Читати книгу - "Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна"

придушила позіхання, показала, як розморозити ембріон, і вийшла з приміщення.

Те, що зробила Ма, Старші Брати вважали одним із найбільших злочинів.

Дороги назад уже не було.

Ма відшукала Анархію, наступною зупинкою мала стати операційна з

полоненим армійцем. Ма не хотіла туди повертатися, від спогадів про

закривавленого її починало нудити. Але вона зробила вибір уже тоді, коли

прийшла до Анархії після «екскурсії» Белокуна й почула про те, що зробив

армієць.

Анархія розказала, що він навмисно дав себе захопити, пішов на тортури, щоб потрапити на Станцію. Ма довго не могла повірити, що хтось на таке

спроможний, а потім іще годину перетравлювала думку про те, наскільки сильно

потвори ненавидять Старших Братів. Виявилося, що в глибині її свідомості досі

жевріло переконання, що Старші Брати рятували уражених суєром, несли благо

мутованим.

Армійця навіть не забирали з операційної. Він так і лежав, прив’язаний до

столу. На місці видертого ока стирчала закривавлена пружина з подобою

монокля на кінці, голову та обличчя вкривали металеві пластини, що наче

роз’їдали плоть. У кімнаті, крім піддослідного, нікого не було. Ма подякувала

Дню возз’єднання. Більшість працівників Медичного почала святкувати, щойно

Белокун зник з очей. Ма подумала, що закривавлений непритомний, і це значно

погіршувало ситуацію. Навіть удвох з Анархією вони не подужають його

витягти. Але за її наближення чоловік розплющив єдине живе око. Ма відв’язала

його від столу й вколола транквілізатор. Якщо він справді такий, як про нього

говорила Анархія, цього вистачить.

— Ваша трава на складі за два будинки звідси, — прошепотіла вона. — За

ним корпус із дітьми. Виведіть, кого зможете. А потім підірвіть довгий будинок

із кондиціонерами, що стоїть за ним, — це найцінніша лабораторія в Медичному

відділі. Там лежать ті, хто потрапив під перший суєр. — Ма зробила паузу, намагаючись проковтнути гіркий клубок, що душив горло. — Не помилитеся. Я

хочу, щоб ви його спалили. Дощенту. Ті люди мають знайти спокій.

Чоловік ледь помітно хитнув головою.

Жінки підійшли до центральної брами, коли залунав гімн Двобогу. День

возз’єднання почався, а разом із ним — атака Армії потвор на Станцію Старших

Братів.Пролунало відразу кілька вибухів. Завила сирена, наче насувалася суєрна

буря. Ма присіла, тягнучи за собою Анархію, і вперше згадала, що лишила свої

дослідження в бараці Мамая. Її здушив істеричний сміх. Вона стільки боролася, а

потім просто забула найважливішу справу свого життя. Добре, що підписала, хоч

і не своїм ім’ям. «Іфігенія Кіммерицька», — от як віднині зватимуть авторку

трактату про суєр.

Ма потягнула Анархію до воріт. Назустріч їм із пробоїни, утвореної

вибухом, хлинули засолені. Армійці славили Бога Спалахів, перекрикуючи гімн

Двобогу. Їхні пояси були обвішані шкіряними мішечками з атеш-травою. Вони

підпалювали їх і кидали у двір. Анархія закашлялася. Якби не Ма, повалилася б

на землю. В останній записці їм наказували сховатися за кам’яною грядою на

півночі від Шейх-Елі. Для цього треба було вибігти за межі Станції і пройти

щонайменше кілька касабів відкритою болотистою місцевістю. Навіть без атаки

це було важким завданням. Ма довелося тягти Анархію, яка постійно

спотикалася. Великий живіт немов тягнув її до землі.

У загальній колотнечі Ма майже втратила орієнтири. В очі сипав пил.

Болотні випари заважали дихати, від вибухів заклало вуха. Вони таки вибралися.

Потвори їх прикрили, а свої просто не помітили. Чи не вперше Ма подякувала за

те, що Старші Брати не вважали жінок повноцінними людьми.

Лише біля скель Ма розвернулася, щоб подивитися у двір Станції. Над

Медичним підіймався стовп диму. Майже всі бараки були охоплені вогнем, а

між ними бігали живі смолоскипи — занадто маленькі, щоб бути дорослими. Ма

з гіркотою подумала, що армієць дотримався обіцянки, а вона виявилася занадто

наївною, щоб просити залишити барак із дітьми неушкодженим. Вогонь у степу

як лють та бажання помсти: його неможливо стримати.

У небі на півночі з’явилися цятки коптерів. Станція викликала

підкріплення. Армія потвор почала відступати. Від самого початку їхня атака

була приреченою. Старші Брати переважали чисельно, мали вбивчу зброю і

підтримку. На що ж розраховували армійці? Спалити будинки? Старші Брати

відбудують швидше, ніж потвори поховають трупи. До болю в очах Ма

вдивлялася в задимлене подвір’я Станції, намагаючись зрозуміти, скільки

армійців та засолених вижило. І цієї миті її скрутив біль. Ма обвила руками

живіт і сповзла на коліна. Камені боляче вп’ялися в коліна. В очах потемніло.

Вона схопила Анархію за плече, намагаючись випитати, куди та поділа сумку з

медикаментами.

Але подрузі було ще гірше. Вона лежала в розщілині й тихо стогнала, майже не реагуючи на заклики. Нарешті Ма намацала сумку й витягла

знеболювальне, але не встигла зробити укол. Скелі наповнили голоси й тупіт.

Якийсь засолений, не зупиняючись, підхопив її й закинув на плече, ніби лантух.

Його шкіру вкривали гострі мушлі, але за болем у перетиснутому животі вона їх

майже не помічала.

Вони бігли на захід, оминаючи ялгу, або ж отруйні озера. Лише в темряві

всіяний мушлями чоловік скинув її на землю і приклав до рота бурдюк із водою.

Анархію поклали поряд. Вона вся горіла. Ма торкнулася опуклого живота й

миттєво прибрала руку. Він був наче розпечена джезва.

— Їй потрібна допомога. І не ця гидота, а справжні ліки. — Ма спробувала

зупинити руку, яка намагалася запхнути в рот Анархії порцію червоної пасти.

— Ліки не допоможуть. Але Григоренко-другий розбереться, — укритий

мушлями м’яко відштовхнув Ма, але й цього вистачило, щоб вона скрутилася від

нападу болю. Зігнутися навпіл не вийшло: заважав живіт, що був твердим і

відчутно збільшився. І це лише за добу. Ма не хотілося думати, що буде за кілька

днів. — Не хочеш юшан, не хочеш атеш-трава, візьми це. — Чоловік забив у

глиняну люльку якусь суміш, розкурив