Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 1"

— Як ти думаєш, що воно все означає?

— Не знаю.

— А як ти гадаєш?

Говорячи, Макс дивився в дзеркало.

— Не можу сказати.

— Чуєш, Еле, молодець не може сказати, що він про все це думає!

— Еге ж, чую, — озвався Ел з кухні. Він відчинив низьке віконце, крізь яке передавали тарілки, й підпер його пляшкою від томатного соусу, щоб не зачинялось. — Слухай, молодче, — сказав він Джорджеві з кухні.— Стань-но трохи далі. А ти, Максе, посунься трохи праворуч. — Він розміщував їх, наче фотограф перед тим, як робити груповий знімок.

— Побалакай зі мною, молодче, — сказав Макс. — То як ти думаєш, що тут має статися?

Джордж мовчав.

— Ну, то я тобі поясню, — провадив далі Макс. — Ми хочемо вколошкати одного шведа. Знаєш такого здоровенного шведа, на ім'я Оле Андресон?

— Знаю.

— Він щовечора приходить сюди обідати, правда ж?

— Іноді приходить.

— О шостій, чи не так?

— Так, якщо взагалі приходить.

— Усе це, молодче, ми знаємо, — сказав Макс. — Побалакаймо про щось інше. В кіно ти ходиш?

— Інколи ходжу.

— Треба ходити частіше. Кіно — то чудова штука для таких молодців, як ти.

— За що ви хочете вбити Оле Андресона? Що він вам заподіяв?

— Йому й не випадало щось нам заподіяти. Він нас ніколи навіть не бачив.

— Та й побачить лише раз у житті,— докинув Ел з кухні.

— Тоді за що ж ви хочете його вбити? — спитав Джордж.

— Нас попросив про це один приятель. Просто дружня послуга, молодче.

— Помовч, — сказав Ел з кухні.— Ти до біса базікаєш.

— Та треба ж мені розважати свого молодця. Правда, молодче?

— Ти надто розбазікався, — сказав Ел. — Онде мій молодець із негром самі собі розважаються. Сидять тут у мене зв'язані докупи, мов ті подружки з монастирської школи.

— То ти бував у монастирській школі?

— Як знати, може, й бував.

— У хедері ти бував. Оце напевне.

Джордж поглянув на стінний годинник.

— Коли хтось зайде, скажеш, що кухаря немає, а як і тоді не відчепиться, підеш у кухню і сам щось зготуєш. Затямив, молодче?

— Гаразд, — сказав Джордж. — А що ви зробите з нами потім?

— Там побачимо, — сказав Макс. — Це таке діло, що наперед ніколи не знаєш.

Джордж знову звів очі на годинник. Було чверть на сьому. Двері з вулиці відчинилися. Зайшов водій трамвая.

— Здоров, Джордже, — сказав він. — Підкріпитись є чим?

— Та Сем якраз вийшов, — відказав Джордж. — Вернеться десь за півгодини.

— То я краще піду куди-інде, — сказав водій.

Джордж подивився на годинник. Було двадцять хвилин на сьому.

— Чисто зроблено, молодче, — сказав Макс. — Ти справжній джентльмен.

— Він знав, що я розчереплю йому голову, — озвався з кухні Ел.

— Ні,— заперечив Макс. — Зовсім не тому. Просто він молодець. Славний хлопчина. Він мені подобається.

За п'ять хвилин до сьомої Джордж сказав:

— Він не прийде.

Перед тим до їдальні заходило ще двоє. Для одного з них Джордж мусив піти в кухню й приготувати сандвіч з яєчнею та шинкою, якого той захотів узяти з собою. В кухні він побачив Ела, що сидів на стільчику біля віконця, зсунувши котелок на потилицю і сперши на привіконну поличку дуло обріза.

На підлозі в кутку сиділи Нік і кухар, зв'язані спиною до спини; роти їхні були заткнуті кухонними рушниками. Джордж приготував сандвіч, загорнув у проолієний папір, вклав у пакет і виніс покупцеві; той заплатив і пішов собі.

— Мій молодець на всі руки майстер, — сказав Макс. — І куховарити вміє, і все на світі. Ото буде якійсь дівчині господиня в домі.

— Он як? — мовив Джордж. — А вашого приятеля, Оле Андресона, вже не ждіть.

— Дамо йому ще десять хвилин, — сказав Макс.

Він дивився в дзеркало і на годинник. Стрілки годинника показали сьому, потім п'ять хвилин на восьму.

— Ходім, Еле, — сказав Макс. — Нема чого тут стовбичити.

Він не прийде.

— Почекаймо ще п'ять хвилин, — відказав Ел із кухні.

За ті п'ять хвилин зайшов ще один відвідувач, і Джордж пояснив йому, що кухар занедужав.

— То якого ж біса не візьмете іншого? — спитав той. — Добра мені їдальня! — І пішов геть.

— Ходім, Еле, — сказав Макс.

— А що робити з цими двома молодцями й негром?

— Та нехай собі живуть.

— Ти так думаєш?

— А певне. Ми своє відбули.

— Не до смаку мені ці сентименти, — сказав Ел. — Ти вибовкав більш ніж треба.

— Е, до лиха, — сказав Макс. — Мали ж ми якось розважатися чи ні?

— І все одно базікав ти забагато, — сказав Ел.

Він вийшов з кухні. Під його тісним пальтом злегка випиналося дуло обріза. Він поправив пальто руками в рукавичках.

— Ну бувай, молодче, — сказав він Джорджеві.— Щасливий ти хлопець.

— Ай справді,— докинув Макс. — Можеш грати на перегонах.

Обидва вийшли. У вікно Джордж бачив, як вони поминули ліхтар і перетнули вулицю. Тісні пальта й котелки робили їх схожими на коміків з вар'єте.

Джордж пішов до кухні й розв'язав Ніка та кухаря.

— Годі з мене цих витівок, — сказав Сем, кухар. — Годі, аж по саму зав'язку!

Нік підвівся. Йому ще ніколи не затикали рота рушником.

— От тобі й маєш, — мовив він. — Що це за чортівня? — Він намагався вдавати хвацького хлопця.

— Вони хотіли вбити Оле Андресона, — пояснив Джордж. — Думали його застрелити, коли він прийде сюди.

— Оле Андресона?

— Атож.

Кухар обмацав кутики рота пучками великих пальців.

— Вони пішли? — спитав він.

— Так, — відповів Джордж. — Пішли вже.

— Не подобається мені все це, — сказав кухар. — Ой як не подобається.

— Слухай-но, — мовив Джордж до Ніка. — Сходив би ти до Оле Андресона.

— Гаразд.

— Не встрявайте ви в це діло, — обізвався кухар Сем. — Краще сидіть собі нишком.

— Коли не хочеш, не ходи, — сказав Джордж.

— Встрянете в цю халепу, то добра не ждіть, — правив своєї кухар. — Сиділи б собі нишком.

— Я піду до нього, — сказав Нік Джорджеві.— Де він живе?

Кухар відвернувся.

— Дітлахи завжди гадають, що вони розумніші за всіх, — пробурчав він.

— Він живе в мебльованих кімнатах місіс Хірш, — відповів Джордж Нікові.

— То я піду туди.

Вуличний ліхтар світив крізь голе віття дерев. Нік пройшов понад трамвайною колією і від другого ліхтаря звернув у бічну вуличку. Мебльовані кімнати місіс Хірш були через три будинки за рогом. Нік зійшов на ганок і натиснув кнопку дзвоника. Двері відчинила якась жінка.

— Оле Андресон тут живе?

— Ви хочете його бачити?

— Так, якщо він удома.

Слідом за жінкою Нік піднявся сходами і пройшов у кінець коридора. Жінка постукала в двері.

— Хто там?

— Тут хтось хоче