Читати книгу - "Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля"

— Прошу до столу, — почула вона, мов крізь сон, голос Джона і звела стомлені повіки.

— Дякую, я не голодна, приберіть усе.

Вишколений служка беззаперечно виконав наказ і вийшов.

І вона знову поринула в свої думки. Коли у вікні протилежного будинку спалахнуло світло, вона відчула таку самотність, що вирішила негайно відвідати голови. Особливо їй хотілося побачити голову Доуеля.

Несподіваний візит Лоран надзвичайно потішив голову Бріке.

— Нарешті! — вигукнула вона. — Вже? Принесли?

— Що?

— Моє тіло, — сказала Бріке таким тоном, ніби йшлося про нову сукню.

— Ні, ще не принесли, — мимоволі посміхаючись, відповіла Лоран. — Але скоро принесуть, тепер уже вам недовго чекати.

— Ох. швидше б!

— А мені теж пришиють інше тіло? — запитав Тома.

— Так, безумовно, — заспокоїла його Лоран. — І ви будете таким самим здоровим і дужим, як і були. Ви заробите грошей, поїдете до себе на село й одружитеся з вашою Марі.

Лоран уже знала всі потаємні мрії голови. Тома цмокнув губами.

— Коли б швидше.

Лоран квапливо пройшла до кімнати Доуеля. Як тільки повітряний кран було відкручено, голова запитала Лоран:

— Що все це означає?

Лоран розповіла голові про розмову з Керном і про своє ув'язнення.

— Обурливо! — сказала голова. — Коли б тільки я міг допомогти вам… І я, певне, зможу, якщо тільки ви допоможете мені…

В очах голови були гнів і рішучість.

— Усе дуже просто. Закрутіть кран від живильних трубок, і я помру. Повірте, що я навіть пожалкував, коли Керн знову відкрутив кран і оживив мене. Я помру, і Керн відпустить вас додому.

— Я ніколи не повернуся додому такою ціною! — вигукнула Лоран.

— Я хотів би мати все красномовство Цицерона, щоб переконати вас зробити це.

Лоран заперечно похитала головою.

— Навіть Цицерон не переконав би мене. Я ніколи не наважуся вкоротити життя людині…

— А хіба я людина? — сумно посміхнувшись, запитала голова.

— Пам'ятайте, ви самі повторили слова Декарта: «Я мислю. Отже, я існую», відповіла Лоран.

— Припустімо, що це так, але тоді ось що. Я перестану інструктувати Керна. І вже ніякими тортурами він не примусить мене допомагати йому. Отоді він сам прикінчить мене.

— Ні, ні, благаю вас, — Лоран підійшла до голови. — Послухайте мене. Я думала раніше про помсту. Тепер думаю про інше. Коли Кернові пощастить дати тіло голові Бріке й операція пройде вдало, то є надія і вас повернути до життя… Не Керн, так хтось інший.

— На жаль, надія ця дуже непевна, — відповів Доуель. — Навряд чи експеримент вийде навіть у Керна. Він лиха і злочинна людина, честолюбна, мов тисяча Теростратів. Але він талановитий хірург І, мабуть, найздібніший з усіх асистентів, які були в мене. Коли не здійснить цього він, який до сьогодні користувався моїми порадами, то вже не зробить ніхто. Однак я маю сумнів, що й він здійснить цю унікальну операцію.

— Але собаки…

— Собаки — інша річ. Обидва собаки, живі й неушкоджені, лежали на одному столі перед тим, як було здійснено операцію пересадки голів. Усе це сталося дуже швидко. Та й то Кернові, певно, пощастило повернути до життя лише одного собаку, інакше б він привів обох до мене похвалитися. А тіло трупа можуть привезти тільки через кілька годин, коли, можливо, вже почнуться процеси гниття. Складність самої операції ви можете усвідомлювати самі як медик. Це не те, що пришити напіввідрізаний палець. Треба з'єднати, акуратно зшити всі артерії, вени, і, найголовніше, нерви та спинний мозок, інакше вийде каліка; потім поновити кровообіг… Ні, це надзвичайно складне завдання, непосильне для сучасних хірургів.

— Невже ж ви самі не зробили б такої операції?

— Я обміркував усе, вже робив досліди з собаками і гадаю, що мені це вдалося б…

Двері несподівано відчинилися. На порозі стояв Керн.

— Нарада змовників? Не буду вам заважати, — і він грюкнув дверима.

Голові Бріке здавалося, що підібрати і пришити до голови людини нове тіло так само просто, як приміряти і пошити нову сукню. Окружність шиї виміряно, залишається тільки підібрати такий самий розмір шиї у трупа.

Однак вона швидко впевнилася, що справа не така проста.

Уранці у білих халатах до неї прийшли професор Керн, Лоран і Джон. Керн розпорядився, щоб голову Бріке обережно зняли зі скляної підставки і поклали