Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

багато людей, що дивилися там, бачили і зі здивуванням взивали: "Великий Бог християнський!" А Святий Климент, ця воістину Лоза Виноградна Христова, зрозумівши духом, які хотіли від страдницьких його подвигів розумні вирости грона, велегласно хвалу Богові возсилав, говорячи: "Дякую Тобі, Боже, Отче небесний, що дарував мені в цьому великому граді страждати за єдинородного Сина Твого, Котрий постраждав за нас і пролив найдорожчу Свою кров на викуплення наше. Його ж тут Петро проповідував, Павло возвістив, однойменний мені Климент прославив, Онисим ісповідав, що й, постраждавши за Нього, помер, — нині ж і на Небесах прославляються, і на землі шануються багатьма, і від багатьох же ще після цього будуть скоро шануватися понад царів земних, і царі вірні будуть їм поклонятися". Це ж говорив святий, провіщаючи майбутнє, коли ідолопоконіння, як пітьма, щезне, віра ж Христова засіяє, як сонце, і просвітить усю вселенну. Ці слова святого обпалили Диоклитіяна-ката, як же полум'я, і на більшу лють зрушили. Він анітрохи не розумів того чуда, що здійснилося Божою силою, але, злістю осліплений, одній катівській віддавався люті і звелів великими залізяками бити в уста святого й поламати йому зуби. Святий же і в битті тому не переставав говорити, дратуючи ката, хоч і не давали слуги, мовчати наказуючи. Але як же мідь чим більше вдаряти, настільки голосніший видає звук, так Христовий мученик, скільки йому погрожували, уста і зуби залізом вибивали, настільки він голосніше взивав, говорячи те, що було на славу Божу, на осоромлення гордого ката. Втомився ж і сам Диоклитіян і з люті знеміг, звелів мученика веригами залізними цілого обкласти і в публічну вкинути в'язницю. Коли святий сидів у в'язниці, прийшло до нього після вечірньої години багато людей, мужів і благорозумних жінок з дітьми, які на майдані були і бачили його мужність. Вони єдинодушно до ніг його святих припали, просили святого хрещення. Святий же дякував Богові, бо в такому лютому гонінні ісповідників Його число множилося, і зразу, повчивши їх про святу в Христа віру, охрестив усіх від малого до великого — було-бо у в'язниці тій води багато. І співали радісно: "Блаженні, яким відпустилися беззаконня і пробачилися гріхи". Коли була північ, світло велике з небес осяяло в'язницю ту, і всі, вгору поглянувши, побачили юнака красного, що сіяв, як блискавка, одягом, розпростертими летів крилами і до святого мученика спускався. До нього ж наблизившися, віддав у руки йому хліб чистий і чашу вина і зразу невидимий став. Усі ж, що стояли, з жахом дивувалися баченому. Святий же Климент пізнав, що то Тіло і Кров Христові, звичні сотворив молитви і подав усім новоохрещеним Причастя Божественних тих Таїнств, коли день вже світав. Приходили ж до нього у всі дні вірні, приводили зі собою инших до святого хрещення, і примножувалося Христове стадо, в'язниця ж була, як церква, в якій похвали Богові возсилали. Те бачивши, сторожі сповістили цареві. І було в ту ніч: зібралося до святого вірних багато, прийшли воїни, велінням царевим усіх взяли і за град вивели, як овець, на заріз. Питали ж кожного перед посіченням: "Чи відрікаєшся Христа, щоб живим бути?" І не було ж одного, який би настрашився смерти, але всі хотіли померти за Господа свого. І посічено було тоді багато мужів, і жінок, і дітей за Христа. Один лише юнак утік від посічення — не смерти боявся, але більшими муками за істинного Бога страждати хотів, ім'я ж юнакові тому Агатангел, про нього ж зараз мовиться. Після цього знову Диоклитіян суду своєму святого представив і, багато допитуючи, люто мучив: спершу нагого простягненого худоб'ячими жилами били сильно довгий час, тоді повішеного залізними кігтями стругали, поки нагими стали кості його, тіло все обстругане було. І говорив святий до ката: "Те тіло, яке стружете, не вийшло з утроби матері, те-бо вже давно Домитіян-антипат обстругав зовсім, у це нове вбрав мене Христос, Творець мій, а тому що намагаєтеся обстругати його з костей моїх, то вірю Христові моєму, що знову в таку плоть вбере мене, — може-бо, ані не забракне глини горщикові, але щедро на потребу знайдеться". Тоді кат звелів обпалювати свічами боки його. Святий же все солодко терпів за Найсолодшого Ісуса. Здивувався Диоклитіян терпінню і міцності мученика, сказав до своїх: "Багатьох із християн окаянних замучив і ні одного такого нездоланного не бачив — пошлю-бо його в Никомидію до Максиміяна, як річ нову й ніколи не бачену-не чувану, хай здивується не переможеному муками тому тілові, думаю-бо що й він ніколи не знайде настільки твердого розумом і міцного тілом". І звелів його зв'язаного посадити на корабель і везти в Никомидію на суд до другого царя — Максиміяна, написавши до того все, що Климент перетерпів від нього в Римі і перед тим від Домитіяна в Анкирі. Коли мав святий у корабель увійти, вищезгаданий Агатангел, що втік вночі з рук воїнів, котрі убивали мечами за градом Христове стадо, випередивши, таємно в корабель увійшов і чекав святого Климента. Коли його ввели, припав до ніг його святих, розповідаючи, що він охрещений від нього, сповістив йому все про страту вірних, про свою втечу і як через те прийшов до нього, щоб бути з ним, за Христа Господа всілякі муки перетерпіти і разом померти. Зрадів же Климент святий через блаженного Агатангела і через таку його ревність і любов до Христа Бога, приймаючи його прихід до себе як прихід Божого Ангела. І вдячність підносив Владиці всіх і від Нього укріплення та допомоги йому просив: щоби подав юнакові мужність і силу терпіти до кінця і вінця мученицького сподобитися.

Коли ж плили святі, у молитві перебули вдень і вночі, не мали ж зовсім їжі, і не зважав на те Климент святий, говорив-бо: "Я хліб у серці своєму маю — самого Ісуса Христа, не зголоднію, і живу маю воду — благодать Христову, не спрагну навіки". Бачили ж воїни, що Климент із Агатангелом не їли, не пили днів багато, змилосердилися над ними і давали їм хліб і воду. Вони ж похвалили їх за добре те діло, їжі та пиття від них не прийняли, сказавши, що їх годує всіх Промислитель Бог: ангел-бо Господній вночі приносив їм з небес їжу й укріплював їх. Пливли днів доволі, пристали до острова, що Родос іменується, і коли вийшло багато з корабля в град купити їжу, просили святі воїнів, які залишилися, щоб пустили їх піти в християнську церкву