Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лікарня на відлюдді 📚 - Українською

Читати книгу - "Лікарня на відлюдді"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лікарня на відлюдді" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 129 130 131 ... 159
Перейти на сторінку:
Чоловік у розстібнутій шкіряній куртці, що сидів на передньому пасажирському місці, запалив.

— Чуєш, Жане, — почулося ззаду, — я піду домовлюся з таможнею, бо годину стоятимемо.

— Сядь, не смикайся, — відповів той, — кудись поспішаєш?

— Та куди мені поспішати...

Той, кого назвали Жаном, витяг мобілку і, набравши номер, спитав:

— Алло! Вікторе? Що там у тебе?.. Ага... Ну, гаразд. Нікуди не подінься, будь там. І не лови ґав. Ну, все...

Передня машина проїхала пропускний пункт, і джип посунувся на одну вперед. Знову почало сніжити.

Це був кордон України з Польщею.

***

У сьомій палаті стояла тиша. Три пустих застелених ліжка та два, на яких спали хворі. Біленький не спав. Він був накритий майже з головою. Півгодини тому пішла медсестра, яка знову заходила подивитися до нього, але він лише ритмічно сопів. Більше вона не прийде.

Стягнувши ковдру донизу, він потягся рукою під койку і витяг з-під неї миску, озираючись на сплячих сусідів. Потім взяв термос, що стояв на його тумбі, й, відкрутивши кришку, налив у миску гарячої води. Здійнялася пара. Тоді витяг із тумби пляшку мінералки і відкрутив пробку. Вода засичала, і він знову боязливо озирнувся на сусідів. Наливши у миску ще й мінералки, Біленький спробував воду рукою. Очевидно, результат його задовольнив. З-під подушки він витяг маленьку картонну пачечку лез для гоління і, перекинувшись на спину, деякий час лежав нерухомо, дивлячись у стелю. Потім, затиснувши лезо у покалічених, місцями чорних пальцях правої руки, які не хотіли згинатися, щосили чиркнув лезом по зап'ястю лівої. По руці слабким струмочком побігла кров. Розкривши широко очі, він якусь мить спостерігав цю картину, а потім, зібравшись із духом, чиркнув ще раз. Тепер уже чвиркнуло потужно.

Скривившись від болю, Біленький перевернувся на живіт і опустив руку в миску з водою. Вода швидко почервоніла від крові.

Оксана, яка куняла на сестринському посту біля увімкнутої лампи, накинула на плечі кофту і потягнулася, а потім підвелася й пішла до другої палати, де почався якийсь рух. Там лежав післяопераційний хворий. За п'ять хвилин вона вже поверталася на пост і, проходячи повз двері сьомої, зазирнула й туди. Там стояла тиша — всі спали, включно з Біленьким. Однак щось їй не сподобалося. Марно напружуючи погляд у темряві, вона клацнула вимикачем.

Те, що побачила медсестра, виглядало жахливо. Біленький лежав на спині, опустивши руку до миски з чимось червоним, що лилося через край. Такі ж калюжки були розхлюпані й по підлозі. Скрикнувши, вона кинулася назад, до маніпуляційної. Руки її тремтіли, коли відчиняла замок на дверцятах шафи з НЗ. Схопивши бинт, смикнулася назад, до палати. Почувши рух, із кімнати персоналу вилізла заспана Соня.

Від спроб надати допомогу Біленький прийшов до тями. Він смикався на койці, видираючи в них руку, і кричав:

— Ідіть геть! Пустіть мене! Пустіть мене!!! Не дам!

Оксана та Соня були перемащені кров'ю, яка продовжувала текти з руки та розбризкуватися по стінах та ліжках. Але сили нещасного скінчилися. З допомогою сусіда, який прокинувся, Біленького скрутили і замотали руку бинтом.

— Дзвони на «швидку», — видихнула вкрай захекана Оксана, — нехай ургентного везуть. І чергового лікаря сюди!

Сестра, яка чергувала по травматології, хутко побігла дзвонити, а Оксана витягла флакон розчину з НЗ і приєднувала до нього крапельницю. Раптом прибігла Соня, що залишалася у палаті:

— Він що, ненормальний якийсь? — почала вона. — Я кажу йому: не здирай — а він здирає... Я кажу: для того зав'язали, щоб кров не текла, — а він...

— Чорти би забрали... — Оксана, схопивши штатив із системою, смикнулася знову до палати.

Біленький розмотував останні тури бинта, а по руці знову текло.

— Що ти робиш?! — закричала медсестра не своїм голосом. — Зовсім здурів?

Усі разом вони навалилися на нього вдруге і замотали руку наново.

— Давай рушники, — командувала Оксана, — бо нічого зробити не дасть...

— Ідіть ви на хер! — ревів Біленький. — Пустіть мене!! Я здохнути хочу!!! Розумієте ви? Здохнути! Скоти! Сволочі! Перестаньте мене мучити!

Його руки прив'язали рушниками до койки, і Оксана, наклавши джгут на здорову кінцівку, вколола у вену. Розчин пішов струнно. Інша сестра принесла апарат для вимірювання тиску і зараз накладала манжетку, збираючись міряти тиск.

До палати увійшов Сивокінь. Саме йому «пощастило» бути черговим по лікарні цієї ночі.

— Ого... — промовив він. — Оце так...

— Це вже не «ого», — обертаючись, сказала Оксана, — «ого» було десять хвилин тому.

— Який тиск? — запитав він.

— Вісімдесят на сорок, — відповіла Оксана.

— А хірургів ваших кликали?

— Вже викликали, зараз привезуть.

— А коли він...

— Пішшшов... ти-и... н-на-а-а... — засичав до завполіклінікою Біленький і, немов в'юн, закрутився на ліжку.

— Та лежи ти спокійно!!! — заверещали обидві сестри, притискаючи хворого, але було пізно. Навколо голки, що стирчала з його передпліччя, почала надуватися ґуля.

— От, зараза, вену проколов, — мало не плакала Оксана, — де я тепер вколю?

— Давай ось тут, на кисті спробуй, — підказувала друга.

— Соню, біжи до реанімації, за лікарем!

Санітарка розкарячено побігла по коридору, а сестри намагалися вколоти у вену в іншому місці. Біленький смикався та сипав матюками.

***

Медвідь увійшов до палати, зав'язуючи халат. По дорозі йому вже все розповіли.

— Давайте на каталку і до перев'язочної, — скомандував він.

— Не поїду! — хрипів Біленький. — Нікуди не хочу. Йдіть усі...

— Помреш, — сказав Ілля, — якщо не зробити, що належить.

— І помру, — відповів той, — я так хочу...

— А що за сморід? — запитав Ілля. — Звідки це?

— Під себе пішов, — пояснила Оксана, — і перестелити не дає...

— Усе,— сказав Ілля, — припиняємо цей дитячий садок. — Хворого до перев'язочної! Разом із системами і гімном! Хутко!

Біленького відв'язали, переклали на каталку і повезли. Він вже не пручався і більше мовчав, увесь зм'якнувши. Розрізавши пов'язку, Ілля вколов у рану новокаїн і взяв на затискачі пошкоджені судини. На системі міняли флакони. Під'єднали ще одну. Біленький закотив очі й часто, поверхнево дихав. Щур міряв тиск.

— По нулях, — сказав він, — догралися... Усі давай струйно! Преднізолон!

Перев'язавши в рані дві судини, а у третю вставивши катетер, Ілля під'єднував ще одну систему для створення тиску в кров'яному руслі хворого.

1 ... 129 130 131 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лікарня на відлюдді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лікарня на відлюдді"