Читати книгу - "Засліплення"

Галасу здіймали тут, як на Фішерле, аж надто багато. Замість «Слава чемпіону!», люди кричали «Каліка!» А чому вони складали славу саме каліці, він не міг збагнути. На нього натискали з усіх боків. Краще б його менше любили, та більше поважали. Так він нічим не поживиться. Ось уже хтось стискає його пальці. А тепер йому вже не втямки, де в нього горб. Красти однією рукою дуже небезпечно.

— Людоньки! — гукає він. — Ви надто мене любите!

Зрозуміли Фішерле лише ті, хто стояв зовсім поруч. Розуміння до його слів не виявив ніхто. Його напоумляли штурханами під бік, переконували копняки під зад. Він щось скоїв, якби ж тільки знаття — що. Може, його вже схопили? Він глянув на свою вільну руку. Ні, в чужих кишенях вона ще не побувала. Він-бо завше знаходив там усілякі дрібниці — носові хустини, гребінці, дзеркальця. Зазвичай Фішерле їх прихоплював, але потім, на зло господарям, викидав. Але цієї хвилини в його руці — яка ганьба! — нічого не було. І що це людям ударило в голову — хапати його без провини? Він ще нічого не вкрав, а вони вже стусають його ногами. Згори товчуть кулаками, знизу — носаками, а бабенції — ті, звісно, щипають за горб. Йому, щоправда, не боляче, бити ці бельбаси ні в біса не тямлять, у «Небі» їх могли б навчити цього діла задурно. Та позаяк наперед ніколи нічого не знаєш, а на вигляд новенькі уже не раз виявлялися насправді ще й якими зухами, Фішерле заходився жалісно кричати. Звичайно він не говорив, а каркав, та коли треба було, як оце тепер, голос його нагадував крик немовляти. І витривалости йому теж не бракувало. Жінка, що стояла поруч, почала стурбовано озиратися. Вона залишила вдома дитину. Тепер жінка злякалася, що мале подалося вслід за нею й заблукало серед людей. Вона марно шукала його очима й вухами, заспокійливо прицмокувала язиком, немовби стояла над дитячим візком, і кінець кінцем угамувалася й сама. Решта в натовпі не схотіли приймати немовля за грабіжника й убивцю. Вони боялися, що їх скоро відіпхнуть, — напирали ж бо добряче, — й поспішали. Били вони вже не так дошкульно й щоразу рідше влучали. Але в коло пропихалися нові і з тим самим наміром. Одне слово, задоволеним Фішерле аж ніяк не був. Якби він схотів, то скараскався б цієї ватаги завиграшки. Досить було сягнути рукою під пахву й жбурнути поміж них банкноти. Може, саме на це вони й сподівалися. Ну звісно, то крамар, егоїст, гадина потайна, то він підбурив людей, і тепер вони хочуть його грошей. Фішерле міцніше притис до себе руки, обурений нахабством, що його нині начальство мусить терпіти від своїх підлеглих; він не терпітиме, він витурить ту гадину в три шиї, вона вже звільнена, він однаково її звільнив би, і Фішерле вирішив упасти як мертвий. Якщо ці харцизяки заходяться обшукувати його кишені, він довідається, чого вони від нього хочуть. А якщо вони його не обшукуватимуть, то розбіжаться — він-бо мертвий.

Проте його план легше було скласти, ніж здійснити. Він спробував упасти; горб зачепився за коліна людей, які стояли довкола. Його обличчя вже помирало, криві ноги підітнулися, замість рота, що був надто малий, дух виходив носом, щосили склеплені очі, застиглі й згаслі, розплющилися, — всі ці приготування виявились передчасними. Через горб його план провалився. Фішерле чув, за що йому дорікають. Шкода сіромахи барона. Перлове намисто цього не варте. А отой жахливий переляк молодої баронеси. Тепер у жінки знівечене все життя, залишилася без чоловіка. Може, візьме собі нового. Присилувати її ніхто не присилує. Карликам дають двадцять років. Треба повернути смертну кару. Калік треба винищувати. Всі злочинці — каліки. Ні, всі каліки — злочинці. На вигляд такий собі дурник, безневинний сільський чупрун. Краще б ішов десь працювати. Навіщо ж виривати в людей із рота шматок хліба. Що він з тими перлами робитиме, каліка нещасний, та й отой жидівський ніс не завадило б укоротити. Фішерле був лютий, мов чорт, про перли ці люди розмовляли, як сліпі про кольори! Якби ж він те намисто тільки мав!

Цієї миті чужі коліна раптом розступилися, звільнивши його горба, і Фішерле нарешті впав на землю. Згаслими очима він з’ясував, що його облишили. Ще коли його обкладали лайкою, йому здалося, ніби налягати стали не так. Вигуки «Каліка!» лунали ще гучніше, але вже з боку церкви.

— Ось бачите, — докірливо промовив він, підводячись і поглядаючи на кількох останніх своїх прибічників, які ще стояли поруч.

— Той, кого шукають, — там!

Вони звернули свої погляди туди, куди показала його правиця, — на церкву; лівою рукою він блискавично обшукав три кишені, зневажливо викинув гребінця — більш нічого там не знайшлося — і накивав п’ятами.

Фішерле так ніколи й не довідався, кому мав завдячувати своїм чудесним порятунком. На звичному місці в товаристві решти на нього чекала Фішерка, і надокучило чекати тільки їй.

Бо чистильник узагалі не помітив, скільки часу нема шефа. Чистильник міг годинами стояти на двох ногах і стільки ж часу ні про що не думати. Він не вмів ні розважатися, ні нудитись. Усі люди завжди були йому чужі, тому що вони або зволікали, або поспішали. Його будила дружина, спроваджувала з дому дружина, зустрічала дружина. Вона була йому й за годинник, і за правильний час. Найліпше вона почувалася під чаркою, тому що тоді й решта людей часу не помічали.

«Сліпий», чекаючи, розважався по-королівському. Вчорашні щедрі чайові вступили йому в голову, сьогодні він сподівався на ще щедріші. А взагалі він вийде з фірми «Зіґфрід Фішер» і відкриє — стільки він невдовзі заробить — універсальну крамницю. Вона буде величезна, десь так на продавщиць дев’яносто. Добиратиме він їх сам. Легшої, ніж дев’яносто кілограмів, не візьме жодної. Він господар і бере, кого хоче. Він призначатиме найвищу платню й відіб’є у конкурентів найважчих продавщиць. Хоч би де така з’явилася, до неї відразу дійде правдива чутка: у крамниці «Йоган Важкер» платять краще. Власник, колишній сліпий, бачить усе й усіх наскрізь. Із кожною окремою обходиться як із рідною дружиною. Після цього така продавщиця плюне на всіх чоловіків і прийде до нього. В його універсальній крамниці буде все: губна помада, справжні гребінці, сіточки на волосся, чисті носові хустини, чоловічі капелюхи, корм для