Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Людолови Том 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Людолови Том 1"

170
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Людолови Том 1" автора Зінаїда Павлівна Тулуб. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 130 131 132 ... 157
Перейти на сторінку:
Карпо? Тепер він відшукав би Настю, — скрипів зубами Сагайдачний, ходячи з кутка в куток.

Дійшовши до покуття, він круто обернувся на підборах і побачив на порозі нетягу в дранті.

— Що треба? — незадоволено спитав він.

— Здорово був, батьку! — ступнув до нього Корж. Сагайдачний пополотнів. Мовчки схопив він Коржа за руки й тихо, затамовано спитав:

— А Настя?

Похнюпився Корж.

— Там, батьку… В неволі. Разом із Горпиною…

У Сагайдачного й руки впали. Але за мить він уже кликав Юзика, що став його беззмінним джурою, і метушився, уриваючи самого себе.

— Юзику, мчи до кухаря. Хай дасть, що залишилося від обіду, або підсмажить щось… Так де, кажеш ти, зараз Горпина?

А сам наливав чарку горілки й підносив гостеві:

— Випий, друже! Підкріпись!

Поки Корж обідав, прийшли до Сагайдачного військовий осавул Харлик Свиридович, Танцюра, Балика та ще двоє старшин. Побачивши Коржа, вони забули, чого прийшли, і сіли послухати його скорботну повість.

А Корж набив люльку, викресав огню і, пускаючи клуби диму, розповідав, як налетіли на них татари, як потрапили вони до Каффи, як продали його на галери, де й думав він закінчити свій вік.

Щільніше зсунулися старшини, щоб не пропустити жодного слова, а Юзик, як увійшов із повним жбаном холодного пива, так і прикипів до землі, не в силі вийти з хати.

— Матка боска! Свєнта панна Марія! — шепотів він з жахом. — Як тен пан Корж настраждався…

А Корж, не кваплячись, розповідав, як покалічила його щогла, як потрапив він у чабани і втік разом з Абдулкою з неволі і як кінець кінцем захопили чумацьку валку гусари.

— Слабий я був, не міг битися, — але ж не здригнулася рука: забив ротмістра, як собаку, — доказав він і замислився.

— Туди йому й дорога, — соковито вилаявся Танцюра. — Ну, а Настя? — допитувався Сагайдачний, мимоволі викриваючи себе.

— Не знаю, батьку. Нашу галеру погнали того ж дня до Очакова, а потім під Царгород. Більше ми до Каффи не поверталися.

Бачачи, як хвилюється Сагайдачний, Свиридович перезирнувся з старшинами і підвівся з місця.

— Підемо, панове. Час додому. Данилові треба відпочити, а нашому батькові не до нас.

І, вийшовши з хати, зупинив своїх супутників:

— Треба, панове, допомогти нашому гетьманові. Видно, ця панна Настя прострелила йому серце своїми очима. Шкода людини. Чи не вдарити нам на Каффу — визволити бідну дівчину?

— Що-о?! — навіть зупинився Балика, налилившсь кров'ю. — Ми підемо шарпати кримські береги, коли Жолкевський точить зуби на нашу волю! Бити його треба, поки є в нас руки та голови на плечах!

— Оце справді. Щоб мокро було на місці, де був його табір, — підхопив Гнат Танцюра, думаючи про сіль. А решта тільки головами хитнула й сплюнула, не виймаючи люльок з рота.

— Чого ви лютуєте, — образився Свиридович. — Я діло кажу. В морські походи виходить не більше сотні човнів. Тут і десяти тисяч козаків вистачить. А на Базавлуку зараз тисяч із тридцять, та стільки ж по волостях та на уходах у степу.

— Тільки ворог може говорити про морські походи, щоб відвести нам очі, - не піддавався Балика.

А Танцюра люто зирнув на Свиридовича:

— Авжеж. Скільки не козакуй — усе від тебе шляхтичем смердить. Боїшся, щоб не потрусили і твого тестя пана Кручицького.

Свиридович спалахнув, вхопився за шаблю, але один із старшин став між ним і Танцюрою.

— Стривайте, панове. Полаятися завжди встигнемо, — заспокоював він обох. — Що панів треба бити, це всім відомо. Але дивує мене, пане осавуле, ось що. Місяць тому ти ліз на стінку, вимагаючи миру з Туреччиною і татарами, а тепер співаєш щось зовсім іншої.

Свиридович тонко посміхнувся У вуса:

— Місяць тому ми чекали на вісім турецьких кораблів, вантажених різним крамом, сап'яном та зброєю. Та ще й на караван вірмен і на каффських баканів. А зараз галери прийшли і пішли знов у море з нашим вантажем. А наші ком'яги відвезли до Києва турецький вантаж і вже повернулися до Січі.

— Крім п'яти Ничипоренкових байдаків.

— Хай буде й так, але було їх усіх понад сто… Отже, кажу, стоять наші човни й марно гниють по затоках.

— Як то? А риба? — стрепенувся Танцюра. — Та в мене три байдаки влову, а солі ані порошинки. Хлопці курять ту рибу або сушать на сонці. Та це ж не діло! А, кляті жовніри!

— А яка у вас риба? — спокійно поцікавився Свиридович, ніби не дочувши останніх слів.

— Як то — «яка»? Що в воді плаває. Сула, вирезуб, короп, таранник. Всяка риба.

— Але не та, що ми її висилаємо за кордон. Вашу рибу і військо Запорозьке з'їсть на здоров'я. А вантажити частки таранником та коропом, коли можна вантажити їх сріблом та золотом, килимами та термоламою просто безглуздя. Кварцяного війська у старого чорта не більше як тисяча, ні, навіть тисячі не буде. Один курінь з ним упорається, як баба з діжею. А забули ви, панове, скільки наша голота проїла нашого в борг? Де їй узяти грошей сплатити нам за все? Чи ми їм зобов'язані давати свої човни за дурничку?

Танцюра аж рот роззявив здивовано.

— Здорово! — ляснув він себе по гладких боках. — Ось як він закрутив… Вліпив у саме око.

Але Балика не піддавався. Він не мав човнів, на яких наживалась старшина. Після наїзду Потоцького він остаточно зубожів і ненавидів панів, як найзавзятіший нетяга.

— Та що ви — крамарі чи козаки? — спалахнув він. — Де ваша совість? Ні в яку Татарщину ви мене не звабите. Не хочу вам тягати жар голіруч. Адже для вас вигода над усе — над совість, над честь. Ну, заждіть. Намнуть вам шиї за такі речі.

— Не намнуть, — посміхнувся старшина. — Чимало козаків покуштували неволі турецької — галер та каменярень.

— Та хіба ж ви про невільників дбаєте? Вам аби користь заробляти на човнах, а до невільників вам і діла нема, коли нема з цього користі.

Свиридович зрозумів, що помилився. Треба було починати з невільників, і тоді Балика не став би дибки. Ось що значить — говорити одверто, не прикрашаючи своєї думки пишними гаслами. Але треба було, хоч би там що, згладити неприємне враження.

— Ніхто й не змушує пана сотника, — удавано засміявся він. — Шкода мені нашого батька. Змарніла з суму людина. В нього наречена в неволі. А щоб ви не закидали мені, ніби я збабився, то я і висунув замість панни Насті перше, що спало на думку… Не те сказав, що думав. Проте це зайва розмова, бо не ми схвалюватимемо, що робити, а

1 ... 130 131 132 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людолови Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людолови Том 1"