’їдливо, французькою, вперше і востаннє) і сказати йому знайти на це місце когось іншого. Він жодного разу не повернувся, навіть щоб запитати, що йому належить із зарплатні. Пішов із друкарні, щоб натомість осісти в кав’ярні Ніколя аль-Хажжа, де бамбукові стільці та столи, накриті блакитно-білими скатертинами, нагадували йому дні молодості: він грав там у короткі нарди, презирливо відгукувався про газети й висміював помилки в них. По собі в столі він залишив бурштинову вервичку, трохи «арабського» тютюну і машинку для скручування сигарет, а ще в’язку ключів різного розміру, які зберіг, хоча вони відмикали тільки двері будинків, з яких він давно виїхав.

Очікувалося, що його місце, хоча б тимчасово, займе каліграф друкарні. Старезний пан аль-Бейруті почав свою кар’єру з того, що переписував рядки Корану, щоб їх вішали в будинках та магазинах. Він успадкував любов до них від батька, муедзина мечеті аль-Омарі. Його батько будив людей, читаючи виспівом аяти Корану, а син їх писав. Він розмальовував петлі й вигини їхніх літер, прикрашав почерком «губар» посуд та дерев’яні вироби, навіть золоті персні. Проте коли йому довелося поринути в редагування арабської брошури з інструкціями для холодильників фірми «Дженерал Електрик», він виявив, що, попри всю майстерність у писанні почерками «сульс» та «мухаккак», не знає, як розставляти оголоси в арабській мові. Можна було з упевненістю сказати, що Омар Абдульлатиф Базербаші з вулиці Клемансо блискуче вмів малювати літери та слова, але зовсім не знав правил письма.

Він здався і передав цю роботу п’ятдесятилітній пані, одній з працівниць «Друкарні братів Карамів», яка здобула собі славу інтелектуалки тим, що придбала зелену дошку, яку повісила коло свого столу, і щодня писала на ній крейдою видатну цитату якогось світового авторитета. Вранці вона охоче взялася за редагування, але вже по обіді прийшла в офіс Абдалли Карама, щоб повідомити, що капітулює; і власник друкарні попросив її попрацювати ще трохи, доки йому вдасться знайти нового постійного коректора.

Наступного дня саме у слушний час нагодився Фарід. Пані передала йому роботу, усміхнулась і запитала, чи він є у фейсбуці, «книзі облич», як вона дослівно назвала арабською, — у місці, де вона зазвичай видобувала афоризми та відомі вислови, які потім писала на дошці. Його негативна відповідь була рішучою, він ігнорував подібне — не хотів відкриватись і давати будь-який доступ до свого приватного життя. Пані пішла, так і не зрозумівши, що він має на увазі під «приватним життям»: вона була щаслива оголосити про народження першого внука на своїй сторінці й лайкала кожного, хто розділяв з нею цю радість. Вона продовжувала дивитися на Фаріда Абу Шаара з-за свого столу, а наступного дня написала на зеленій дошці вислів Віктора Гюґо: «Жінка поєднує реальну силу та оманливу слабкість».

Фарід Абу Шаар не просто не знався на комп’ютерах та соціальних мережах — усе в його зовнішності відгонило старомодністю, хоча йому було не більш як тридцять, що не сховалося від очей Абдалли Карама, коли він уперше прийняв його в друкарні й позбавив надії видати книжку. Його костюм був пошитий із сірої картатої тканини, яку можна було знайти хіба що у кравця з якогось закинутого кварталу, котрому одного разу пощастило дешево купити англійське костюмне полотно, і він узявся переконувати своїх нечисленних клієнтів убратися в цей «натуральний» матеріал. Він носив широку червону краватку, зачісував назад волосся і говорив з такою природною літературною красномовністю, наче читав зі старої книги. Коли Дудуль запитав його, чи добре він володіє арабською, Абу Шаар відповів, наче його образили, що він «народжений у мові племені Таґліб», і спадкоємець друкарні зрозумів, що він має на увазі, але не збагнув згадки про плем’я, яке заснувало ринок Оказ та одним із перших підтримало Пророка Мухаммеда.

У день, коли йому запропонували роботу коректора, Фарід гадав, що однозначно відмовиться від неї, але потім трохи завагався, коли нашвидку оцінив своє становище: він живе з матір’ю, останній, хто залишився з нею в домі їхньої родини після того, як його брати одружились і оселилися зі своїми сім’ями окремо. Вона витрачала на нього частину своїх заощаджень, але заперечувала це перед його братами, кажучи, що це він дає їй гроші, а не навпаки, адже він працює і має дохід. Фарід працював нестабільно і за маленьку зарплату: на вітринах магазинів та книгарень у Форн аш-Шеббаку, де мешкав, він вішав оголошення, що дає приватні уроки для школярів, і батьки не барилися телефонувати йому, скаржачись на низькі оцінки дітей.

1 ... 12 13 14 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Надруковано в Бейруті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Надруковано в Бейруті"