Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь"

644
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь" автора Роберт М. Вегнер. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 130 131 132 ... 156
Перейти на сторінку:
впізнала людину: Ґверн, старший брат Алавена.

— Припини! — крикнула йому у вухо. — Припи-и-ини-и-и-и!!!

Скориставшись зі своєї позиції нагорі, вона трохи підвелася, притримала його однією рукою, а другою гепнула в обличчя. Раз, другий, третій. Допомогло. Він був старший на рік і міг витерпіти багато, але не гамселення по морді від якоїсь дівки.

— Досить! Досить!!!

Ледь не в ту саму мить світ заспокоївся. Вона злізла з хлопця, краєчком фартуха витерла обличчя, критично глянула на постать, яка лежала перед нею. Хлопець виглядав гірше за неї. Був напівголим, а все його тіло вкривали свіжі червоні смуги.

— Ожина, — усміхнулася, миттєво забуваючи про свій переляк. — Ви купалися в ставку й намагалися втекти крізь кущі ожини. Дурні.

— Ставка вже немає, — Ґверн підвівся з землі, підійшов до брата. Молодший хлопець усе ще лежав на землі й тихо стогнав. — У землі виникла дірка, і в неї стекла вся вода. Разом із Гавером, Йоаном та Малим До. Усі мертві.

Усмішка завмерла на її обличчі. Як це — мертві? Вона ж іще сьогодні вранці бачила їх усіх, коли йшли на ставок.

— Що… що трапилося?

Він стенув плечима.

— Не знаю. Уставай, Алавене, вже все добре, — застогнав і поставив брата на ноги. — Повертаймося додому, треба всім повідомити, може, вдасться когось витягнути з тієї діри.

Тепер вона йому повірила. Не говорив би чогось такого, якби зі ставком і справді не сталося чогось поважного. Глянула на небо.

— Мусимо поспішати, за мить буде гроза.

На небосхил насували чорні, склублені хмари. Здавалося, вони тягнулися звідусіль, від горизонту до горизонту. Хоча кількома хвилинами раніше, перш ніж по землі пройшло тремтіння, по небу пливло лише кілька хмаринок. Зробилося темно та холодно.

Вони не встигли зробити і трьох кроків у бік села, як наштовхнулися на Йогану.

— По… потвори!

Вона розплющила очі, притомна настільки, ніби взагалі не засинала. Потвори, наближаються потвори. Вона роззирнулася камерою. Окрім вузького ліжка та столика, за яким їй інколи дозволяли малювати, тут не було нічого. Вони забороняли їй мати фарби, вугілля, повністю відбирали рештки їжі, сечу, всі відходи. Усе, чим вона могла творити, підлягало жорсткому контролю. Кожної ночі й кожного дня, щогодини, а інколи навіть і частіше, до дверей підходив охоронець і, заглядаючи у віконце, перевіряв, чи вона, бува, не малює. Її малюнки лякали. Але якби вона тримала їх у голові, якби час від часу не могла їх випустити назовні — померла б.

Тепер вона також відчувала, що має малювати, має це звільнити. Затинаючись, мало не навпомацки дісталася до стінки. Бачила їх, чоловіка із прикритим обличчям та жінку, що стояла поруч. Вони були замкнені в кам’яній стіні й хотіли звідти вийти.

Вона мала їм допомогти.

* * *

Друга вежа. Вони йшли вузьким коридором, освітленим олійними лампами. Були на третьому поверсі, в середній частині будівлі. Увесь перший та другий поверх розбили, залишивши лише кілька дерев’яних стовпів, які підтримували стелю. Щоб дістатися на третій поверх, їм довелося підніматися драбиною, яку підставили двійко похмурих солдатів у повному обладунку. Як тільки вони опинилися нагорі, драбину відразу прибрали.

Тут розташовувалися казарми дюжини охоронців, які цілодобово несли службу змінами по чотири особи. Двоє патрулювали четвертий поверх, ще двоє пильнували двері, які вели нагору; четверо озброєних до зубів сиділи в приміщенні неподалік від тих дверей, а решта — відпочивали.

— Змінюються кожного світанку. Мало хто витримує тут довше, — сказав Ґентрель.

Вельґеріс уважно глянув на нього, але не промовив ані слова.

На четвертий поверх вели прості, дерев’яні сходи. Охоронці внизу відсалютували й відступили з дороги. Обидва не зводили очей із дверей угорі сходів.

— Нам довелося залишити сходи, бо вносити їжу по драбині жахливо незручно. Крім того, якщо охоронці за тими дверима зіткнуться з проблемами, допомога повинна прийти максимально швидко.

Старий Щур вийняв з-за пояса важкий ключ і встромив його в замок. Перш ніж прокрутити, відчинив вічко й зазирнув усередину.

— Усе гаразд, Навенне?

— Так точно, коменданте, — почулося з-за дверей.

— Відсунься, я заходжу з двома гостями.

Вони увійшли. Навенн навіть не подумав відсалютувати, що, зрештою, було б трохи проблематично, зважаючи на важкий арбалет, який він тримав у руках. Арбалет був націлений углиб коридору, який вів прямо, а тоді повертав праворуч. Ліворуч була стіна, позбавлена вікон, праворуч — четверо дверей, між якими було розміщено кілька каганців. Голе каміння, гранітні плити на підлозі. Задуха багато днів замкненого приміщення. Гнилизна та вологість. Суворішого місця годі було собі уявити.

— Як воно було сьогодні?

— Поки що спокій та тиша, пане коменданте.

— Усі четверо?

— Так.

— Добре.

— Авеґере! — охоронець із арбалетом гарикнув на все горло. — У нас гості. Комендант плюс двоє!

— Чую, — з-за повороту почувся звук кроків. — То що, мені не стріляти?

Ґентрель вибачливо посміхнувся.

— Гумор солдатів, які діють у постійному напруженні, дозволяє бажати кращого. Прошу, — вказав на освітлений смолоскипами коридор.

Вельґеріс склав руки на грудях та поставив ноги ширше. Його борлак підстрибнув, очі гнівно примружилися. Було зрозуміло, що він не має наміру рухатися ані на крок далі.

— Навіщо це все? Ви розібрали перший і другий поверхи, щоб у разі чогось вдалося легко та швидко завалити вежу, чи не так? Я поставлю будь-які гроші на те, що оці дерев’яні опори підпиляні так, щоб зламалися від двох ударів сокирою, а солома, яка там складена, повинна горіти швидко та гаряче. Ці охоронці озброєні до зубів, сплять у кольчугах, їхні арбалети готові до пострілу… — він зупинив погляд на зброї, яку тримав Навенн. — Це якась вистава? Жарт, щоб виставити мене дурнем? Щоби виставити дурнями Зовнішню Розвідку? Адже ви тримаєте тут лише кількох дітей, які вижили під час різанини в селі. Про що йдеться, Ґентрелю?

Старий Щур уже не посміхався. На його обличчі, схожому на недбало оброблений камінь, з’явився досить рідкісний вираз повної, зосередженої поваги.

— Коли солдати дісталися до Ґлеввен-Он, було вже запізно, щоб комусь допомагати, — почав тихо. — Ти був правий. Що б там не трапилося, воно пронеслося відлунням у Силі, що наповнювала простір, у всіх аспектах. Тому Дравен-лод-Мерв, який командував дружиною бойових магів Двадцять Другого, взяв своїх чародіїв та дві роти, які саме виявилися під рукою, й помарширував до села. Тридцять миль відділяли казарми полку від Ґлеввен-Он, день форсованого маршу, тож ми підозрюємо, що чародій мав відчути, що щось починає діятися, десь за десять годин раніше.

Ми не знаємо, чому він не зачекав решти полку, але гадаю, що його вбила звичайна пиха. Він був найкращим бойовим магом,

1 ... 130 131 132 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь"