Читати книгу - "Хибні мрії, Ліана Меко"

Її очі фокусуються на обличчі Ігоря, змушуючи останнього нервово проковтнути. Вона дивиться на нього через плече, з-під чубчика, що падає на очі, і не відразу розуміє, кого бачить. До неї доходить нестерпно повільно. Вона моргає, хмуриться, потім, коли, мабуть, усвідомлення осідає в її голові, нарешті повертається до Ігоря корпусом. В її очах стільки болю, зневіри, нерозуміння і чомусь страху, що Ігореві і самому стає боляче.

У ту ж мить Ігор відчуває рух ззаду. До зали входить Михайло Андрійович, секунду здивовано дивиться на Ігоря, не розуміючи, чому той застиг у дверях. Але побіжно оглянувши зал і помітивши завмерлу статуєю з широко розкритими очима Кіру, все зрозумівши, хмикає.

- Ну, що ти встав? - Звертається до Ігоря не запитливо, а скоріше з докором, - Іди. Давай-давай. - підштовхує Ігоря вперед, немов штовхаючи його на ешафот, і з якимось знущанням спостерігає за ним. Іди, мовляв, пожинай плоди.

Ігор судорожно ковтає і на ногах, що не гнуться, йде і Кірі. Він бачить очі дівчини, що дивиться на нього - немов тварина, що виходить кров'ю, на свого мучителя. І відчуває, як щось гірке та кігтисте заважає йому дихати. Її погляд боляче дряпає його нутрощі, вивертає його навиворіт. Ігор змушує себе прокинутися, придушити прокляте хвилювання, і підходить до неї майже впритул.

- Кіра… - Насилу ворочаючи язиком у пересохлому роті, хрипко вимовляє Ігор. Дівчина здригається і відводить очі. З благанням дивиться на тренера, ніби очікуючи порятунку. Ігор чує за спиною шумне зітхання.

- М-та-ак ... Що ж, давайте почнемо тренування. Вишиковуємося у дві шеренги. - Простягає тренер та Ігореві нічого не залишається як, наостанок з болем глянувши на дівчину, неохоче відвернутися і стати в передню шеренгу.

Усю першу годину розігріву Ігор відчуває на собі погляди. Здивовані, засуджуючі, злі, заздрісні. Але скільки він не обертається назад, жодного разу не ловить погляду Кіри. Вона не дивиться на нього. Тільки на тренера, або в підлогу, ховаючи очі за довгим чубчиком. Їй боляче на нього дивитись. Вона не розуміє, що відбувається.

Ігор міг би прийти до неї додому, він знав лише номер будинку та під'їзд, але він міг би почекати її, зустрітися перед тренуванням, поговорити, порозумітися. Він міг би, і так, напевно, було б правильно. Але він злякався. Побоявся, що вона не слухатиме, втече. А звідси вона не зникне. Він поговорить із нею після тренування. Так все правильно. Він не дасть їй звідси піти, не поговоривши і не прийнявши його вибачення. Він підійде до неї після закінчення занять і прямо скаже, який він дурень і як винен, і як він потребує її.

Ігор прокручує та прокручує в голові їхній можливий діалог, морально готуючи себе, але його планам не судилося збутися. Настає час спаринг-тренування і Михайло Андрійович, розбиваючи дітей на пари, нарешті доходить до Ігоря. На секунду замислюється, а потім, розтягнувши губи в незрозумілій усмішці, вимовляє фатальне: «Ігор-Кіра».

Прокляття. Для чого він це робить? Ігор кидає на тренера запитливий погляд. Той дивиться глузливо, але з цікавістю, чекаючи на їхню реакцію. Мов ставить якийсь жорстокий, зрозумілий тільки йому експеримент. Ігор переводить погляд на Кіру.

Очі на зблідлому обличчі здаються величезними темними дірками. Вона бігає очима від тренера до Ігоря, дихає важко та часто, стискаючи кулаки у безсилому розпачі.

– Ну. - Відзивається тренер, бачачи, що двоє його учнів не поспішають виконувати його вказівку. – Вперед. Відпрацьовуємо лоу кік та удар ногою з розвороту. - Додає Михайло Андрійович, складає руки на грудях і вдоволено посміхається.

Яка іронія. Лоу кік і удар з розвороту. Саме з цього все почалося. Цим же має й закінчитись, розставити все по місцях. Ігор приречено хитає головою і прямує до Кіри. Дівчина не рухається з місця, свердлячи поглядом тренера, і, напевно, сподіваючись на те, що той скасує свій бездушний експеримент, але тренер продовжує стояти, запитально піднявши брову, і Кіра здається.

Вона глибоко зітхає, наче щось вирішуючи для себе. Наче щось відключаючи у собі. Розправляє плечі, і за секунду, Ігор може присягнути, це вже інша дівчина. Її щелепа міцно стискається, очі дивляться спідлоба, немов бажають спопелити все довкола. Вона ніби відключає свої почуття, заштовхує розгубленість і образу кудись углиб.

Без сумніву, вона не рада подібному розкладу, але тепер на її обличчі не відображається жодної емоції. Вона – стіна, фортеця. Непорушна, безстрашна, холодна. Ігор шумно ковтає, дивуючись такій різкій зміні, нерішуче підходить і стає прямо навпроти дівчини. Кіра дивиться на нього, не відводячи очей і не моргаючи. Таким поглядом, ніби збирається його стратити. Ігор стоїть перед нею, ні живий, ні мертвий. Такий розгублений від її жорсткого погляду, що боїться вимовити хоч слово.

- Кіро, я... - тільки й встигає вимовити її ім'я. Тихо та невпевнено. Але дівчина різко смикає головою, даючи зрозуміти, що не бажає його слухати. Вона задирає підборіддя догори, розправляє плечі, шумно втягує ніздрями повітря і з непримиренним виглядом стає у бойову стійку.

Ігор зітхає та розслаблює тіло. Страта?

Що ж, хай буде страта. Він на це заслужив.