Читати книгу - "Секретний фарватер, Леонід Дмитрович Платов"

— Руїни дота, — поправив Ривчун, здивовано глянувши на Олександра.

Вони обминули руїни дота.

— А тут, по-моєму, стояла одна зловредна батарея прожекторів.

І це було так. Навколо потрісканих, зсунутих набік бетонних плит густо розрослися бур’ян і м’ята.

— Десь тут мас бути і маячок, — у роздумі сказаз Олександр, озираючись на всі боки.

— Був маніпуляційний знак воєнного часу.

— Ну, правильно, — пробурмотів Олександр. — Біля самої лампи завжди темніше.

— Якої лампи?

— Так кажуть. Біля маяка. Поблизу нього і ховали Вінету.

— Виходить, ви вже бували тут? — спитав Ривчун трохи ображено. — А я стараюсь, пояснюю.

— Ні, на цьому березі не бував, — відповів Олександр. — Але одного разу довелося цілу добу просидіти напроти — отам!

І пейзаж повільно, як обертова сцена, повернувся перед ним на своїй осі.

Олександр уже бачив одного разу цей пейзаж — тільки дуже давно і в іншому ракурсі. Берег, на якому вони стоять з Ривчуном, був у руках ворога. Юнга, “гострозорий всієї Балтики”, стежив за берегом материка у бінокль, ховаючись у кущах на одному острівці.

Минула доба, сповнена тривоги і чекання, і на світанку, в жовтій шаруватій імлі, недалеко від катера Шубіна виплив підводний човен Цвішена…

Так, без сумніву, це сталося саме тут! Звичайно, Вінета має бути десь поблизу.

Та Олександр забув, що все це відбувається в шхерах, двоїстих, потаємних, часом навіть підступних. Шубін, морщачись, називав їх “країною міражів”, а командир острівної бази на Лавенсарі — “шкатулкою із сюрпризами”.

По телефону комдив дозволив Олександрові лишитися ще на три дні, щоб продовжити пошуки.

Через кілька годин приїхали із загону військові інженери. Разом з Олександром і Ривчуном вони облазили на колінах кожен острівець у затоці. Ніяких слідів колишньої таємної стоянки!

А островів дев’ять, і всі вони — гранітні. Висадити граніт? Вибухи могли спричинитися до небажаної дипломатичної метушні, викликати міжнародні ускладнення. Адже державний кордон проходить якраз через затоку. Пошуки і так треба провадити по можливості тайкома.

Наприкінці третього дня обговорили наслідки. А що, власне, обговорювати? Наслідків нема.

Гаряче обговорювали спеціальні пристрої на зразок міношукачів, похитуючи головами, говорили про те, що доведеться просити дозволу в Ленінграді, а то й у Москві, висловлювали резонні побоювання, що до осені вже нічого не встигнеш і, очевидно, доведеться відкласти пошуки до наступного літа.

Олександр похмуро мовчав.

— Адже ти новачок у таких справах, — сказали йому. — А в шхерах на кожному кроці можна камуфлетів чекати. Кордон? Не лише в тім річ, що кордон. У цих місцях фашисти перебували довго. Отже, треба після них багато чого перевірити, оглянути ще і ще раз.

Після цього господарі докладно розповіли про приховані кабелі, про досі не відновлену систему водопостачання і електромережі. При відступі вивезено всі плани, всю документацію. Відновити це не так легко.

— Подвійне дно, — зауважив один інженер. — Під ногами в нас подвійне дно. От-от земля розколеться або ніде тріщинами. — Він засміявся.

— Діяти треба фундаментально, — сказав Олександрові другий інженер. — Уявляєте: обстукати, обнишпорити, а може і перекопати такий великий район! До речі, чому ви гадаєте, що ця колишня таємна стоянка — на острові, на одному з дев’яти островів? З таким же успіхом вона може бути і на березі материка. Тільки підступитися з суші до неї важко. Підійти можна лише з моря — аквалангістові.

І з цим також не можна було не погодитись.

На Шубіна затримка вплинула б якнайгірше. Він посварився б з інженерами і полетів скаржитися до Ленінграда, до Москви, лютував би, переконував, квапив. Та в Олександра було більше терпіння.

Ворогам дали чосу (можливо, навіть не раз, а тричі, якщо сейнер і яхта, які “заблукали”, йшли за тим же завданням, що й плигун-аквалангіст). Після цього доцільно було б причаїтися, вичікувати. А там незабаром і зима. Не полізе ж аквалангіст під лід?

Зате наступного літа до Вінети, мабуть, знову посуне низка порушників у масках і з балонами за спиною.

Отже, зустрічний пошук, як буває зустрічний бій?

Олександр уявляв собі, як гарячково нишпорять під водою пальці порушника. Дотик цих слизьких пальців гидотний і страшний. Але він, Олександр, щосили хапає їх. І над міцно сплетеними руками піднімається обличчя в зеленій воді — нерухоме скляне коло…

Тим часом же було наказано, не повертаючись у дивізіон, з’явитися на свій корабель, який уже вийшов охороняти морський кордон і саме перебував недалеко від застави Рявчуна.

— Не переживай, лейтенанте, — сказав Ривчун, проводжаючи Олександра. — Встережемо твою Вінету!..

Кораблі прикордонної служби безперервно посуваються вздовж морського кордону, перегороджуючи затоку, змінюючи через належний строк один одного. Виходить щось на зразок рухомої сталевої заслони.

Першу свою вахту на кораблі Олександр ніс як дублер при командирі.

Випало стояти “собаку”, найважчу, найнеприємнішу для моряків вахту — між північчю і четвертою годиною ранку. Звичайно в таку пору дуже хочеться спати.

Та молодому офіцерові не хотілося спати.

Ніхто на кораблі не знав, що це не перша його ніч у шхерах. Але як усе змінилося з того часу! Тоді він був всього-на-всього “штурманеням”. Нині він — штурман, хоч, правда, поки що тільки привчається до справи. Тоді, зігнувшись на баку, юнга-гострозорий тривожно вдивлявся у пітьму: чи не спалахнуть