Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану 📚 - Українською

Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану" автора Олексій Анатолійович Кононенко. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта / 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 130 131 132 ... 207
Перейти на сторінку:
зійшлися один з одним, схопилися; у ґяура сили було більше; юнак ослаб, він почав молитися богові Всевишньому і говорить – подивимось, як він говорив: «Ти вищий від усього високого, високий боже; ніхто не знає, який ти, світлий боже! Ти поклав вінець на Адама, ти прокляв сатану, за одну вину прогнав його з чертогу. Ти дав схопити Авраама, загорнув його у хутро горностая, дав понести і кинути його у вогонь, зробив вогонь садом. Я покладаюся на тебе, єдиного бога, славний боже, господе мій, допоможи мені!» Ґяур говорить: «Юначе, коли тебе перемагають, чи молишся ти своєму богові? Якщо у тебе – один бог, то у мене сімдесят два капища ідолів». Юнак говорить: «Проклятий неслух (бога), якщо ти молишся своїм ідолам, я покладаюся на бога, який відроджував світи із убогості до життя». Всевишній бог дав повеління Гавриїлу: «Піди, Гавриїле, тому рабу своєму я дав сили, як у сорока мужів». Юнак підняв ґяура, ударив його об землю; з його носа задзюрчала кров, як дудка; (юнак) скочив, як сокіл, схопив ґяура руками за горлянку; ґяур говорить: «Пощади, юначе, що говорять, коли приймають твою віру? Я прийняв твою віру». Він підняв палець, проказав символ віри, став мусульманином; решта ґяурів дізналися (про це), покинули арену, утекли; учасники нападу розгромили плем'я і народ ґяурів, забрали у полон їхніх дівчат-наречених. Юнак послав вісника радості до свого батька: «Я переміг у січі», – сказав він. Його білобородий батько вийшов назустріч, обняв шию сина; вони повернулися додому. (Бекіль) дав юнакові літні пасовиська на чорній горі, що лежала навпроти (них), дав табуни швидких коней, дав своєму білолицьому синові в їжу білих баранів, взяв для свого світлоокого сина наречену з яскраво-червоними губами. Він виділив п'яту частину (здобичі) для Баюндур-хана з білим чолом, пішов зі своїм сином у диван Баюндур-хана, поцілував його руку; цар указав йому місце праворуч від Уруза, сина Казана, надів на нього хутро, сукно, золоте шитво.

Прийшов мій дід Коркут, заграв радісну пісню, придумав, склав, цю билину; хай буде вона присвячена Амрану, сину Бекіля, сказав він, розповів, що сталося з борцями за віру. Я дам віщування, хане мій! Твої рідні чорні гори хай не будуть скрушені; твоє тінисте міцне дерево хай не буде зрубане; твоя дана богом надія хай не буде обманута; хай простить (бог) твої гріхи заради Мухаммеда, чиє ім'я славне!

X. ПІСНЯ ПРО СЕКРЕКА, СИНА УШУН-КОДЖІ

У вік огузів був один чоловік на ймення Ушун-Коджа; у нього за (все) життя було два сини. Ім'я його старшого сина було Екрек; він був богатирем, удатним, добрим джигітом; у диван Баюндур-хана він ходив коли хотів; ходити в диван Казана, бека беків, йому ніякої заборони не було; наступаючи на беків, він сідав попереду Казана, ні на кого уваги не звертав. Ось, хане мій, якось він знову, наступаючи на беків; сів; був серед огузів джигіт на ймення Терс-Узамиш; він говорить: «Слухай, сину Ушун-Коджі! з сидячих тут беків кожен добув те місце, де сидить, ударами меча, роздачею хліба; а чи ти рубав голови, проливав кров, годував голодного, одягав голого?» Екрек говорить: «Скажи, Терс-Узамиш, хіба рубати голови, проливати кров – звитяга?» Той говорить: «Так, звитяга». Мова Терс-Узамиша подіяла на Екрека; він встав, просив Казан-бека дати йому воїнів для набігу. Казан дав воїнів для набігу, велів їм виїхати; учасники набігу зібралися навколо Екрека, зібралися джигіти в числі трьохсот, озброєні списами. П'ять днів вони їли, пили в питному домі, потім ударили на народ від Шерюгюза до Гекче-деніза, зібрали багато здобичі. По дорозі їм зустрілася фортеця Алинджа; там чорний тагавор влаштував загороду, наповнив її птицею: гусями, курми; із звірів козами, зайцями, зробив її пасткою для джигітів-огузів. Воїни сина Ушун-Коджі наткнулися на ту загороду, розбили ворота, перебили козлів, гусей, курей, їли, пили, зняли сідла зі своїх коней, зняли з себе броню. Між тим (туди) пішов вивідувач чорного тагавора, побачив їх, прийшов і говорить: «Слухайте, від огузів прийшов загін вершників; вони розбили ворота загороди, зняли сідла зі своїх коней, зняли з себя броню; чого ви чекаєте?» Були відправлені на огузів шістсот ґяурів у чорному одязі; вони перебили джигітів, захопили у полон Екрека, кинули його у в'язницю фортеці Алинджа. На чорні, чорні гори піднялася звістка, через закривавлені ріки перейшла звістка; до племен решти огузів пішла звістка; біля житла Ушун-Коджі з білим верхом піднявся плач; його дочка-наречена, подібна гусці, зняла білий (одяг), одягла чорний; Ушун-Коджа з білолицею матір'ю (Екрека) разом плакали, разом стогнали, примовляючи: «сину, сину!».

У кого є ребра, той піднімається, у кого є хрящі, той виростає; так, хане мій, молодший син Ушун-Коджі, Секрек, виріс добрим богатирем, хоробрим, удатним джигітом. Якось йому по дорозі зустрілося зібрання; вони (там) розташувалися, їли, пили; Секрек сп'янів, вийшов на пішохідну доріжку, побачив, що хлопчики-сироти разом тягнуть казан. «Що сталося з вами», – сказав він, дав ляпаса одному з них, ляпаса другому. Воші старого одягу [злі], язик хлопчика-сироти гіркий; один з них говорить: «Хіба ще не досить нашого сирітства, що ти б'єш нас? Якщо у тебе є звитяга, іди, виручи свого брата, що в полоні у фортеці Алинджа». Секрек сказав: «Скажіть, як ім'я мого брата?» Вони сказали: «Екрек». Він сказав: «Тепер Екреку годиться (в товариші) Секрек; а я і не турбуюся, чи здоровий мій брат. Не залишуся серед огузів без брата; брате, світло моїх темних очей!» Так говорячи, він заплакав, увійшов до зібрання всередині (дому), попрощався, сказав бекам: «Зоставайтеся здорові». Привели його коня, він сів на нього, прискакав до дому своєї матері, зійшов з коня, почав випробовувати свою матір; Секрек тут заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Я піднявся, матінко, і встав зі свого місця, сів на свого чорногривого кавказького коня, послав до підніжжя барвистої гори, що лежить з (нашого) боку; серед племен хоробрих огузів було зібрання, туди я пішов; серед їжі і пиття прискакав вершник на світло-сивому коні, (сказав): багато часу пройшло, як був у полоні один джигіт, на ймення Екрек; всемогутній бог відкрив перед ним шлях; він вийшов, прийшов. Не залишилося ні старого, ні малого – (усі) пішли назустріч тому джигітові. Мамо, піти мені чи ні? що ти скажеш?» Тут мати його заговорила

1 ... 130 131 132 ... 207
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"