Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Глава 5 – Помічник.

– Ларі… – протягнула я задумливо. – А взуття в нагів є?

– Ларі? – Перепитав чоловік, а я ледь не закотила очі. Буквально кілька секунд тому я до нього так само зверталася, все було нормально.

– Ти ж не заперечуєш, якщо я тебе так називатиму? – Стрільнувши в чоловіка поглядом і поплескавши віями, лукаво посміхнулася я.

– Не заперечую… – як під гіпнозом видихнув Ларі, а я ще більше розцвіла. Все-таки приємно, коли чоловік, нехай і з хвостом, так реагує на легкий флірт.

– То як щодо взуття?

– У столиці, гадаю, можна десь знайти взуття, але у Храмі… – невпевнено пробурмотів він, і посмішка з мого обличчя повільно сповзла, змінившись зневірою. Лісом бігати без взуття я вже точно не зможу. – Не переймайся, я щось придумаю і зроблю для тебе взуття на перший час.

– Точно, – посміхнулася я.

Наступні хвилин десять ми обговорювали, з чого можна буде зробити підошву і як краще робити взуття. Я намалювала чоловікові зразковий ескіз, трохи кривуватий, земних балеток і розповіла про колишню моду на літні чоботи з мережива. Чоловік слухав мене уважно, але не встигла я договорити, як він втік, навіть не попрощавшись. А в мене такі плани на нього були! Ну, нічого, ще прийде.

Махнувши на все рукою, я, прихопивши з собою штанці та блузку, вирушила у ванну кімнату приводити свій зовнішній вигляд до ладу, уявного згадуючи всі лайки. Ось не могла я вчора випрати свої трусики та піжаму? Не без рук ж! А то, розімліла у воді і нічого більше не бачила, а сьогодні я що вдягну?

Зітхнувши, я почала вмиватися, та так і завмерла, коли мою увагу привернули складені на одній із полиць речі. Мої абсолютно чисті речі. Розплющивши очі, я видихнула, а потім задумалася. По всьому виходило, що невідомий «доброзичливець» заходив до моєї кімнати, коли я спала, і виправ речі. Але хіба це нормально, коли хтось пере ночами чужі труси?

Ранкові процедури проходили в активній мозковій діяльності. Мене не залишало відчуття, що за мною стежать і це неймовірно напружувало, буквально нервувало. Зрештою, свої речі я не чіпала, страшно ж, краще без трусів походжу.

– Я приніс ваш сніданок, шаса, – видихнув наг неупереджено, як тільки я опинилася в кімнаті, налякавши мене до чортиків.

Здригнувшись усім тілом, я обурено дивилася на чоловіка, вже відкривши рота, щоб вилаяти його.

– Вибачте, я не хотів налякати вас, – явно зрозумівши мої наміри, спокійно промовив він. - І без дозволу входити теж не хотів, але ви не відповідали, от я й подумав, що з вами щось трапилося, – закінчив чоловік, а в мене по хребту табунами забігали мурашки. Це він так натякає, що зі мною може щось трапитися?

– Ясно, – кивнула я, вирішивши поки що не нариватися і розвідати обстановку. – Дякую.

– Смачного.

Як тільки чоловік вийшов, я сіла за стіл, подумки продумуючи план подальших дій. Спочатку варто було, звичайно ж, дізнатися, хто вночі пробрався до мене в кімнату, а далі вже зайнятися навчанням. Ось не можна було мені якісь знання відразу при переході в інший світ у мозок засунути, щоб я могла одразу зайнятися справою? Ні, мені навіть для простого розуміння чужої мови треба було мозок налаштовувати. Цікаво, я розумітиму ще когось крім нагів?

Ковтнувши, я відсунула від себе тацю з порожніми тарілками. Їсти й не дивитися на те, що їм уже входить у мене в звичку, ніби я теж перетворююся на дику змію без почуттів.

Так, досить хандрити, я сильна і з усім упораюсь. Ось зараз знайду Сана і почну свій допит!

Шукати нікого не довелося, не встигла я відчинити двері, як на порозі з'явився Сан – незворушний і зосереджений. Цікаво, він просто так прийшов чи чогось хоче?

– Я можу зайти? – Уточнив чоловік.

– Звичайно, я саме йшла тебе шукати, – кивнула я у відповідь, трохи примруживши і пропустивши чоловіка в кімнату.

На кілька секунд у кімнаті повисла тиша, чоловік розглядав мене, я його, намагаючись зрозуміти, чому він так поводиться? Щось було таке в його погляді, стиснутих губах і напруженій фігурі. Складалося враження, що я десь нашкодила, причому капітально!

– Говори прямо, – зітхнула я, адже тиша напружувала.

– Вибач. Я хотів попередити, що сьогодні знайомство із мешканцями Храму скасовується.

– Щось трапилося?

– Нічого серйозного, не варто турбуватися.

Та я, як би, не турбувалася…

– Добре. У мене теж є питання, – випалила я, помітивши, що чоловік має намір піти. Дізнатися б, що в нього в голові. Може, ми потоваришуємо, і він ще сам допоможе мені дістатися захисного куполу і вийти за його межі. – Хто вночі був у моїй кімнаті?

– Про що ти?

– Речі, в яких я була вчора, хтось виправ і висушив, – холодно промовила я, ледь не скривившись, ось точно зараз була схожа на нагів. – Вночі.

– Такого не може бути! – Випалив чоловік, починаючи крутитися в різні боки.

Від гріха подалі я трохи відійшла, дивлячись на його шалені метання, зовсім нічого не розуміючи. І чого він так збентежився? Знайшли б чудо помічника та провели б виховну бесіду. Я, звичайно, страшна в гніві, але не шкодитиму нікому.

– Шас Шархісан, – тихо промовила я, навмисне переходячи на офіційне звернення. Мало, може, ще образиться, якщо я просто «Сан» скажу, а в такому неврівноваженому стані це явно буде не на мою користь.

– Де ваші речі? – Прошипів він, дивлячись на мене шаленими очима.

Утиснувшись у стіну, я тремтячим пальцем вказала на ванну кімнату. Життя моє мені дороге, так що, якщо йому так потрібні мої речі, нехай забирає, я зовсім не жадібна! Ларі ж пообіцяв мені нові трусики, а ці я все одно носити не збиралася. Ось навіщо вони Сану? Чи йому потрібна моя піжама?

– Цього не може бути… – почула я невиразний голос чоловіка, задкуючи до дверей. Ну його, краще з охоронцем почекаю, коли він прийде до тями. Хоча, навіщо чекати? Краще прогуляюся і нічого, що босоніж – це навпаки, дуже корисно, плоскостопості не буде! – Не може бути…