Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Затемнення 📚 - Українською

Читати книгу - "Затемнення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Затемнення" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 130 131 132 ... 137
Перейти на сторінку:
у мене нарешті вийшло повідомити Едварда, що найближчим часом мені все одно краще не стане. Мені потрібно було дістатися додому, доки Чарлі не вирішить, що вже пізно, і не почне телефонувати Біллі.

Едвард віз мене додому — вперше не намагаючись вичавити з мого пікапа максимум швидкості; однією рукою він міцно обіймав мене, а другою керував. Усю дорогу я відчайдушно намагалась опанувати себе. Спочатку всі мої спроби провалювались, але я не здавалась. Я казала собі: «Лише декілька хвилин із Чарлі. Просто доведеться кілька разів вибачитись чи збрехати, а потім я знову можу розкиснути. Я повинна зібратися». Я блукала в своїх думках у пошуках додаткових резервів сил.

Але сил вистачило лише на те, щоб придушити схлипування, але не припинити їх зовсім. Сльози продовжували струмочками котитися по щоках. Я не знала, що мені зробити, аби вгамувати їх, і вже навіть полишила спроби.

— Чекай мене нагорі, — прошепотіла я, коли ми під’їхати додому.

Едвард на хвилинку пригорнув мене і зник.

Щойно зайшовши в будинок, я попрямувала одразу до сходів.

— Белло, — покликав мене Чарлі зі свого звичного місця на дивані, коли я проходила повз вітальню.

Не кажучи ані слова, я обернулась до нього. Його очі розширились, і він підхопився на ноги.

— Що трапилось? Щось із Джейкобом? — стривожено запитав він.

Я роздратовано похитала головою, намагаючись впоратись із голосом.

— З ним усе гаразд, усе гаразд, — запевнила я Чарлі, і мій голос звучав тихо та хрипло.

З Джейкобом і справді все було гаразд, принаймні фізично, а саме про це Чарлі зараз і хвилювався.

— Тоді що трапилось? — він схопив мене за плечі, в його широко розплющених очах і досі читалась тривога. — Що з тобою трапилось?

Мабуть, я мала гірший вигляд, ніж мені здавалось.

— Нічого, тату. Я… просто поговорила з Джейкобом про… деякі речі. Це було важко. Але зі мною все гаразд.

Його тривога почала стихати, їй на зміну прийшов осуд.

— Це справді був найкращий час для таких розмов? — спитав він.

— Мабуть, ні, тату, але в мене не було іншого вибору — і прийшов час його робити… Іноді трапляється так, що досягти компромісу неможливо.

Він повільно похитав головою.

— Як він тримався?

Я не відповіла.

Чарлі з хвилину дивився мені в очі, а потім кивнув.

Вираз мого обличчя був красномовнішим, ніж будь-яка відповідь.

— Сподіваюсь, ти не зашкодила його одужанню.

— Він борець, він упорається, — пробурмотіла я.

Чарлі зітхнув.

Я відчувала, як мій самоконтроль тане.

— Я буду в своїй кімнаті, — сказала я Чарлі, звільняючись від його обіймів.

— Гаразд, — погодився він. Мабуть, побачив, як у моїх очах набрякають вологі краплі. Нічого не лякало Чарлі більше за мої сльози.

Засліплена сльозами, я рушила нагору. Тільки-но я опинилась у своїй кімнаті, то одразу схопилась за защіпку браслета, намагаючись розстібнути її тремтячими пальцями.

— Ні, Белло, — прошепотів Едвард, беручи мене за руку. — Не треба. Це частинка тебе.

Він ніжно пригорнув мене, і сльози з новою силою заструмили з очей.

Мені здавалось, що цей довжелезний день усе видовжується, і видовжується, і видовжується. Цікаво, він узагалі коли-небудь скінчиться?

Але незважаючи на те, що ніч тяглась також безжально повільно, це не була найгірша ніч мого життя. Вона принесла мені заспокоєння. До того ж я була не сама, і це була найбільша для мене втіха.

Страх Чарлі перед емоційним вибухом утримував його від перевірок. Незважаючи на те, що я поводилася тихо, гадаю, що сьогодні йому також не вдалось заснути.

Сьогодні вночі, обертаючись назад, я з нестерпною ясністю усвідомила всю свою непередбачливість. Я бачила кожну свою помилку, найменші подробиці болю та образ, що сама завдала. Я усвідомила їх усі, маленькі й великі. Весь біль, що я заподіяла Джейкобу, всі образи, яких я завдала Едварду, — все звалилося в одну купу, від якої я не могла відкараскатись чи пройти повз.

Я зрозуміла, що помилялась, порівнюючи їх двох із магнітами. Це не Едварда та Джейкоба я намагалась з’єднати в одне. Це були дві мої половинки — Белла Едварда ти Белла Джейкоба. Але існувати разом вони не можуть, і мені не варто було намагатись їх поєднати.

Я завдала їм обом стільки болю!

Сьогодні вночі я згадала обіцянку, яку дала сама собі вранці: що Едвард ніколи більше не побачить сліз, які я проливаю за Джейкобом Блеком. Від цієї думки в мене почалась істерика, яка налякала Едварда ще більше, ніж мої невтішні ридання. Але, вичерпавшись, істерика скоро припинилась.

Едвард майже нічого не говорив, він просто лежав поряд зі мною на ліжку і дозволяв псувати його сорочку, яку я безупинно зрошувала своїми гіркими слізьми.

Все тривало довше, ніж я очікувала. Маленькій зламаній частинці мене було потрібно чимало часу, щоб виплакатись. Аж ось усе скінчилось. Нарешті я заспокоїлась і заснула, спустошена та виснажена. Але забуття не принесло мені полегшення від болю, це було більше схоже на заціпеніння, млявий спокій, який зазвичай спричиняється дією ліків. І хоч таке забуття зробило моє існування трохи менш болючим, але біль усе одно залишився, навіки оселившись десь глибоко всередині мене. Я знала про це навіть уві сні, і мій біль допоміг мені наважитись на те, що я і так повинна була зробити.

Ранок майже нічого не змінив, біль не вщух, лише став трохи більш стерпним, і я прийняла його беззаперечно. Підсвідомо я розуміла, що кожна наступна сльоза озиватиметься в мені новим страшенним болем. Відсьогодні це стане часткою мене. Всі кажуть: час лікує. Але мені було байдуже, вилікує він мене чи ні, — я хотіла, щоб стало легше Джейкобу, щоб він знову зміг стати щасливим.

Прокинувшись, я була готова до дій, не було більше ніякої дезорієнтації. Я розплющила очі — нарешті сухі — і зустрілась із занепокоєним поглядом Едварда.

— Привіт, — хрипло промовила я і відкашлялась, намагаючись прочистити горло.

Він не відповів, дивлячись на мене, очікуючи продовження ридань.

— Ні, зі мною все гаразд, — запевнила його я. — Це більше не повториться.

У відповідь на мої слова його очі звузились.

— Мені шкода, що тобі довелось це побачити, — промовила я. — Це було нечесно щодо тебе.

Він узяв долонями моє обличчя.

— Белло… ти впевнена? Ти впевнена, що зробила правильний вибір? Я ніколи не бачив, щоб тобі було так боляче… — на останньому слові його голос затремтів.

Але я відчувала і більший біль.

Я торкнулась Едвардових вуст.

— Так, упевнена.

— Ну, не знаю… — його брови вигнулись. — Якщо це завдає тобі такого болю, тоді як

1 ... 130 131 132 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Затемнення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Затемнення"