Читати книгу - "Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта"

– Стояти!

Я навіть не надривалася і не рвала зв'язки, але дракон немов закляк, зіткнувшись із невидимою стіною. Він ще чинив опір і боровся, але я знала, що всі його зусилля марні.

Ми ж із Глібом, не змовляючись, вирушили на найвищий майданчик, на якому тривав запеклий бій.

– Стояти!

І знову дракони не змогли чинити опір нашому наказу і смішно замахали крилами, намагаючись не зрушити з місця. Так само наш наказ подіяв і на всіх інших перевертнів. Наступним наказом ми повернули всіх у  людську подобу.

І вже за пів години перед нами стояли три сотні людей, загорнутих у простирадла готелю, окремою групою юрмилися ті, що вважали себе непереможними повелителями неба та землі.

Я втомлено опустилася прямо на сходинки сусіднього будинку. Було начхати на пил, я й так забруднена з ніг до голови. Я вся тремтіла, кінчики пальців наче пронизували маленькі іскорки - приплив сили відступив і зараз найбільше на світі мені хотілося просто поспати. Однак навіть такий бажаний матрацик у готельному номері був недосяжним.

Повз проходили перевертні-вовки і поплескували мене по плечу, деякі говорили слова вдячності та захоплення. Я відчувала, що ця спільна битва стерла між нами всі видові суперечності. Мене визнали своєю.

Але це лише мала частина вовків. І як бути з іншими кішками? Ні, зараз я точно про це не думатиму.

Зрідка я бачила Гліба, він втомився не менше за мене, але не міг собі дозволити навіть такого нехитрого відпочинку, яким задовольнялася я.

Раптом біля чоловіка з'явився жіночий силует. Струнка, висока, чорнява... Катерина! Справді, це ж вона! Жінка повисла на шиї перевертня, елегантно витираючи сльози чи то горя, чи то радості, і щось белькотіла без упину. Гліб же не відштовхнув її, але поводився дуже стримано, під кінець він обвів руками навколишній хаос, натякаючи, що йому зараз не до всяких там колишніх наречених. Жінка ж круто розвернулась і пішла геть.

Я ж прикрила очі, мружачись від яскравого сонця. Але за хвилину промені світила перегородила чиясь тінь. І навіть не розплющуючи очей, я знала, кого побачу.

- Катерино? - удавано посміхнулася я. – Дякую, що попередила хлопців про засідку, – а це було вже навіть щиро.

- Не заради тебе старалася, - прошипіла жінка, роздратована, що я першою почала розмову. - Чула, що ви з Глібом розсталися. Мені так шкода...

- Розраховуєш зайняти моє місце?

– Ні, розраховую повернути своє. Ти на ньому виявилася по дурній помилці і випадково, - Катерина загрозливо нависла наді мною. - Затям це. І раджу більше не плутатись у мене під ногами.

- Настусю, якісь проблеми з цією... Допомога потрібна? - почула я з-за спини голос незнайомого перевертня.

Я розплющила очі і лінивим кивком подякувала йому.

- Ні, ми вже з кхм... Настусею все з'ясували і я вже йду, - жінка гордо скинула підборіддя і розвернулася на сто вісімдесят градусів.

– Ану стояти! - гаркнула я і навіть піднялася на ліктях. Силу наказу я не застосовувала, але Катерина і так завмерла, як укопана. – Ми ще не закінчили.

Жінка плавно повернулася і змахнула уявну порошинку зі своєї ідеальної сукні, намагаючись згладити факт її взірцевої слухняності.

- Ще раз хочеш мені подякувати? Правда, не напружуйся...

-Хочу забрати те, що тобі не належить, – відрізала я.

Жоден м'яз на моєму тілі не ворухнувся, я навіть не змінила виразу обличчя - не для більшого ефекту, а просто від втоми, - я вже звично зазирнула за Грань і, намацавши нитку штучного зв'язку з білою вовчицею, смикнула з боку Катерини.

Жінка скрикнула і впала на коліна, звільнена ж вовчиця радісно закрутилася і зникла, унюхавши слід своєї справжньої половинки.

- С*ка! Та я тебе повію останню... - вона замахнулася на мене рукою, але той перевертень за моєю спиною не дав їй навіть наблизитися до мене, заломивши руку за спину. Хоча навряд чи він зрозумів, що сталося насправді.

- Та я тебе!.. - шиплячи від болю, намагалася далі загрожувати жінка. От невгамовна.

 Я знову ліниво відкинулась спиною на сходинку і примружила очі:

- Ну давай. Розкажи всій зграї, що я така перетака звільнила поневолену тобою звірину іпостась. Тільки не ручаюся, що в тебе вийде вийти за межі кварталу живою.