Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

Чен Сінь подумала, що опинилася в химерній казці. Усе мало такий вигляд, ніби колись процвітаюче, але тепер занепале місто раптово позбулося сили тяжіння — і всі споруди здійнялися у повітря. Океа­нія І виявилися місцем, де панувала вічна ніч, — кожна будівля мала власне радіоізотопне джерело електричного струму, тож усе місто скидалося на море дрейфуючих вогників. Більшість будівель були простими халупами, збитими з різного будівельного сміття. Оскільки принципової відмінності між стелею і підлогою не існувало, то халупи здебільшого мали форму гексаедрів з вікнами-дверями з усіх шести боків. Деякі були сферичної форми, що надавало певну перевагу — більший запас міцності у разі неминучих зіткнень під час левітації у стані невагомості.

Океанія І не мала титулів права власності на «землю», оскільки всі будівлі перебували в постійному дрейфі. У принципі, будь-хто з жителів міста міг користуватися будь-якою частиною його простору. У місті жила чимала кількість волоцюг, які не мали навіть найзлиденнішої хатинки. Увесь скарб вони зберігали у сітчастих сумках, які не давали пожиткам розлетітися по місту. Так ці безхатченки і мандрували — із сітчастим баулом за спиною. Переміщення містом здійснювалося у найпростіший спосіб: за практично повної відсутності транспортних засобів, буксирувальних тросів та персональних ранців із прискорювачами жителі рухалися, відштовхуючись ногами й руками від щільної маси левітуючих будівель. Дістатися будь-куди не було проблемою, але подібний спосіб пересування потребував певних навичок — побачивши, як вправно люди стрибають між будівель, Чен Сінь не могла не пригадати того, як гібони перелітають із гілки на гілку.

Чен Сінь із Цао Бінєм підпливли до безхатченків, які грілися довкола багаття, хоча в інших космічних містах відкритий вогонь був під суворою забороною. Напевно, вони палили запаси якихось горючих будівельних матеріалів. Через невагомість полум’я не витягувалося вгору, а формувало вогняну кулю, яка просто висіла в повітрі. Випивали ці безхатьки теж незвичним чином: розпорошуючи вино з пляшки, створювали в повітрі рій крапель різного розміру, а далі вже немолоді люди в подертому одязі й із довгими бородами ловили ротами і ковтали ці краплі, що виблискували кришталем у світлі вогнів. Одного з п’яничок знудило, й виверження блювотних мас спровокувало прискорення, від чого чоловіка закрутило в повітрі…

Чен Сінь і Цао Бінь завітали на місцевий ринок: товар тут плавав у повітрі, створюючи квінтесенцію хаосу, а між ним у світлі кількох ламп штовхалися продавці з покупцями. Одразу збагнути, кому який товар належить, було важко, проте якщо клієнт цікавився чимось конкретним, власник одразу знаходився. Тут продавали одяг, електроніку, їжу та алкогольні напої, радіоізотопні джерела різної ємності, легку стрілецьку зброю тощо. Час від часу траплялося також чимало диковинок і різних артефактів. На одній ятці було кілька металевих уламків різного розміру, на яких висіли цінники з кругленькими сумами. Продавець пояснив, що це зібрані в різних частинах Сонячної системи рештки кораблів, знищених у Битві Судного дня.

Чен Сінь із подивом помітила, що в одному місці продавали антикварні книги. Вона проглянула кілька томів — їх назви не припали пилом Історії. Книги плавали в повітрі, й сторінки багатьох із них розгорнулися, нагадуючи зграю білокрилих птахів, що пурхали довкола світла… Чен Сінь звернула увагу на дерев’яну коробочку, що висіла на рівні очей. Напис засвідчував, що це коробка з-під сигар. Вона простягнула до неї руку, і тієї ж миті до неї підлетів чорношкірий хлопець, який почав переконувати, що це коробка справжніх старовинних сигар «Гавана». Їх берегли 200 років, тому деякі можуть виявитися пересушеними, але хлопець запевнив, що запропонує найнижчу ціну. Він навіть відкрив коробку, щоб Чен Сінь пересвідчилася у справжності товару. Зрештою, вона купила ці сигари.

Цао Бінь привів Чен Сінь на околицю міста — до внутрішньої поверхні сфери. На ній не було будівель, покрівельних матеріалів чи ґрунту — все лишалося незмінним від дня завершення будівництва корпусу. На невеличкому клаптику, де вони стояли, не було помітно заокруглення — все мало вигляд рівного й гладкого майданчика. Над їхніми головами щільно купчилися будинки, освітлені барвистими вогниками, які відкидали тіні на «майданчик». Чен Сінь роздивилася, що вся внутрішня поверхня сфери вкрита малюнками та графіті. Зображення насичених кольорів мали дику та нестримну енергетику і в мінливій грі світла та тіні здавалися живими, ніби були втіленням мрій, що просочувалися з плаваючого зверху міста.

Цао Бінь відмовився вести Чен Сінь углиб міста, оскільки, за його словами, саме в центрі було найнебезпечніше. Сутички між бандами стали візитівкою Океанії І, і кілька років тому під час однієї з розбірок було пошкоджено корпус, що спричинило серйозну аварію з декомпресією. Згодом вдалося досягнути негласної домовленості між ворогуючими сторонами, за якою вирішення всіх конфліктних ситуацій перемістилося до центру.

Цао Бінь розповів, що федеральний уряд вклав чималі кошти в розбудову системи соціального забезпечення Океанії І. Більшість із шести мільйонів місцевих мешканців були безробітними, проте мали змогу вдовольняти найбазовіші для виживання потреби.

— Яка доля очікує це місто, якщо станеться атака за теорією Темного лісу? — запитала Чен Сінь.

— Без варіантів — знищення. Місто не оснащене рушіями, а навіть якби вони й були, то все одно не змогли б перемістити його у затінок планети і втримати на місці. Поглянь на це, — Цао Бінь показав на скупчення будівель над головами. — Якщо місто прискориться, то все це гепнеться об внутрішню оболонку й проламає величезну дірку в обшивці, перетворивши сферу на мішок без дна. Єдиний варіант — після отримання попередження про атаку організувати евакуацію населення до інших міст.

Відлітаючи, Чен Сінь крізь ілюмінатор корабля розчулено дивилася на місто вічної ночі. Це місце концентрувало бідність та неприкаяність, але навіть воно мало яскраве і самобутнє життя, що нагадувало героїв «Дня поминання предків на річці Бяньхе», розвішаних у невагомості.

Вона розуміла, що порівняно з останнім періодом життя на Землі Епоха сховищ віддалилася від розуміння ідеального суспільства. Велике переселення на край Сонячної системи призвело до відродження деяких давно зниклих соціальних явищ. Але це був не регрес чи деградація, а зліт по спіральній траєкторії — неминучі проблеми зростання у процесі освоєння нових горизонтів.

***

Після відвідин Океанії І Цао Бінь повіз Чен Сінь подивитися на кілька космічних міст незвичної форми. Найближче до Океанії І було місто у формі колеса зі спицями, що здавалося збільшеною версією верхньої станції космічного ліфта, яку Чен Сінь відвідувала понад 60 років тому.

Чен Сінь дивувалася розмаїттю форм більшості міст, адже з інженерної точки зору саме таке колесо є найвдалішим варіантом. Побудова космічного міста у формі колеса технічно значно менш складна, ніж будь-якої іншої форми, що мала велику площу поверхні. До того ж після завершення будівництва колесоподібна форма має вищу міцність і стійкість у разі будь-яких катастроф, й її легко можна збільшити в розмірі.

— Відчуття світу, — просто пояснив Цао Бінь.

— Що?

— Відчуття, що ти належиш до якогось світу, живеш всередині чогось. Космічне місто повинно мати великий внутрішній простір і широкі краєвиди, щоб мешканці мали відчуття проживання в якомусь великому світі. Хоча корисний обсяг площі внутрішньої поверхні в міст різних форм майже не відрізняється, населення міста-колеса завжди відчуватиме, що живе у вузькій трубі чи системі труб. Повне усвідомлення перебування на борту