Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

- Зайди, Тай.

- Що? - перепитую, все не можу переварити інформацію.

- Зайди до мене. Обговоримо все, не в коридорі.

- Але... Як це ви розлучилися? Ви ж тільки одружилися нещодавно!

Мирон усміхається, робить крок углиб квартири в запрошувальному жесті. Усім виглядом натякає, якщо я хочу отримати відповіді - доведеться підкоритися і зайти до нього.

І я заходжу, бо голова вибухає. Озираюся, намагаючись знайти хоч якісь ознаки брехні. Але навіщо Шварцу брехати? А навіщо прикидатися, що він одружений?

На вішалці тільки його пальто, взуття на поличках - чоловіче. Не пахне жіночими парфумами, жодних дрібниць біля дзеркала. Квартира ідеально чиста, ніби Мирон нещодавно сюди заїхав. Ніякого зайвого декору, все по-чоловічому сіро.

У Діми було так само, коли ми з'їжджалися. Потім уже я накупила ваз і картин, привезла із собою різні сувенірні статуетки, додала фарб у його холостяцьке лігвище.

- Ну? - нетерпляче запитую, розглядаючи Шварца. - Навіщо ти... Чому жодного разу не сказав, коли я згадувала Анжеліку? Ви взагалі одружилися?

Замість відповіді чоловік іде вглиб квартири. Прикриваю очі, намагаюся не перейти на крик. Навіщо він зі мною грається? Обіцяв розповісти, але тепер просто зникає.

Хоче, щоб я пішла за ним?

У голові жодної ідеї, чому Мирон міг приховувати своє розлучення. Чи він і весілля придумав? Та ні, начебто Діма заїжджав до нього, бачив наречену. Що відбувається?

- Ось, - Шварц швидко повертається, простягаючи мені листок. - Поки ти не надумала зайвого.

- Свідоцтво про розлучення? - розглядаю документ, стискаючи тремтячими пальцями. - Два тижні тому? Але...

- Не говорив, бо ми були в процесі розлучення, та й не до того було.

- Але ви так швидко одружилися, я думала...

- Це було помилкою.

Вимовляє невдоволено, ніби видавлює із себе слова. Шварц із тих, хто не вміє визнавати свої помилки. Якщо оступився, то зробить так, щоб про це ніхто ніколи не дізнався. Ніби йому не можна чинити неправильно.

- Ти маєш рацію, - слабо посміхається. - Ми одружилися швидко, занадто. Якось усе закрутилося, вирішив спробувати сімейне життя. Потім ми з Анжелою зрозуміли, що це не працює. Мирно розійшлися, вона поїхала в іншу країну за контрактом.

- І ти приховував...

- Замовчував. Не вважав, що це важливо.

- Знову обманюєш? Адже ти завжди здавався чесним, а тепер...

- Не брешу я. Але хочеш сказати, що для тебе це було важливо? У твоєму житті почалася плутаниця, а тебе цікавив мій шлюб? До того ж це не мало жодного значення до п'ятниці.

До вечора, коли ми поцілувалися.

Я відчуваю... полегшення. Таке яскраве, сильне, що повітря зі свистом виходить із легень. Вина, якою був отруєний наш поцілунок, тепер цілком зникає.

Він був повністю вільний.

Я теж вільна, майже, попереду ще розлучення.

Наша близькість була несподіваною, але точно не слугувала зрадою.

Мирон проходить на кухню, я йду за ним. Намагаюся розкласти все по поличках. Настільки не схоже на нього. Ні поспішне весілля, ні необдумані вчинки.

- Це заборонена тема чи я можу ставити запитання? - уточнюю, притуляючись стегном до кухонного столика. - Не хочу лізти в душу.

- Хм, - видає короткий смішок, а потім хитає головою. - Запитуй, я відповім. Чесно, - підкреслює, ніби мої підозри образили його. - Хоча там нічого цікавого не сталося.

- Таємне весілля, таємне розлучення... Як на мене, дуже цікаво. Поки що в мене в здогадках - комусь потрібен був цей шлюб заради папірця. Або ти з кимось посперечався...

- Нічого такого. Я... Познайомився з Анжелікою на одному заході, все закрутилося. І подумав, що можна рухатися далі.

- Від інтрижок до серйозних стосунків?

- Щось на кшталт цього. Спочатку провальна ідея, але намагався зробити так, щоб це спрацювало. Не вигоріло. Ми давно подали заяву, але поки це все оформили в РАЦСі - минув час.

- Ясно.

- Навряд чи б ти оцінила, якби я випалив про розлучення перед тим, як поцілувати тебе.

Обличчя звично починає горіти. Мирон так легко згадує про це, ніби нічого дивного не сталося. Ось тільки навіть якщо відкинути все, залишається один фактор - адже я дружина його друга.

Друзі не цілують чужих дружин. Нехай і майже колишніх.

Шварц наливає воду в прозорий чайник, а потім опускає долоню на мою талію. Секундний дотик, щоб зрушити мене з місця. Але цього вистачає - серце збивається з ритму.

- Чи ти хотіла кави? - уточнює невинно, відступаючи від мене. - З гостинністю в мене не дуже.

- Ага. Ні, чай теж добре. Ем... Вітаю з розлученням?

Мирон сміється, змушуючи мене ніяковіти ще більше. Безглуздо вийшло, але я не знаю, що потрібно говорити в таких випадках. Все якось дуже заплутано.