Читати книгу - "Пан Ніхто"

— Ну от, знову комплекси! — вигукнув худий, змахнувши своєю довгою кощавою рукою. — Це людство поспіль зліплене з комплексів!

Як і більшість людей з поганим слухом, професор говорив голосніше, ніж потрібно, вважаючи, напевно, що люди навколо також недочувають. Й оскільки було вже по другій пляшці віскі, Хіггінс промовив це з такою силою, немов виголошував промову з трибуни симпозіуму. Артистка, яка вже встигла зняти жакет і спідничку, незадоволено глянула на галасливого клієнта, але побачила тільки його байдужу спину. Спритним рухом вивільнилася з мереживної чорної комбінації, а потім легким грайливим кроком підійшла до нас, зупинилася перед Хіггінсом, погладила його короткий білий чуб і несподівано припала в довгому пристрасному поцілунку до пожовклої шкіри його чола. Напівгола жінка, мабуть, сподівалася спокусити чи присоромити галасливого базіку, але впіймала облизня. Хіггінс лише по-батьківському поплескав її по задній частиш, а тоді обернувся до мене й так само голосно продовжував викладати свої думки:

— Комплекси, манії… І саме тут вам слід зрозуміти, що соціологія дорівнює психології. Психологія суспільства, й нічого більше!

Артистка, збентежена цим актом зневаги, подалася своєю танцюючою ходою назад, постала перед дзеркалом і методично, під музику, стала скидати рештки одягу.

— Соціальні конфлікти не можна пояснювати голою психологією, — відповів я не стільки для встановлення істини, як для того, щоб врятуватися од загрозливо схиленого наді мною кістяка Хіггінса.

Однак моя репліка виявилася тактично хибною, бо кістяк нахилився ще більше й у своєму ораторському пафосі мало не трапив перстом мені в око.

— Ви так гадаєте? Погляньте! — (Він вказав на свій слуховий апарат). — Одна маленька вада, і в мене виробився цілий комплекс… Інша вада… — (цього разу перст спрямувався до голого тім'я Беррі) —…і в мого ближнього виробився інший комплекс…

— Хіггінсе, я вже, здається, сказав… — спробував перебити його дебелий, але марно.

— … А уявіть, які комплекси роз'їдають усе суспільство, що аж кишить вадами!..

Він на мить замовк, наче даючи можливість цій уяві якнайповніше сформуватися в моїй голові, тоді одпив з чарки й повів далі:

— Бідність породжує комплекси так само неминуче, як і плішивість! — (Невдоволений порух Беррі). — А багатство? А влада? А безправність? Все це джерела комплексів. І ось вам причина усіх соціальних конфліктів!

Хирлявий знову спробував ткнути свій страхітливий вказівний палець мені в око, і це примусило мене не дуже тактовно відвернутися до дансингу. Тим часом артистка встигла зняти з себе все, за винятком взуття, й, узявши в камердинерки довгу весільну фату, з блаженною усмішкою пришпилювала її до зачіски. Величезне дзеркало відкривало публіці широкі можливості для огляду жіночої постаті з обох фасадів одночасно, і вона досить довго вихилялася перед ним, щоб і найприскіпливіші спостерігачі встигли завершити свої дослідження. Нарешті після останнього оберту навколо власної осі артистка рушила до невидимої церкви, супроводжувана камердинеркою, яка притримувала шлейф фати, тоді як у залі лунали останні акорди оркестру й немічні оплески публіки.

— Шлюб… такий же міф, як і все інше… — бурмотів Хіггінс, який після мого безцеремонного вчинку знову зволив глянути на дансинг.

— Містере Хіггінс, чи не перестанете ви нарешті набридати нам своїми банальностями? — поцікавилася Дороті, чия увага досі була цілком захоплена стриптизом.

— А невже атракціон, який ви цілих десять хвилин спостерігали, затамувавши подих, оригінальніший за мої концепції? — запитав хирлявий, щедро наливаючи якусь частину віскі у наші чарки, а решту — на сніжно-білу скатертину.

— В усякому разі її атракціон більше захоплює, ніж ваш.

— Може, ви хочете, щоб і я роздягнувся?

— О ні, ні в якому разі! — вжахнуто скрикнула Дороті.

— Над чим ви працюєте зараз, дорогий Коєв? — здогадався продовжити все ту ж, хоч і перервану, розмову Беррі, прополоскавши свою горлянку.

— Над теорією індустріального суспільства, — відказав я, не зморгнувши оком, бо всі подібні запитання були давно передбачені.

— Оце тема, яка зацікавила б мого видавця! — озвався Хіггінс, неспроможний і хвилини бути поза бесідою.

— Я критикую названу теорію, — промимрив я, щоб остудити його ентузіазм.

— Однаково. Тема цікава за будь-яких обставин, — великодушно махнув рукою Хіггінс, мало не скинувши зі столу пляшку.

— А що ви одержите за цю працю? — поцікавився Беррі.

— Не можу цього сказати до її завершення.

— І все-таки хоч приблизно?..

— Віддайте її мені, і я гарантую вам щонайменше двадцять тисяч… — так само великодушно заявив Хіггінс.

— Знову тисячі і знову долари, — досадливо зітхнула Дороті. І, звернувшися до мене, додала: — Ходімо краще потанцюємо.

Чи тому, що був понеділок, чи тому, що ціни в закладі досить високі, але за столами не так уже й густо, і на дансингу пар якраз стільки, щоб навіть такий посередній танцюрист, як я, міг маневрувати. Власне, коли хто й водив, то швидше дама в бузковому, а я тільки в ритмі мелодії піддавався її примхам. Такою тактикою не слід нехтувати при певного роду дебютах: замість відступити й виказати цим свої підозри, краще ненадовго попуститися за течією, поки не зорієнтуєшся в обстановці і не збагнеш ритм танцю, фігури і те, навіщо тебе втягують у нього.

Дороті притислася до мене своїм міцним бюстом, не боячись, що може зім'яти сукню, й дивилася на мене своїми великими очима, не боячись, що викаже мені щось більше за звичайну вечірню розніженість.

— Михаїл… Це звучить як Майкл…

— Бо ім'я те ж саме.

— Справді? Ах, з якими спогадами пов'язане це ім'я!..

— Сподіваюсь, я не зачепив струн вашого першого кохання.

— Ні, але одного з перших. Час збігає, а спомини ростуть… Я вже майже літня жінка, Майкле!

— Не вигадуйте.

— Чи повірите, через місяць мені вже тридцять!

— Це неможливо. Я дав би вам найбільше двадцять п'ять.

— Ви жахливий брехун, Майкле. Жах як люблю слухати таких брехунів!

Швидкоплинна тінь від фрази про безповоротний плин років знову поступилася місцем замріяності, і великі очі дивилися на мене з багатообіцяючою відвертістю досвідченої жінки. У цю мить я, може, вперше помітив, що в неї справді гарні очі, темні й спокусливо глибокі, що вона взагалі все ще гарна. Може, вона саме тепер перебуває в зеніті своєї краси, але жінки звичайно самі захмарюють той зеніт, отруюючи себе думками про неминуче старіння.

Вухо моє не без задоволення вловило останні такти мелодії, бо оте безцільне човгання туди-сюди зовсім не належить до моїх найулюбленіших занять. Однак дама в бузковому, вгадавши мої дезертирські наміри, затримала мою правицю своєю випещеною білою рукою доти, доки оркестр не заграв якийсь наступний твіст чи щось подібне.

— Я не вмію танцювати твіст, — пробурмотів я.

— Не має значення. Танцюйте, як вам заманеться. Я просто відпочиваю з