Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Золотий Ра, Іван Іванович Білик 📚 - Українською

Читати книгу - "Золотий Ра, Іван Іванович Білик"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Золотий Ра" автора Іван Іванович Білик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 129 130 131 ... 148
Перейти на сторінку:

Перський вивідник, який нещодавно надіслав зі Спарти звісточку, повідомляв, нібито спартанським царям стало відомо ще заздалегідь, що Цар царів лаштується війною на Елладу, а про це міг повідомити тільки приголублений спартанський утікач. Хтось надіслав до Спарти писальну дощечку, на воску якої не було нічого написано. Всі непорозуміло розглядали дивний дарунок невідомого співвітчизника, всі розводили руками або сміялись, а збагнути ніхто нічого не міг. І тут донька покійного царя Клеомена й дружина молодого царя Леоніда Горго нагадала своїм родичам про Гістіея Мілетянина, який двадцять років тому прислав співвітчизникам заклик до повстання, написаний на тім'ї якогось горбаня.

Цар Леонід нібито засміявся, розважений дотепом своєї юної Горго, та коли дощечку обшкребли від воску, на ній справді виявилася не знати ким написана грамота.

«Чи не Демаратових це рук діло?» — дедалі частіше запитував сам себе Артабан, але нікому не зважувався про це говорити, хотів спочатку застукати спартанця на гарячому, бо не любив порожніх слів. Колись майже те саме запитання поставив був його вже теж покійний брат Артафрен Гістіею Мілетянинові, Гістіей утік, а потім Персію десять років тіпало через нього.

Артабан довідався від своїх вистежників у Фівах, що аристократи й пов'язані з Азією та Єгиптом багаті купці хотіли б здати місто персам, але обрана голосуванням рада стратегів рішуче настроєна оборонятись, бо на допомогу нібито поспішають евбейці та кінний полк беотійських Фів.

Можливо, думав Артабан, це стало відомо й Демаратові, тож він підмовляє царя почати приступ міста, поки там гору не взяли прибічники персів. А якщо на допомогу цим Фівам прийдуть Фіви Беотійські, ми можемо застряти тут до зими, а наші кораблі виявляться в тутешній затоці, мов у зашморгнутому мішку.

Все тепер залежало від Хтайарші, який сам тямив мало, а брався за багато дечого.

Артабан заслав у Фіви ще трьох своїх людей, які під виглядом утікачів з Фер і Ларіси мусили підстьобнути нерішучих заколотників, а також посіяти сумніви в серцях стратегів і по можливості швидше розколоти їхні лави.

Перші наслідки з'явилися вже на третій ранок. Відразу після сходу сонця в місті знявся гомін, а в бійницях надбрамної вежі стало видно менше щитів. Перси чули гомін до полудня, але ніхто з них навіть приблизно не знав, хто на кого кричить і чому опівдні все раптом утихло.

— Брязкоту зброї не було чути, — сказав Артабан. Це його дивувало й потроху виводило з терпіння. — Невже схопили тих моїх трьох людей?..

Багатий досвід і життєва мудрість підказали йому правду. Надвечір з бійниць надбрамної вежі фіванці викинули трупи всіх трьох засланих у місто підбурювачів, а заодно і їхні натоптані золотими статерами й даріками гаманці.

Хтайарша заходився вимагати від свого брата, воєводи піших полків Масішти, нарешті взяти Фіви приступом і йти далі на південь, де були найбільші й найбагатші еллінські міста. Тоді Артабан розкрив цареві свій задум і попросив зачекати з приступом ще трохи.

— Якби я діяв за твоїми порадами, то досі сидів би в Сусах і Парсастахрі, а вавілоняни, єгиптяни та фінікійці розшарпували мою державу, мов шакали безрогу корову! — розсердився цар.

Артабан міг би нагадати небожеві, що повстання після смерті Дар'явауша придушили Мардоній, Утана та він, Артабан, але небіж змалку не звик прислухатися до думки інших.

І все-таки Хтайарша згодився ще трохи постояти під цими нікчемними Фівами, він сказав:

— Хай буде по-твоєму. Просто я вирішив дочекатися тут своєї матері та інших персіянок з її почту.

Курушева донька Атосса й дотепер користувалася незрозумілим впливом на свого сина, можливо, через те, що зуміла колись умовити власного чоловіка, Дар'явауша, аби той призначив спадкоємцем престолу її сина Хтайаршу, хоча за звичаєвим правом престол мав посісти найстарший царевич — син від першої дружини Артобадзан.

Хтайарша знайшов несподівану підтримку в спартанського вигнанця Демарата. Колишній цар Спарти вважав, що коли престол відійде до сміливого й розважливого Артобадзана, то Елладі в майбутній війні з Персією загрожує неминуча смерть. Він старанно переконував уже хворого Дар'явауша, який посилено готувався до походу на Афіни, Спарту та інші еллінські міста, що найбільше прав на перський престол має син Атосси Хтайарша, бо дідом йому доводився сам Батько персів — Куруш, це дуже важлива обставина для спадкоємця престолу.

Так Дар'явауш незадовго до смерті призначив своїм наступником третього за старшинством сина, а вже Атосса постаралася зробити все від неї залежне, щоб її син став насправді старшим в усій царській сім'ї.

Цим і пояснював собі Артабан любов Хтайарші до своєї перестарілої матері Атосси.

Якщо завтра чи найпізніше позавтра фіванці не пришлють перському цареві землю та воду, вирішив Артабан, то доведеться брати місто приступом, бо на той час жінки напевно прибудуть із Терми й примхливий небіж не схоче тут більше лишатись ані дня.

Він про всяк випадок наказав воєводі полку «безсмертних» Відарні, синові старого Відарни, бути готовим до приступу. Артабан умисне знехтував царевого брата Масішту, який міг призначити для цього не «безсмертних», а списоносців чи зовсім інший полк. На те Артабан мав свої причини, мав також і права, бо ще від часів свого брата лишився другою після царя особою в царстві.

Артабан провів неспокійну ніч, але ранок його цілком винагородив за неспокій, — так боги влаштували життя.

Перед світанком у місті було чути схвильовані голоси та брязкіт заліза об залізо, гамір знімався то за брамою над берегом, то за брамою біля гір, аж поки нарешті знову все втихло, як і минулого разу. Лежачи в своєму шатрі на найближчому до мурів горбі, Артабан подумав, що сьогодні можуть викинути з бійниць і решту засланих ним у місто людей, але боги все повернули йому на щастя, певно, скучили за смачним димом урочистих жертв.

Тільки-но маги в перському стані вдарили в священні тулумбаси, вітаючи схід сонячного божества, як протягло зарипіла міська брама під

1 ... 129 130 131 ... 148
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золотий Ра, Іван Іванович Білик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Золотий Ра, Іван Іванович Білик"