Читати книгу - "Королівський убивця"

Я методично розібрав дюжину пергаментів із картами, а тоді почав знімати зі стіни кілька інших. Коли обережно скручував одну з них, тихо ввійшла Кеттрікен. Мій Віт сповістив мене про неї ще до того, як вона торкнулася дверей, отож я, не здивувавшись, глянув угору, щоб зустрітися з нею поглядом. Стійко витримав хвилю емоцій Веріті, що прокотилася крізь мене. Здається, вид Кеттрікен зміцнив присутність Веріті у мені. Вона була гарна, бліда і струнка, у сукні з м’якої блакитної вовни. Я затаму-вав дух і глянув убік. Вона запитально подивилася на мене.

— Веріті хотів прибрати їх, доки його не буде. Вогкість може завдати їм шкоди, а в цій кімнаті рідко розводять вогонь, коли його нема, — пояснив я, закінчуючи скручувати карту.

Вона кивнула.

— Тут здається так порожньо й холодно без нього. Не лише холодний камін. Немає тут ні його запаху, ні його розгардіяшу…

— То це ви тут прибрали? — наче знічев’я спитав я.

— Ні! — засміялася вона. — Моє прибирання тільки зруйнувало б той мінімальний порядок, який він тут підтримує. Ні, я залишу тут усе так, як було, аж до його повернення. Хочу, щоб, повернувшись додому, він застав усі речі на своїх місцях.

Її обличчя посерйознішало.

— Та годі про кімнату. Я послала зранку по тебе пажа, але ти був відсутній. Чув новини про Феррі?

— Лише чутки, — відповів я.

— Тоді ти чув стільки ж, скільки й я. Мене не покликано, — холодно сказала вона. Потім повернулася до мене — в її очах був біль. — Більшість новин мені розповіла леді Модесті, а вона почула, як Регалів служник розмовляв з її служницею. Вартові звернулися до Регала, щоб передати йому про прибуття посланця. Напевне ж, вони мали сповістити мене? Чи вони взагалі не вважають мене королевою?

— Міледі королево, — чемно нагадав я їй. — Згідно з усіма правилами, повідомлення мали передати безпосередньо королю Шрюдові. Підозрюю, що так і було, а Регалів ставленик, який пильнує двері короля, послав по нього замість тебе.

Вона здійняла голову.

— То це річ, яка мусить бути виправлена. У цю дурну гру можуть грати двоє.

— Цікаво, чи інші повідомлення теж не заблукали, — міркував я вголос.

Її блакитні очі холодно посіріли.

— Що ти маєш на увазі?

— Поштових птахів, сигнальні вогні. Повідомлення Скіллом від Вілла в Червоній вежі до Серени. Безперечно, принаймні щось із цього переліку мало б принести нам звістку про напад на Феррі. Одне могло заблукати, але всі три?

Вона відразу ж усе збагнула і зблідла.

— Герцог Бернсу повірить, що його заклик про допомогу зостався без відповіді.

Підняла долоню, затуливши вуста. Прошепотіла крізь пальці:

— Це зрада, що має на меті знеславити Веріті. — Її очі округлилися, і раптом вона шепнула мені: — Це не минеться безкарно!

Вона повернулася й кинулася до дверей, у кожному її русі був гнів. Я ледве встиг стрибнути й загородити їй дорогу. Став перед дверима, притиснувся до них спиною.

— Пані, міледі королево, благаю вас, зачекайте! Зачекайте й обміркуйте!

— Що обмірковувати? Як найкраще виявити глибину його підступів?

— У цій ситуації в нас не найкраща позиція. Прошу, зачекайте. Поміркуйте зі мною. Ви, так само, як і я, думаєте, що Регал мусив усе знати і промовчав. Але ми не маємо доказів. Жодних. І, можливо, помиляємося. Ми мусимо діяти поступово, щоб не викликати незгоди, яка нам найменше потрібна. Перша особа, з якою слід порозмовляти, щоб перевірити, чи він узагалі про це знав, щоб упевнитися, чи він давав Регалові повноваження промовляти від його імені, — це король Шрюд.

— Він цього не робив! — сердито заявила вона.

— Він часто буває не при собі, — нагадав я їй. — Але це він мусить звинуватити Регала публічно, а не ви, якщо це має бути публічно. Якщо ви проти нього виступите, а король пізніше його підтримає, нобілі побачать, що дім Провісників розділено. Серед них уже й так надто багато сумнівів і незгоди. Не час ставити Внутрішні герцогства проти Прибережних за відсутності Веріті.

Королева зупинилася. Я бачив, що вона все ще тремтить від злості, але принаймні мене почула. Глибоко вдихнула. Я відчув, що вона намагається заспокоїтися.

— Тому він і залишив тебе тут, Фітце. Залишив, щоб бачити такі речі для мене.

— Що? — тепер настала моя черга здригнутися.

— Я думала, ти знав. Ти ж мусив дивуватися, чому він не попросив тебе його супроводжувати. Це тому, що я його спитала, кому можу довіряти як раднику. Він сказав, щоб покладалася на тебе.

Невже він забув про існування Чейда? Я поміркував, а тоді зрозумів, що Кеттрікен нічого не відомо про Чейда. Він мусив знати, що я буду посередником між ними. Усередині себе я відчув згоду Веріті. Чейд. У тіні, як завжди.

— Подумай зі мною ще раз, — попросила вона. — Що буде далі?

Вона мала рацію. Це не було окремим випадком.

— Будемо мати гостей. Герцога Бернсу і його менших нобілів. Герцог Бронді — не та людина, щоб посилати емісарів з такою місією. Він прибуде сам і зажадає відповіді. А всі Прибережні герцоги дослухатимуться до того, що йому скажуть. Його узбережжя найбільш відкрите небезпеці, якщо не брати до уваги самого герцогства Бак.

— Тож ми мусимо мати відповіді, які варто почути, — проголосила Кеттрікен. Заплющила очі. Якусь мить тримала долоні на чолі, а тоді притисла ними свої щоки. Я усвідомив, яким сильним був її самоконтроль. Гідність, казала вона собі, спокій і розсудливість. Глибоко зітхнула і знову глянула на мене.

— Іду побачитися з королем Шрюдом, — промовила вона. — Запитаю його про все це. Про всю цю ситуацію. Запитаю, що він збирається робити. Він король. Його позиція мусить бути ним підтверджена.

— Думаю, що це мудре рішення, — відповів я.

— Я повинна йти сама. Якщо ти підеш зі мною, якщо завжди будеш поруч, то це покаже мою слабкість. Це може викликати поголос про розкол у королівському домі. Ти це розумієш?

— Розумію. — Хоча я прагнув сам почути, що може сказати їй король