Читати книгу - "Українські традиції"

На ясні зорі, На край веселий, Между мир хрещений! Даруй, Боже, милості вашій, І всім військам запорозьким, І всім слухающим головам, І всьому товариству і кревному, і сердечному Пошли, Боже, на многая літа І до конця віка! Самійло Кішка
Ой із города із Трапезонта виступала галера, Трьома цвітами процвітана, мальована. Ой первим цвітом процвітана — Злато-синіми киндяками побивана; А другим цвітом процвітана — Гарматами ориштована; Третім цвітом процвітана — Турецькою білою габою покровена. То в той галері Алкан-паша, Трапезонтськоє княжа, гуляє; Маєть собі ізбранного люду: Сімсот турків, яничар штириста Да бідного невольника почвартаста Без старшини войськової. Первий старший меж ними пробуваєть: Кішка Самійло, гетьман запорозький; Другий – Марко Рудий, суддя войськовий; Третій – Меїсій Грач, войськовий трембач; Четвертин – Лях Бутурлак, ключник галерський, Сотник переяславський, Недовірок християнський, Що був тридцять літ у неволі, Двадцять штири, як став по волі, Потурчився, побусурменився Для панства великого, Для лакомства нещасного!.. В тій галері од пристані далеко одпускали, Чорним морем далеко гуляли, Против Кефи-города Там собі великий да довгий опочинок мали, То представиться Алкан-пашаті, Трапезонтському княжаті, молодому паняті, Сон дивен, барзо дивен, напрочуд… То Алкан-паша, трапезонтськоє княжа, На турків, яничар, на бідних невольників покликав: «Турки, – каже, – турки, яничари, І ви, біднії невольники! Котрий би мог турчин, яничар сей сон одгадати, Мог би йому три гради турецькії дарувати; А котрий би мог бідний невольник одгадати, Мог би йому листи визволенії писати, Щоб не мог ніде ніхто зачіпати!»