Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

Акула зупинилася за три метри від Киріакоса, що все ще сидів на дні, повільно відкрила пащу і... змусила голову водників вилаятися вголос на глибині двадцяти метрів під водою. Тому що у відкритій пащі клубилася непроглядна темрява. Яка потім швидко заспокоїлася і набула дзеркальної гладкості, після чого в цьому «дзеркалі», як у телевізорі з жахливим дизайном, Архонт побачив голову клану некромантів, що сидів у власному кабінеті.

– Радуйся, Киріакосе, сине Андреаса!

– Олександре?.. – Гнів, подив і ніяковість змішалися всередині Псарас. По-перше, некромант ніколи просто так не нав'язувався. Отже, буде розмова про справи. З урахуванням того, що спільних справ у них було не так вже й багато – це інтригувало. По-друге, водник терпіти не міг, коли його зв'язок із цим місцем переривали. Тим більше так грубо і несподівано. І, нарешті, по-третє – як він взагалі його знайшов? І що це за умертвя рибне таке, яке він зміг відчути лише перебуваючи у глибокому злитті зі стихією?!

– Вибач, що довелося використати такий неоднозначний шлях для зв'язку з тобою. Але ментально до тебе було не достукатися, а ці новомодні штуки… смартфони, здається… Загалом, як мені сказав один із онукових племінників, ти не в мережі. Наскільки розумію, це теж різновид блоку будь-яких співрозмовників?

Розсіяний голос одного з найсильніших магів світу остаточно вибив із себе Кіріакоса. Він прокашлявся і поспішив розставити всі крапки над і.

– Радуйся, Олександре, сине Сергіуса! Вибач, що неналежним чином привітав тебе. Але мені дещо незвично спостерігати в цьому місці настільки несподіваних некроконструктів.

– Ще раз перепрошую за цей спосіб зв'язку, – злегка схилив голову Олександр Крименос, – але в мене є новини, які не терплять зволікань. І не повинні бути почуті кимось, окрім тебе, Син Шторму.

– Я весь – увага, Принце Асфоделів. – З усім можливим терпінням і чемністю відповів Кіріакос Псарас. Якщо вже в хід пішли прізвиська, кожному з яких понад сотню років, то Олександр налаштований серйозно-урочисто. Не варто його розчаровувати.

– Я дізнався, про твого непроханого гостя, який намагався проникнути в секрети Псарас. Точніше, – виправив себе Олександр, явно побачивши, як у передчутті блиснули очі водного Архонту, – я знаю, за допомогою чого це було зроблено, шановний Кіріакос.

Некромант взяв ефектну паузу. А Псарас, який не відрізнявся терпінням, але дуже поважав цього нащадка Аїда, що трішки з'їхав з глузду, покірно продовжив відігравати свою партію.

– І який же артефакт або Знамення застосували по відношенню до секретів мого клану, о великий?

– За твоїм спадкоємцем спостерігали за допомогою Уваги Хаосу, Кіріакосе.

Псарас шумно втягнув воду, що поспішила перетворитися на повітря. Він був одним із тих Архонтів, хто вважав за краще не приховувати емоцій на людях, дозволяючи собі бути грубим, коли сердився, і здивованим, коли щось справді змогло його вразити. Посада голови однієї з найсильніших магічних сімей та власна слава цілком дозволяли йому такі вільності. Зараз, наприклад, він дуже хотів лаятись. Але щось його змусило стриматись у присутності Олександра. Можливо, повага до старших і більш досвідчених людей, яку навіяв ще дід. А дід, між іншим, був набагато молодшим від голови некромантів.

– Сказати, що звістка мене шокувала – нічого не сказати, Принце Асфоделів. – Промовив нарешті водяний маг. – Лишень подумати, легендарне Знамення! І на моєму правлінні! Та ще й яке – Всезнавство. Начебто в двадцять першому столітті цього проклятого інтернету недостатньо!

– Ти зараз порівняв жалюгідне технологічне хитрування смертних і дар пізнати всі таємниці Всесвіту, шановний Кіріакос? – Питання, що прозвучало з легким глузуванням, а також скептично піднята брова Олександра чомусь змусили Кіріакоса нервувати, наче якогось школяра.

– Звичайно, ні, Олександре! – Поспішно відповів маг, лаючи себе в думках за мить власної слабкості. – Я, скоріше, про те, що в наш час і смертні вже примудрилися вигадати достатньо способів, як стежити один за одним на відстані. Та й не тільки один за одним, деякі їх пристрої не зможе помітити навіть якийсь Аколіт!

– Тим гірше для такого Аколіта. І сім'ї, що виховала таку бездар. – Байдуже знизав плечима некромант. – Кожен Неофіт Крименос здатний захистити себе від підгляду з боку будь-яких смертних технологій. Сподіваюся, у Псарас така ж сама ситуація. – Довірливо посміхнувся він співрозмовнику.

– Інакше й не може бути, о славний нащадок Аїда. – Згідно схилив голову Кіріакос, самому собі даючи зарок бути присутнім на тренуваннях наймолодших членів клану і детально ознайомитися з їхнім планом навчання.

– Чи відоме ім'я власника Уваги Хаосу? – Поставив Псарас найбільш хвилююче його зараз питання.

– Ім'я його поки що оповите мороком таємниці, о, правитель нащадків Посейдона. – Високопарно відповів співрозмовник. – Але це Знамення дуже рідко залишає свого власника в тіні. Думаю, скоро ми дізнаємось, хто він і звідки. Або вона.

– Хочеться вірити, Олександре, – кивнув водник, – бо буде дуже неприємним сюрпризом, якщо хтось із ворожих нам кланів отримав таку незаперечну перевагу у війні знань. Адже сила Знамення зростає з часом, якщо не помиляюсь.

– Не помиляєшся, владико Псарас, – кивнув некромант, що відбивався у магічному дзеркалі, – крім однієї деталі. Усі минулі володарі цього Знамення приходили у світ без будь-яких кланів. Одиначками. Зокрема, Геродот до кінця свого життя залишався незалежним від будь-якої магічної сім'ї, зробивши, проте, величезний внесок у розвиток багатьох напрямків чаклунського мистецтва. У тому числі, і магії Води, між іншим.